Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

— Чому ви приховували свої стосунки? Чи правду говорить ваш колишній? Як часто коханий зраджує вам? Чи знають батьки про вашу обраницю? — як тільки ми з Дженком вийшли з авто, весь натовп накинувся на нас із питаннями.

Спалахи камер мене страшенно дратували, я взагалі не звикла до такого життя і навряд чи колись звикну. Ми намагались пробитись крізь них, а Дженк навіть інколи затуляв мене руками, щоб не вдарили, що мене дуже здивувало. Коли ми вже опинились всередині, охорона готелю знову не впустила журналістів, а я аж видихнула.

— Ну його до біса таке життя.

— Що таке? Щось не подобається? — знущально запитав Дженк, коли ми чекали на ліфт.

— Коли була малою, завжди хотіла бути відомою співачкою чи акторкою. Але якщо у них ось таке життя, — я вказала рукою на вхідні двері, — то нізащо.

— Ну ти сама винна. Не треба було влазити у неприємності.

— Що? — я зі злістю підняла одну брову, — не треба було стояти у мене на шляху. І жили б ми спокійно. І я, і ти.

— До речі, я так і не спитав, звідки ти так добре знаєш турецьку?

— А ти що взагалі новини про самого себе не читаєш? Я перекладач, до речі, дуже успішний.

— Ну тобі пощастило знати мову. Бо так я б точно не зрозумів тебе.

Ми вийшли на моєму поверсі, але чомусь мені зовсім не хотілося показуватись дівчатам разом з ним, тому я просто пішла до того великого вікна в коридорі.

— Дуже гарний вид, — пробурмотіла я.

— Не підходь так близько, — Дженк обійняв мене за талію і відсунув від вікна, — хоч це і високо, але ті журналюги можуть побачити, що ми тут стоїмо.

— Як ти до цього звик, я не розумію...

— Це все просто вироблено роками. Та і взагалі, я не люблю журналістів. Постійно брешуть, а нам це потім виходить боком.

— Це через них ти розійшовся зі своєю колишньою? — я з цікавістю подивилась йому в очі, але він лише невдоволено фиркнув.

— Це не твоє діло. І я не збираюсь обговорювати своє життя з якимось недорозумінням.

— Перепрошую? Це я недорозуміння?

— Яка поважаюча себе дівчина нап‘ється до такого стану, що попаде в неприємності з незнайомим чоловіком? — Дженк самовдоволено склав руки на грудях.

— Недорозуміння — це те, що твоя дівчина, ой, колишня дівчина, взагалі зустрічалась з тобою. Бідолашна, як добре, що вона тебе кинула, — я гордо махнула волоссям і просто пішла у свій номер.

Мені було байдуже, йде він за мною чи ні, я наразі не хотіла нікого бачити. Голосно закривши двері, просто лягла на ліжко і заплющила очі. Я вже втомилась від цього всього, а ще два місяці такого життя. Без спокою, під постійною увагою журналістів, бути вічно напруженою і злою, прекрасно. Так і постаріти можна. Потім я знайшла свій телефон, на якому було напевно мільйон пропущених дзвінків від Ані та Олени, також купа повідомлень і знову якісь невідомі мені люди відправляли заявки на дружбу. Здуріти. Врешті я зібралась з силами й пішла до дівчат в номер.

— Привіт, — я відчинила двері та привіталась так спокійно, ніби й не зникала на пів дня.

— Ляно, в чому справа? — Аня пронизливим поглядом дивилась на мене. Вона завжди так робить, коли зла, а особливо на мене.

— Я...ну...в мене була незапланована ділова зустріч, — я лише розвела руками.

— Що? — сестра не переставала злитись, — ти взагалі маєш розум!? Зникла з самого ранку, телефон не відповідає, в номері нема і ніхто навіть не бачив, як ти кудись виходила. Що відбувається!? Я вже готова була обдзвонити всі лікарні й поліцію, але, на жаль, не знаю мови!

— Аню, — я втомлено видихнула та обійняла сестру, — все добре, я ж повернулась. Це справді було дуже важливо...та я і сама не очікувала, що мене заберуть.

— Заберуть?

— Ну...відправили за мною авто. До самісінького готелю.

— А що це за справа? Пов‘язана з тим актором?

— Ем...так. Ну це важко пояснити, я завтра все розповім обов‘язково, бо сьогодні взагалі не маю сили.

— Ну я сподіваюсь.

— А де Олена? — я оглянулась по кімнаті.

— Пішла їсти, — сестра зробила трохи невдоволену гримасу, — навіть якби був кінець світу, вона б не змогла без того, аби не поїсти наостанок.

— А ти чому тут?

— Ну знаєш, мені якось і кусок в горло не ліз. Я ж не знала, що сталося.

Я вже уявляла найстрашніші картини. Ляно, будь ласка, не зникай так більше ніколи. Я вже втратила батьків, якби ще й тебе...— сестра замовчала, а я ще раз, але вже міцніше, обійняла її.

Відчинились двері й в них стояла Олена, але голова її була повернена кудись вбік і дівчина з кимось розмовляла.

— Я, я, дас іст фантастіш, ага...я...ауф відерзейн, — Олена миленько засміялась, — о ти вже повернулась, — доволі байдуже сказала вона і зачинила двері.

— А ти далі намагаєшся закрутити роман? — я засміялась.

— Ой тільки не з німцями. Занадто правильні й трохи скучні. Хоча цей Ріхард був нічогенький.

— Лєнчік, ну ти вже взагалі, — далі сміялась я.

— Але на жаль, мій коханий Джейк Джилленхол зараз не тут і я ніколи з ним не познайомлюсь.

— Зате можеш познайомитись з Дженком.

— То той акторчик, з яким у тебе роман? — вона грайливо порухала бровами.

— Ніякого роману в нас нема, ясно!? Це просто...така гра.

— Ану з цього місця детальніше, — сестра схопила мене за руку і всадила у крісло, — я не збираюсь чекати до завтра.

— О-о-о, якісь інтриги, — Олена вилізла на ліжко з ногами, підібравши їх під себе, — розказуй.

— Гаразд, — я нервово видихнула, — через той випадок у клубі, ті фото і мої дурні слова, нас із Дженком вважають парою. Сьогодні вранці я пішла прогулятись, а коли вже повернулась, мене забрали просто силою і привезли в офіс продюсера. Через мої вибрики, їхні рейтинги підлетіли ледь не до небес і тепер, щоб це все втрималось, ми маємо два місяці грати безмежно закоханих, а потім із галасом і скандалом розійтись.

— Це як? — сестра похитала головою.

— Власне...ми підписали такий договір. Я отримаю за це все гроші...і ще...завтра я вже не буду тут жити.

— Тобто як? — не вгамовувалась Аня.

— Мені дадуть будинок, де мене не знайдуть журналісти, щоб вони нічого не запідозрили. Я отримаю гроші й буду змушена продовжити свою відпустку власним коштом.

— Це якась нісенітниця! Я...я не можу тебе ось так покинути саму! — ледь не кричала сестра.

— Аню, та все буде добре, — я намагалась її заспокоїти, — це не довго, я скоро приїду.

— Все одно. Залишити тебе тут саму в чужій країні, ще й такій доволі специфічній. Відпочинок це одне, але от вже таке...

— Ех, шкода, що не я розлила на нього той коктейль. Зараз би розкошувала в новому будинку, ще й таким красенем.

— А як же Ріхард? — я розсміялась і сіла поруч на ліжку.

— Я дуже влюблива людина, — вона дзвінко засміялась і напруга між нами трохи зникла.

— Тобто тобі й з нами не можна бачитись? — продовжувала сестра.

— Та чому ж ні. Наша відпустка буде такою ж, як і планувалась. Чому це через якогось там актора я маю відмовитись від відпочинку.

— Ходімо тоді сьогодні ввечері на прогулянку, — запропонувала Олена, — мені вже набридло сидіти в цьому готелі.

— Я згодна, — я знизила плечима, — а ти, Ань?

— Не хочу. Ці всі пригоди страшенно вибивають мене із сил. Я краще посплю.

— Як хочеш, — сказала Олена, — а ми з Роксіком будемо випробовувати її популярність.

— О ні, ніякої популярності! Я хочу спокою.

— Які ж ви нудні-і-і, — протягнула дівчина.

Згодом я пішла у свій номер і вирішила трохи поспати. Мені снились чудові й кольорові сни, поки в одному з них не з‘явився Дженк. Мені снилось, що він під‘їжджає до моєї квартири, я вилітаю з під‘їзду ледь не на крилах і відразу опиняюся в його обіймах. Чоловік підіймає мене на руки та починає кружляти, а у мене така довга і вільна сукня, що вона так гарно розвівається. Не опускаючи мене на землю, Дженк дивиться мені в очі й таким солодким голосом говорить:

— Я кохаю тебе.

— А я тебе більше, — відповідаю я і цілую його в губи.

Це все мені видалось таким огидним, що я просто намагалась прокинутись. Мої намагання скінчились тим, що я звалилась з ліжка, а подушка впала ще зверху на мене. Прекрасно.

— Вау, — почувся голос Олени, — це ти мене так зустрічаєш?

— Вибач, — я почала підійматись, але заплуталась в ковдрі, — трохи не розрахувала розмір ліжка.

— Боюсь спитати, що ти тут робила.

— Ем...поверталась набік.

Вона промовчала, лише засміялась. Я ж намагалась швиденько зібратись і ми вийшли на прогулянку.

Вогні нічного Стамбулу дійсно заворожували. Хоч на вулицях було і багато людей, але ти їх ніби й не помічаєш, бо зачарований тим, що навколо тебе. Але наша прогулянка була не довгою, тому що ми одяглись легенько, а вітер приносив із моря холод. Лягала спати я з острахом, щоб часом мені знову не наснились ті жахи. Аж огидно було від того, що я поцілувала його першою. А вранці прокинутись мені довелось неймовірно рано, бо чомусь той Мехмет...якось його там, вирішив, що найкраще переїхати в новий будинок о 8-й ранку, поки журналісти сплять. Хоча згадуючи минулий досвід, вони цього не роблять ніколи. Їхали ми неймовірно довго, таке враження, що аж в інший кінець Стамбула. Але кінцева точка мене приємно вразила. Це був невеликий, але гарний і сучасний будинок трохи віддалений від інших, огороджений з одного боку високим металевим парканом, а з іншого — неймовірний вигляд на море, бо будівля була на такому собі горбочку. Ідеально рівна травичка була всіяна на подвір‘ї, а біля будинку росла якась велика незрозуміла пальма. Але це додавало ще більшої краси всьому цьому подвір‘ю.

— Подобається? — запитав продюсер, — я не планував приїжджати, але вирішив переконатись, що тут все гаразд.

— Так, — зачаровано сказала я, — тут все дуже гарно.

— Супер, почувайся, як вдома. Якщо тобі буде щось потрібно, Озан — щось типу дворецького, — він представив мені чоловіка років сорока п‘яти.

— Дякую, — я легенько посміхнулась.

— А і ще, ледь не забув. Сьогодні ввечері до тебе приїдуть стилісти, перукар, візажист і хтось там ще.

— Для чого? — я витріщилась на чоловіка.

— Дженк все ж погодився на роль ну і сьогодні буде світський вечір з акторами та їхніми половинками. Звичайно, що і ти там маєш бути.

— Ем...а може...можна сказати, що я захворіла?

— Не дурій, дівчинко. От саме сьогодні найважливіший вечір у всьому вашому...договірному житті. Якщо сьогодні у вас все вийде і вам повірять, то це буде величезний поштовх для кар‘єри Дженка. Ну і для тебе теж в плані грошей. Але він актор, я впевнений, що він зможе себе гарно показати. Тому...вся надія на тебе. Не думай нас підвести.