Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Після феєричного успіху з колекторами, Тихін, сповнений почуттям гордості і, що вже приховувати, самовдоволення, радісним поглядом окинув колектив. Близнючки-копірайтерки, хлопчина Мирон, фіолетова дама та дизайнерка Марина – дивилися на нього, наче на бога. Але довго радіти Тихонові не довелося. Його погляд зустрівся з поглядом Жанни, яка нарешті надумала з'явитись на роботі.

В її очах блукали іскорки сміху та легкої показової байдужості до того, що відбувається. Все це органічно доповнювала іронічна усмішка повних красивих губ. Маєвський навіть розгубився спочатку. А потім чорт смикнув його видати сакраментальне "А вас, Жанно, Вікторівно, я попрошу зайти до мене!"

По дорозі до кабінету Маєвський чихвостив сам себе до зубного болю.

“На біса, Маєвський?! Ось на біса ти її покликав?! Та ще й в такому тоні! Що ти їй зараз скажеш? – чомусь голосом, підозріло схожим на голос друга Воровських, кричало раціональне “друге я”. На щастя, прокравшись, воно заповзло кудись глибоко, згорнулося клубочком і приречено стало спостерігати за тим, що відбувається.

Коли вони сіли за стіл, Тихін зібрав волю в кулак і вирішив вибачитися за неприємну ситуацію з бізнес-планом. І, як виявилося, цим здивував Жанну набагато більше, ніж своїм хвацьким “вигнанням злих колекторів з офісу”.

Спочатку Жанна поставилася до його вибачень з недовірою, але потім, здається, перейнялася.

- Не приховую, ви мене приємно здивували. Я думала, ви зараз скажете, що використовували мою ідею тому, що вона вам сподобалася і ви вирішили відразу зробити її основним вектором роботи.

“От дурень! Як же ти не здогадався! – зашипіло капосне “друге я”, але Маєвський зміг вдати, що його не почув.

– У ваших словах є частка правди. Я подумав і зрозумів, що краще за ваші ідеї у нас нічого немає і не буде. Але я не мав права без вас озвучувати їх.

- Все вірно, не мали. - судячи з подиву в очах, Жанна не розуміла, куди Тихін хилить.

– І я хочу компенсувати свій поганий вчинок, запросивши вас на…

- Ну вже ні! А я думала, що ви справді виправилися! – різко підвелась із крісла Жанна.

- Ні, ви не так мене зрозуміли! Я хочу не лише вас запросити, а й весь наш колектив на невелику корпоративну вечірку. Щоб обговорити нашу… е… співпрацю та познайомитися ближче.

- Вибачте, але роботу я звикла обговорювати на роботі! - хоч Жана і змінила гнів на милість, але залишилася непохитною.

***

Після відходу Жанни, Тихін довго ще дивився на двері, що зачинилися, і не міг зрозуміти, чому її думка і іронічна посмішка так зачепили його. Потрібен був "дзвінок другу", але говорити по телефону в офісі не хотілося.

Швидко зібравшись, Маєвський спустився в кав'ярню поверхом нижче. Але не встиг він набрати Сашка, як за його столик приземлилася красуня-Марина.

– Тихоне… Ігоровичу, ви ж не проти так? Як ви гарно вигнали цих... парнокопитних! Ви такий молодець! - защебетала Марина, кліпаючи очима з довжелезними віями.

- Ее, це було не складно. - вивчаючи вміст надто відвертої блузи, пробурмотів Тихін. Раніше такі дівчата, як Марина, чіпляли Тихона своєю легкістю та доступністю. Але зараз окрім візуального задоволення від розглядання її принад, Маєвський не відчував абсолютно нічого.

"Що це я, старію, чи що?" – злякано подумав він.

***

Після швидкого перекусу Тихін вирушив до офісу і попросив Мирона зібрати всіх у багатостраждальному залі для конференцій.

“У п'ятницю ввечері чекаю на всіх на своїй дачі, у селищі “Сади”. - Оголосив він і зазбирався додому.

***

У машині око Маєвського знову зачепилося за подушки безпеки, що сумно звисали в салоні.

"Ні, з цим треба щось робити!" - вирішив Тихін і обмацав кишені в пошуках відповідного колюче-ріжучого предмета. Дивно, але він знайшовся. То був канцелярський ножик, яким Маєвський і почав війну з подушками. З фронтальними він впорався на подив швидко, а ось бічні подушки-шторки йшли вже важче, тому що ножик затупився.

У серцях Тихін полоснув лезом по подушці і відчув, як щось обпалило ліву ногу трохи нижче стегна. Тільки-но вирвавши залишки аірбага з дверної карти, Маєвський опустив погляд на ногу і обімлів: дорогі й страшенно незручні штани розрізані, а під ними видніються крапельки крові.

“Твою дивізію! Ось дурень криворукий!” – заходився сварити себе Маєвський і тому не почув, як хтось підійшов ззаду.

- Тихоне Ігоровичу, у вас все добре?

- Так, настільки, що я тут просто танцюю! - огризнувся Тихін і, обернувшись, зустрівся очима з ... Жанною Вікторівною.

- Ви мене що, переслідуєте?

– Робити мені нема чого! Ішла до машини, бачу, ви тут кричите щось незрозуміле і довкола машини стрибаєте. Підійшла запитати, чи може вам допомога потрібна?

- Дякую, ви вже допомогли!

- Ну знаєте! Ви все життя згадуватимете… Ой! – помітила кров на штанах Жанна. – Та ви поранені! Що трапилося?

– Та подряпина! З подушками боровся. І подушки перемогли.