Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Тож витлумачення етноніма сівери як «доблесні богатирі», «справжні мужі», «могутні герої» залишається в силі. Як і те, що сівери тотожні кімерам і що кімери-сувіри-сівери — автохтонні, споконвічні на теренах Давньої України. Бо тільки писемні джерела знають їх на одній і тій самій території упродовж принаймні трьох тисячоліть — в усякому разі, в ІІ тис. до н.е., в трипільські часи вони вже тут були. До сказаного раніше можна додати й те, що тлумачення назви кімери як «чорні бики» розвіює «кімерійський морок», який довго огортав Кімерію і застував назву кімери. Пояснення назви сівери-кімери як «чорні бики-тури» передбачає і тотожність назв Кімерія та Сіверщина, <35> які означають Край Чорного Бика, Чорнотурія, Чорнорусь. А місто Кімерік, тобто Сіверськ — «Чорнобиків» стає у ряд з назвами Тмуторакань, Вороніжі Чернігів.

Між індійськими сіндами-сувірами й українськими сіверами-кімерами констатується не лише етимологічна тотожність етнонімів, а й етнічна спорідненість. Ця спорідненість, судячи з усього, ще добре відчувалася за Київської Русі. Тому недаремно саме чернігово-сіверські князі сідали на престол у Тмутораканському князівстві, а сіверського князя Ігоря вабила далека й загадкова Тмуторакань. Шлях туди, схоже, добре знало не одне покоління чернігово-сіверських князів до й після Ігоря. Для новгород-сіверського князя шлях із Чернігово-Сіверщини до Кімерії-Сіндики-Сіверщини, до її Тмуторакані — «Міста Чорного Бика», то шлях до землі предків і предківських святинь. Саме біля теперішньої Тамані, колишньої Тмуторакані, ще до ХVІІІ століття височіли велетенські статуї, які, поза сумнівом, відігравали важливу роль в уявленнях та віруваннях сіндів-сувірів-сіверів-кімерів. Бо хоча «Слово» й написане в ХІІ ст., в ньому фігурують язичницькі божества, винятково близькі до божеств індійського пантеону. Зазначимо принагідно, що божества Вишень і Кришень, у яких неважко впізнати Вішну й Крішну, а ще Індра, Сур’я, Тваштар, Яма згадуються у «Влес-книзі», створеній у ІХ ст. І автор пам’ятки ніде не прохопився бодай словом, що це чужі для слов’ян божества.

Надзвичайно популярний персонажу культових уявленнях домусульманського Хорезму («Країни Бика») і чи не найтрагічніша постать іранського епосу («Шахнаме»), син бактрійського царя Кей Усана, звався Сіявуш— «Чорний Самець», «Чорний Бик». Де Сія- споріднене з санскр. ш’ява, с’ява — «чорний», «темний», а вуш, уш — «бик», споріднене із санскр. вріш — «бик», «самець» (основа варш-вріш «зрошувати», «запліднювати»). У різних мовах воно прибрало форм вахш, окс, аухш, вуш, вус, ус тощо. Аму-Дар’я, інакше Вахш, священна ріка хорезмійців (Окс грецьких джерел) — «Бик», їй іще недавно приносили в пожертву бика.

Сіявуш, розповідає «Шахнаме», по вигнанні з Бактрії заснував у нових краях свою столицю Сіявушґірд — «Сіявушград», «Місто Сіявуша», досл. «Місто Чорного Бика». Сіявушґірд структурно й компонентно тотожне назві Тмуторакань, воно — двійник назви Тмуторакань. Як і назв Чернігів, Чорнобиль (англ. bull — «бик»), Калатура, Вороніж. <36>

Борис Смирнов (1891–1967) — академік медицини, індолог і відомий перекладач «Махабгарати», сам виходець із Чернігівщини (с. Козляничі), мовить про виняткову давність культу Чорного Бика. Він, зокрема, пише: «… вже в епоху другої династії (середина IV тис. до н.е.) було встановлено культ Bakha (Чорний Бик) у Какамі, тобто в місті «Чорного Бика». Отож Бакх — чорний (krishna) бик, є Діоніс, «покровитель Індії«…Чимало єгипетських царів любили називатися «могутніми биками». Шкурі чорного бика надавалося великого ритуального значення. Це наводить на паралель: Індра волею Праджапаті (Творця всього живого — С.Н.) здирає з Крішни його чорну шкіру… Діоніс — син Семели (слов’янська Земля) є Бакхос (єгипетське bakha або bakhis — бик), а Крішна-Пастух — запліднювач своїх ґопі (пастушок — С.Н.). Із богів Греції єдино Діоніс зоветься Heros — «Герой», а Крішна — кшатрій, Vira (теж «Герой», «Богатир» — С.Н.) …Діоніс пов’язаний із давньошумерським Ан-Кі — подружжям Небо-Земля. Один із улюблених епітетів «Махабгарати» — рішабга «бик»…(ОРВ, 234).

Якраз у Тавриді, за грецькими переказами, Діоніс-Озіріс своїми биками зорав землю, навчив людей землеробства й виноградарства, а від його биків дістав назву народ — таври, тобто «туричі», «бичичі». Отже, й руси, бо візантійський автор Іоан Цец каже, що назви таври й руси — значеннєві двійники. Відтоді земля таврів-русів стала називатися Таврида, Таврика, отже, й Русія, Русь. Інший грецький міф мовить, що золоте руно стерегли саме таври та їхні вогнедишні бики. І назву Боспор Кімерійський (нині Керченська протока), де Боспор — «Брід Бика», античні автори пояснюють або тим, що Діоніс-Озіріс переправлявся із Сіндики до Криму, або тим, що він своїм плугом провів борозну, яка відділила Таврику від Сіндики.

І якщо Діоніс — це Бакхос, тобто Чорний Бик, то виходить, що й Діоніс — Чорний Бик. І це, схоже, підтверджує етимологія імені Діоніс, яке тлумачать як «Бог із Ніси» (Ніса — столиця стародавньої Парфії), але яке може означати Чорнобог. Де значення «чорний» може нести компонент — ніс: пор. санскр. nisha, хінді nish, укр. ніч і те, що бога Варуну, ім’я якого тотожне нашому вороний, давні тексти порівнюють з ніччю. Не виключено, що й назва Ніжин, і досі переконливо і вмотивовано не витлумачена, мала первісну форму Нішин — «Місто Чорного Бика». Бо якщо санскр kali «чорна» означає і «ніч», то так само, мабуть, і санскр. nisha, хінді nish — «ніч» може означати й «темний», «чорний». <37>

Сиваш, Сивашук (Сивачук), Сивашенко (Сиваченко) — сучасні українські прізвища. Сиваш — притока Сіверського Дінця. Сиваш також і так зване Гниле море, затока на заході Азовського моря, давньої Меотиди. Це все — ареал меланхленів. Притока Сіверського Дінця — річка Чорний Жеребець, що має і назву Красний Жеребець (СГУ, 499, 612). Це спонукає співвіднести іран. Сіявуш і інд. Крішна, бо двоїстість понять чорний та червоний відчутна й на індійському грунті. Санскр. крішна означає чорний і чарівний, гарний, воно фонетично близьке укр. красний, яке може означати і червоний, і гарний, чарівний. Санскр. крішнакандам, яке мало б значити «чорний лотос», насправді означає «червоний лотос» (SED, 162). Недарма індійські чоловіки й жінки