Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Так говорив розбійник, але не встиг він ще скінчити, як Саїд повернув коня, ударив його ногами і понісся через пустиню. Декілька хвилин араби стояли в німім здивуванні, а потім поділились і полетіли - одні ліворуч, другі праворуч. Маючи досвід, вони швидко перегнали Саїда; хтось ззаду накинув петлю і скинув Саїда з коня.

І побитого зв’язаного Саїда кинули розбійники на гарячім піску пустині. А сонце котилось все вище та вище і без жалю пекло йому голову.

Ледве-ледве зміг Саїд перевернутись на другий бік, але від цього не стало йому легше. Давно зник уже шелест розбійницьких коней, давно завмер брязкіт розбійницької зброї, і стало тихо, як у могилі.

Згадав Саїд свого старого батька, уявив його горе і ледве стримав сльози. А самому йому так не хотілось умирати від голоду, від спеки, від хижого шакала. Але ось він глянув і угледів срібного свистка, що випав із-за пояса і лежав на піску. Він витяг голову і припав до його губами. Але не свиснув свисток, на гарячий пісок упала безсило голова, і Саїд зомлів.

І так лежав Саїд до того часу, доки хтось не підійшов і взяв його за плечі. «Шакал!» - подумав раптом Саїд і крикнув від жаху. Але ось його взяли за ноги, за голову, і тільки тоді Саїд повірив, що не хижі зуби звіра, а людські руки ніжно торкаються його, щоб підтримати. І разом з тим над Саїдом почулися людські голоси.

- Він ще живий,- хтось шепотів,- але приймає нас за ворогів.

Нарешті Саїд глянув і угледів перед собою когось низького, з маленькими оченятами і довгою бородою.

Той ласкаво заговорив з Саїдом, допоміг йому встати, напоїв і нагодував його і сказав, що сам він із Багдада, на ймення Кулум-бек, торгує хустками і жіночими покривалами, що тепер він вертається додому і ось найшов його, непритомного і зв’язаного, серед пустині. Саїд не знав, як дякувати торговцеві, і охоче згодився їхати з ним до Багдада, а там... може, пощастить натрапити на караван, що їхатиме до рідного Бальсора.

Дорогою торговець багато оповідав всякої всячини, а найбільше про життя великого царя, правовірного Гарун аль-Рашіда.

- Наш цар,- говорив торговець,- дивовижна людина. Коли ви думаєте, що він спить, як сплять усі грішні люде, то ви глибоко помиляєтесь: йому досить заснути всього дві-три години удосвіта.

Мені це добре відомо через те, що Мессур, його перший камердинер, доводиться мені братом, і хоч він для всіх німий як риба, а проте іноді для мене він робить такі натяки, що їх кожна розумна людина може легко зрозуміти. Так ось, наприклад, замість того, щоб спати собі на здоров’я, каліф 1 уночі блукає вулицями Багдада, і майже щотижня з ним трапляється яка-небудь пригода.

І треба завважити, що він подорожує, переодягшись то матросом, то жовніром, то торговцем або попом.

Звичайно, що йому легко все бачити і знати, що робиться в місті. І через те ніде в світі не бувають люде такими ввічливими, як у Багдаді вночі, бо кому, справді, охота пізнати каліфа в якім-небудь бруднім арабі і покуштувати канчуків.- Так говорив торговець, а Саїдові нетерпляче хотілося угледіти Багдад і такого дивного Гарун аль-Рашіда.

За 10 днів вони прибули в розкішний, блискучий Багдад. Торговець запросив Саїда до себе,- звичайно, Саїдові лишалось тільки подякувати.

На другий день, коли Саїд одяг пишне войовниче вбрання і збирався вже погуляти по Багдаду, рипнули двері і в хату ввійшов господар. Він глянув на вродливого юнака з лукавою усмішкою, погладив свою бороду і сказав: «Все воно, звичайно, дуже добре, але що ви, власне, думаєте з собою робити? Мені здається, ви занадто любите мрії і зовсім не думаєте про життя. А проте, може, у вас стільки в кишені грошей, що це пишне вбрання зовсім не по вас».

- Вельмишановний Кулум-беку,- відповів юнак, червоніючи. - Грошей справді у мене немає, але ви, може, згодитесь мені позичити стільки, щоб стало доїхати до Бальсора. Батько мій з вдячністю вам поверне всю позику.

- Ваш батько? - розсміявся торговець.- Мені здається, що сонце пустині зовсім випекло у тебе мозок. Невже ти думаєш, що я вірю, наче у тебе є в Бальсорі батько, найзаможніший на все місто, наче ти його єдина дитина, взагалі вірю всій тій казці, починаючи з полону каравану і кінчаючи помстою арабів? Уже тоді ти обурив мене своєю брехнею і нахабством. Я знаю, що в Бальсорі всі багаті люде - торговці, а торговців я знаю кожного в обличчя, а коли б і не знав, то, певно б, чув, що там є якийсь Бенезар. Може, і єсть у Бальсорі якийсь старець, що зветься Бенезаром, може, справді утік від його син, але такому синкові я не повірю і шеляга. Напали в пустині!.. Та хіба чувано, щоб за царювання Гарун аль-Рашіда, який всі торгові шляхи через пустиню зробив цілком безпечними, чи чувано, кажу, щоб розбійники зважились нападати на караван і полонити людей. Та, нарешті, коли б і сталось що-небудь подібне, то давно б вже і старі, і малі знали про цю пригоду, а ось я і досі ні в дорозі, ні тут, у Багдаді, куди з’їздяться люде з усіх країн світу, ні разу не чув про цю дивовижну пригоду з вашим караваном. І це твоя друга брехня, безсоромний пройдисвіте!

Саїд, обурившись, хотів припинити цю лайку, та Кулум-бек перекричав його і вичитував далі:

- А твоя третя брехня, брехунець, це історія з Селімом; Селіма знає всякий, кому доводилось коли-небудь бачити араба, але знають Селіма як найлютішого і жорстокого розбійника... А ти запевняєш, що убив його сина і сам не був розрубаний на шматки. Мало цього, ти кажеш таку нісенітницю, наче Селім обороняв тебе від своєї ж ватаги розбійників і випустив тебе без викупу замість того, щоб повісити на першій гілці. І це той Селім, що вішає подорожніх лише для того, щоб побачити, яку . . . . . . .