Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

Фоулі відліпив «вантузи» від Артемісових очей.

— Уся справа в тому, моя крихітко, що стирання пам’яті тут не спрацює. Ретаймер працює з фізични­ми величинами. Щоб приховати зображення, дове­лося б пошкрябати сітківку.

— Чи є щось у людському комп’ютері?

— Багато чого, — відповів Фоулі. — Але нічого кримінального. Жодної згадки про гоблінів або ба­тарейки.

Рут почесав квадратне підборіддя.

— А великий? Він міг бути посередником.

— Я вже перевірив його ретаймером. Нічого. Ви­знайте, що ЛЕП схопила не ту людину. Зітріть пам’ять і відправте додому.

Холлі кивнула. Командир — ні.

— Зачекайте, я думаю.

— Про що? — поцікавилася Холлі. — Чим скоріше ми приберемо носа Артеміса Фаула з наших справ, тим краще.

— А може й ні. Коли він уже тут...

Холлі так і роззявила рота.

— Командире, ви не знаєте Фаула так, як я. Дайте йому половинку шансу, і він перетвориться на про­блему. Більшу, ніж гобліни.

— А раптом він допоможе нам із гоблінами?

— Заперечую, командире. Цим людям не можна довіряти.

Обличчя Рута аж спалахнуло в темряві.

— Думаєш, мені це подобається, капітане? Дума­єш, мені подобається загравати з Хлопцем Бруду? Аж ніяк. Я би ліпше смердючого хробака проковт­нув, аби не просити Артеміса Фаула про допомогу. Але хтось постачає зброю Б’ва Келл, і потрібно його знайти. Тож дотримуйся програми, Холлі. На кону значно більше, ніж твоя дурна вендета.

Холлі прикусила язика. Заперечувати командиро­ві вона не могла після всього, що він для неї зробив. Але просити Артеміса Фаула про допомогу — то вже геть нікуди не годиться, якою б складною не була си­туація. Вона ані хвилини не сумнівалася, що ця лю­дина знайде рішення проблеми, та якою ціною?

Рут набрав у легені більше повітря.

— Добре, Фоулі, приводь його до тями. І знайди для нього перекладач. Від голосу Людей Бруду в мене голова болить.

Артеміс потер підпухлу шкіру під очима.

— Снодійне в гумі? — подивився він на Фоулі. — Мікроголки?

Кентавр був уражений.

— Ти досить розумний для Хлопчика Бруду.

Артеміс торкнувся маленького пристрою у формі півмісяця, якого причепили йому за вухо.

— Перекладач?

Фоулі кивнув у бік командира.

— У декого голова болить від чужої мови.

Артеміс розправив шкільну краватку.

— Розумію. Ну і чим можу вам допомогти?

— Чому ти вирішив, що нам потрібна твоя до­помога? — прогарчав Рут, не витягуючи з рота си­гари.

Хлопчик посміхнувся.

— У мене таке відчуття, командире, що якби вам щось не було від мене потрібно, я б отямився у влас­ному ліжку, і жодного спогаду про нашу зустріч у мене б не лишилося.

Фоулі сховав усмішку під волохатою лапою.

— Тобі пощастило, що ти отямився не у в’язни­ці, — зауважила Холлі.

— Досі сердишся, капітане Шорт? Чи не почати нам із чистого аркуша?

На питання відповів красномовний погляд Холлі.

Артеміс зітхнув.

— Добре. Дозвольте мені вгадати. Люди ведуть торгівлю з ельфами. І вам потрібен Батлер, щоб ви­стежити торговця. Близько?

Ельфи помовчали. Те, що вони почули ці слова від Фаула, повернуло їх до реальності.

— Дуже близько, — зізнався Рут. — Гаразд, Фоулі, введи Хлопця Бруду в курс справи.

Консультант завантажив файл із центрального сервера ЛЕП. На плазмовому екрані засвітився ви­пуск новин. У центрі стояв репортер, ельф середньо­го віку із чубом завбільшки з цунамі.

— Центр Небесного міста, — тараторив репор­тер, — ЛЕП захопила ще одну партію контрабанди. Лазерні диски з Голівуду вартістю двісті золотих гра­мів. Підозрюють тріаду Б’ва Келл.

— Іще гірше, — зітхнув Рут.

Артеміс посміхнувся.

— Буває гірше?

Знову з’явився репортер. Цього разу в нього за спиною палали склади. Чуб у нього трохи обгорів.

— Сьогодні Б’ва Келл висунули вимогу Східному Узбережжю, підпаливши склади лабораторії «Кобой». «Піксі, що перетворює все на золото» відмови­лася заплатити тріаді за захист.

Пожежа змінилася на інший випуск новин, цього разу на екрані бушувала розлючена юрба.

— Сьогодні перед Поліцейською Плазою зібрали­ся незадоволені неспроможністю ЛЕП вирішити проблему з гоблінами. Через рекет Б’ва Келл багато поважних родин утратили бізнес. Найбільше по­страждали лабораторії «Кобой», де лише за останній місяць нарахували шість випадків саботажу.

Фоулі зупинив зображення. Обличчя ельфів були дуже незадоволені.

— Ти маєш зрозуміти, Фауле, що гобліни дуже дурні. І я не намагаюся їх образити. Це науково до­ведений факт. Мозок у них не більше, ніж у пацюка.

Артеміс кивнув.

— Тож хто їх організував?

Рут прикусив сигару.

— Ми не знаємо. Але справи стають геть погани­ми. Б’ва Келл перейшли від звичайних злочинів до справжньої війни з поліцією. Вчора ми перехопили партію батарейок із поверхні. їх використовують у лазерах «Софтноуз».

— І капітан Шорт вирішила, що це все — моїх рук справа.

— Ти мене звинувачуєш? — пробурмотіла Холлі.

Артеміс не звернув на її слова уваги.

— Чому ви такі впевнені, що гобліни просто не обкрадають оптовиків? Батарейки ж ніколи не охороняють.

Фоулі посміхнувся.

— Ні, здається, ти не зрозумів, які гобліни дурні. Дозволь навести приклад. Одного із генералів Б’ва Келл, а він у них найголовніший, спіймали, коли той намагався отримати готівку за підробленим чеком, підписаним власним ім’ям. Ні, хто б за цим не стояв, йому потрібен контакт із людиною, аби бути певним, що справа не провалиться.

— Отже, ви хочете, щоб я знайшов цю людину? — підбив підсумок Артеміс. — І з’ясував, що тій людині відомо?

Артеміс говорив, а сам гарячково думав. Можна обернути всю ситуацію собі на користь. Озброєні ельфійські сили — непоганий туз у рукаві на перего­ворах із бандитами. В мозку почало проростати на­сіння плану.

Рут неохоче кивнув.

— Так. Я не можу ризикувати і виводити своїх агентів на поверхню. Хто знає, які технології видали гобліни. Може, мої хлопці опиняться в пастці. А ви люди, тож будете зовсім непомітні.

— Це Батлер буде непомітним? — посміхнувся Артеміс. — Сумніваюся.

— Принаймні, у нього не чотири ноги і хвоста немає, — зауважив кентавр.

— Натяк зрозумілий. І немає сумнівів, що коли хтось і зможе вислідити вашого негідника, то це саме Батлер. Але...

«Ну от і приїхали», — подумала Холлі. Просто так Артеміс Фаул нічого не робитиме.

— Але? — поквапив його Рут.

— Але якщо вам потрібна моя допомога, я попро­шу щось натомість.

— Що саме? — обережно спитав Рут.

— Мені потрібно дістатися в Росію, — відповів Артеміс. — За полярне коло, якщо точніше. І