Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- Розплодились.

- Ja, так розплодилися, що їм скоро вже не буде чого їсти. Вони їдять усяку там дрібну рибку, та молюсків, та різних водяних комах; але, певно, зможуть жерти й картоплю, і сухарі, і всякий звичайний харч. Тож їх можна б і годувати в тих tanks на судні. А я б їх у підходящих місцях, де не густо людей, пускав назад у воду й улаштовував там такі… такі farms 59 для тих моїх ящірок. Бо я б хотів, щоб вони могли прогодуватися. Вони дуже славні й розумні тварини, пане Бонді. Та ти сам, як побачиш їх, то скажеш: гелло, Capitain, корисна в тебе худібка. Ja. А люди тепер аж казяться за перлами. Оце і є той великий бізнес, що я придумав.

Г. Х. Бонді розгубився.

- Мені страшенно шкода, капітане,- почав він нерішуче,- але… я справді не знаю…

Голубі, очі капітана ван Тоха налилися слізьми.

- Отож-бо й лихо, хлопче. Я б тобі лишив усі ці перли як… як guaranty 60 за судно, але сам я того судна купити не можу. Я знаю одне дуже підходяще в Роттердамі… з дизельним двигуном…

- А чого ви не запропонували цієї справи комусь у Голландії?

Капітан покрутив головою.

- Я тамтешніх людей знаю, хлопче. З ними я про це діло не можу говорити. Я міг би… - додав він замислено.- Я міг би возити на тому судні й інші речі, всілякі goods, 61 сер, і продавав би на тих островах. Ja, це б я міг робити. У мене там сила знайомств, пане Бонді. А водночас міг би мати на судні такі tanks для тих моїх ящірок…

- Про це, мабуть, можна поміркувати,- сказав пан Бонді.- Бо якраз недавно… Атож, нам треба шукати нових ринків для нашої промисловості. Якраз недавно я розмовляв про це з кількома людьми… Я не від того, щоб купити одно-двоє суден: одне для Південної Америки, а друге - для східних країв…

Капітан ожив.

- І добре зробиш, пане Бонді. Судна тепер страшенно дешеві, їх можна накупити повну гавань… - і капітан ван Тох пустився в технічні подробиці, де й за яку ціну продаються всякі vessels, boats і tank-steamers; 62 Г. Х. Бонді не слухав його, а тільки розглядав. Г. Х. Бонді знався на людях. Він ні на мить не сприймав серйозно ящірок капітана ван Тоха; але сам капітан здавався йому вартим уваги. Чесний чоловік, безперечно. І знає умови там, на Півдні. Звичайно, божевільний. Але з біса симпатичний. У серці Г. Х. Бонді забриніла якась фантастична струна. Кораблі з перлами й кавою, кораблі з прянощами й усіма пахощами Аравії. Г. Х. Бонді опанувало те невиразне почуття, яке з’являлось у нього перед кожною важливою і вдалою постановою,- почуття, яке можна виразити словами: «Сам не знаю чому, але, мабуть, візьмусь за це діло». А capitain van Toch тим часом малював у повітрі своїми ручиськами судна з awning-decks 63 або з quarter-decks, 64 розкішні судна, хлопче…

- Знаєте, що, капітане Вантох,- раптом сказав Г. Х. Бонді,- приходьте ще раз за два тижні. Тоді й поговоримо про судна.

Capitain van Toch зрозумів, як багато означають ці слова. Він почервонів з радості і насилу вимовив:

- А ящірок… можна буде мені возити на тому пароплаві?

- Аякже! Тільки, прошу вас, нікому про них не кажіть. А то люди подумають, що ви збожеволіли… та й я з вами.

- А оці перли можна залишити тут?

- Можна.

- Ja, тільки мені треба вибрати дві гарненькі перлини, я хочу їх комусь послати.

- Кому?

- А одним там двом redactors. Ja, хай йому біс, стривай.

- Що?

- Сто чортів, як же їх звати? - Капітан ван Тох розгублено закліпав голубими очима.- От же дурна голова в мене, брате. Я вже не пам’ятаю, як звалися ті два boys…

- Щоб я пропав, коли це не Єнсен! - вигукнув якийсь чоловік у марсельському шинку.

Швед Єнсен звів очі.

- Стривай,- сказав він,- і мовчи, поки я тебе згадаю.

Він узявся рукою за лоб.

- «Морська чайка»? Ні. «Імператриця Індії»? Ні. «Пернамбуко»? Ні. Ага, згадав: «Ванкувер». Три роки тому на «Ванкувері», пароплавство «Осака» Фріско. 65 А звати тебе Дінгль, шибайголово, і ти ірландець.

Чоловік вишкірив жовті зуби й сів за стіл.

- Right, 66 Єнсене. І п’ю будь-яку горілку, коли частують. Звідки ти тут узявся?

Єнсен кивнув головою кудись убік:

- Я тепер плаваю на лінії Марсель - Сайгон. А ти?

- А я маю відпустку,- похвалився Дінгль.- То оце їду додому - подивитися, скільки там у мене прибуло дітей.

Єнсен поважно закивав головою.

- Що, знов витурили? Пияцтво на службі і таке інше. Якби ти, хлопче, ходив до Християнської спілки, як я, то…

Дінгль весело вишкірився.

- Оце тут твоя Християнська спілка?

- Таж сьогодні субота,- буркнув Єнсен.- А де ж ти плавав?

- А на одному трампі,- ухильно відказав Дінгль.- Усякі острови там на Півдні.

- Хто капітан?

- Такий собі ван Тох, голландець, чи що.

Швед Єнсен на хвильку замислився.

- Капітан ван Тох. Я з ним теж колись плавав, брате. Судно - «Кандон-Бандунг». Лінія - від чорта до диявола. Гладкий, лисий і лається навіть по-малайському, аби крутіш було. Знаю добре.

- Він уже й тоді був такий схибнутий?

Швед похитав головою.

- Старий Тох - all right, будь певен.

- Він уже й тоді возив із