Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

Холлі візуалізувалася зі сріблястим пістолетом у руці. Здогадаєтесь, на кого він був націлений?

— Холлі, хіба це справді необхідно?

Холлі гмикнула.

— Дайте подумати. Викрадення, нанесення ті­лесних ушкоджень, шантаж, змова з метою скоєння вбивства. Я би сказала, обов’язково.

— Будь ласка, капітане Шорт, — із посмішкою сказав Артеміс. — Я був молодий і егоїстичний. Мо­жеш вірити, можеш ні, але в мене були деякі сумніви щодо тієї справи.

— Проте недостатньо, щоб повернути золото?

— Ні, —- зізнався Артеміс. — Недостатньо.

— Як ти дізнався, що я тут?

Артеміс зчепив пальці.

— Кілька ознак. Перше, Батлер не перевірив, чи є під машиною бомба, а він це завжди робить. Друге, він повернувся без речей, за якими пішов. Третє, двері кілька секунд лишалися відчиненими, жоден охоронець такого не дозволить. І четверте, я помі­тив, як трохи затьмарилося, коли ти влетіла до ма­шини. Елементарно.

Холлі спохмурніла.

— Спостережливий Хлопчик Бруду, еге ж?

— Стараюся. А тепер, капітане Шорт, якщо твоя ласка, скажи мені, навіщо ти тут.

— Хіба ти не знаєш?

Артеміс замислився.

— Цікаво. Я би сказав, щось трапилося. Очевид­но, щось таке, за що я маю нести відповідальність. — Він підняв брів. Для Артеміса Фаула це справжній вибух емоцій. — Люди торгують ельфами.

— Вражає, — прокоментувала Холлі. — Немов ми обоє не знаємо, що за всім цим стоїш ти. І якщо ми не доб’ємося від тебе правди, думаю, нам допомо­жуть файли з твого комп’ютера.

Артеміс закрив кришку ноутбуку.

— Капітане, я так розумію, ніякого кохання між нами немає, але на іграшки в мене зараз немає часу. Мені необхідно кілька днів, щоб уладнати свої справи.

— Ні, Фауле. Під землею є кілька ельфів, які б охоче перекинулися з тобою словом.

Артеміс знизав плечима.

— Думаю, після того, що я наробив, ви не дасте мені часу на роздуми.

— Саме так, ти маєш рацію.

— Добре, — зітхнув Артеміс. — Здається, вибору в мене немає.

Холлі посміхнулася.

— Так, Артемісе, немає.

— Ходімо? — голос у хлопця був покірливий, проте в голові уже крутилася безліч думок. Може, співпраця з ельфами не така вже погана ідея. Урешті- решт, вони можуть зробити багато корисного.

— Чом би й ні? — Холлі повернулася до Батле­ра. — їдь на південь. На головну дорогу не виїжджай.

— Тара, так? Я часто гадав, де ж має бути вхід до Е1.

— Гадай собі й далі, хлопче, — пробурмотіла Хол­лі. — А тепер спи. Уся ця балаканина мене дуже втомлює.

ГЛАВА 4: ФАУЛ ЧЕСНИЙ

Камера для затриманих 4, Поліцейська Плаза, Небесне місто, ельфи

Негайно увійшов Рут.

— Ну, Фауле, починай говорити.

Артемісу знадобилося кілька хвилин, щоб зібрати докупи думки. Навпроти, з іншого боку низенького пластикового столика, сиділи Холлі й Рут. Яскрава лампочка світила прямо йому в обличчя.

— Оце й усе, командире? Я очікував більшого.

— Маємо і більше. Та не для таких злочинців, як ти.

Артеміс зрозумів, що руки в нього прикуті до стільця наручниками.

— Ви ж на мене більше не сердитесь після того, що сталося минулого року? Врешті-решт, я ж переміг. Так і має бути, якщо вірити вашій власній Книзі.

Рут так сильно нахилився вперед, що кінчик його сигари майже торкнувся Артемісового носа.

— Це зовсім інша справа, Хлопче Бруду. То ж не вдавай із себе невинного.

Жодного враження ці слова на Артеміса не спра­вили.

— Тож хто ви? Гарний коп чи поганий коп?

Рут щиро розреготався. Кінчик сигари намалював у повітрі закручену лінію.

— Добрий коп, поганий коп! Не хочеться тобі цього казати, Дороті, але ти вже не в Канзасі.

Командир обожнював цитувати «Чарівника краї­ни Оз». У фільмі знялися три його кузини.

Із тіні вийшла нова істота. Вона мала хвіст, чоти­ри ноги, дві руки і тримала в руках дві штуки, схожі на звичайний вантуз.

— Добре, Хлопче Бруду, — сказала істота. — Про­сто розслабся, і боляче не буде.

Фоулі приладнав гумові частини до Артемісових очей, і той одразу знепритомнів.

— Гума містить снодійне, — пояснив кентавр. — Проникає через пори. Ніхто до цього іще не доду­мався. Ну, чи я не найрозумніша особистість у Все­світі?

— Не знаю, — невинно зауважив Рут. — Та жіночка-піксі в «Кобой» теж дуже розумна.

Фоулі сердито топнув копитом.

— «Кобой»? «Кобой»? Та в них крила просто сміш­ні. Якщо хочете знати мою думку, ми використовує­мо занадто багато їхніх розробок. Не можна ж, щоб одна компанія постачала обладнання для всієї ЛЕП.

— А тобі, звісно, можна.

— Я серйозно, Джуліусе. Ми знайомі з Опал Ко­бой з університету. На неї не можна розраховувати. У всіх наших «Нейтрино» чіпи від Кобой. Якщо ла­бораторія зникне, у нас залишаться кілька ДНК-пістолетів та електричних кийків.

Рут гмикнув.

— «Кобой» просто обновили всю зброю і всі транспортні засоби в ЛЕП. Тепер усе втричі потуж­ніше і вдвічі чистіше з огляду на екологію. Статис­тика краща, ніж для обладнання з твоєї лабораторії, Фоулі.

Фоулі приєднав до комп’ютера низку фіброоптичних волокон.

— Так. Може, якби Рада виділила мені гідний бю­джет...

— Припини скиглити, Фоулі. Я бачив бюджет для цієї штуки. Доведи, що нею можна не лише труби прочищати.

Глибоко ображений Фоулі лише хвостом махнув.

— Це ретаймер. Може, мені його запатентувати від себе особисто?

— Що ж саме він робить?

Фоулі увімкнув плазмовий монітор на стіні.

— Бачите ці темні кола? Це сітківка ока людини. Кожний образ лишає по собі легесенький відбиток, немов негатив фотокартки. Ми можемо завантажи­ти потрібні зображення до комп’ютера і пошукати відповідники.

На коліна від захвату Рут не впав.

— Зручно.

— Саме так. Спостерігайте.

Фоулі вивів на екран зображення гобліна і під­ключився до бази даних ретаймера.

— Для кожної риси отримаємо відповідник. Десь близько двохсот — це нормально. Форма голови, риси обличчя тощо. Якщо більше — це означатиме, що він зустрічався з гоблінами.

На екрані висвітилася одна вісімдесят шоста.

— Щодо гоблінів результат негативний. Спробу­ємо «Софтноуз».

Число знову було менше двохсот.

— Знову негативний. Вибачте, капітане, та пан Фаул невинний. Він ніколи не бачив гобліна, не ка­жучи вже про торгівлю з Б’ва Келл.

— Вони могли стерти йому