Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

то як сірий чи сизо-рудий (ВЭ, 86), а множина від цілком реального іменника бус, тобто бусове. Форма множини з — ове властива українській мові: панове, сватове, братове, у «Слові» — хинове, тарголове. І сьогодні в карпатських селах чути колядки й щедрівки, в яких «межи горове два яворове», «попід борове лежать снігове», де «по городцях ростуть макове», а «по толойці цвітут ружове» (ФМ, 50). Цілком український і порядок слів у реченні, коли за іменником іде прикметник: бики половії, коні воронії.

Тож вираз бусови врани, правильно бусове врани — буси вороні, тобто чорні буси. А що таке буси, збагнути неважко: це бики, тури (пор. лат. bos — «бик», воножу назві Боспор — «Переправа Бика»). Означення тура латиною — bos primigenius «первісний бик», сюди ж укр. бузівок — «бичок». Автор «Слова» згадує время Бусово — чи не часи Боспорської держави, що існувала на теренах України майже тисячоліття, починаючи з Vcт. до н. е? Столицею її був Пантикапей (нинішня Керч), що називався і Боспор (слов. Воспор).

Отож бусови врани — це бики вороні, тури вороні, а звичніше й сучасніше для нас — вороні бики, чорні тури. Як виявляється, вони мають родичів і семантичних двійників іще в ІІ-І тис. до н.е.

3. Меланхлени й савдарати

У Геродота меланхлени — плем’я не скіфське, хоч і має скіфські звичаї. За В.Граковим, меланхлени мешкали на північ від скіфів царських на лівобережжі Дніпра, а царські скіфи займали степ уздовж Меотиди (Азовського моря) до Танаїсу (Дону) і північний Крим до гір, де мешкали таври — «бичичі». На Верхньому Дінці розташовує меланхленів Б.Шрамко. П.Третьяков відводить їм лісостепове лівобережне Подніпров’я і вважає, що назва меланхлени відбита в назвах Чернігів і Вороніж. Ю.Гаглойті гадає: меланхлени жили в ареалі сучасної Абхазії, вони ідентичні савдаратам, частині скіфів, а меланхлени — грецький переклад скіфського савдарати, бо осет. савдар — «чорновбраний». І Граков ототожнював меланхленів із савдаратами. ЗаЛ.Єльницьким, Геродотові <33> й кавказькі меланхлени — одне й те саме плем’я, а назва меланхлени асоціюється з чорними бурками кавказьких племен.

Отже, наявна певна розкиданість думок щодо меланхленів і їх локалізації. Та для нас істотно те, що вони жили в Давній Україні й що такий авторитетний історик, як П.Третьяков вбачає у них праслов’ян і пов’язує назву меланхлени з назвами Чернігів та Вороніж. Справді, етнонім меланхлени містить melan — із грецької «чорний». Назви обох міст мають елементи з цим значенням, а — іг та — іж (від ing «бик») — етимологічно тотожні. Тож назви Чернігів і Вороніж— «Місто ЧорногоБика». Хлени вмеланхлени тлумачиться як «одягнені», а підтвердження шукають в іран. савдарати, з якого нібито скальковане меланхлени. Проте осет. савдар насправді означає «чорний бик». Іранські мови знають слова й словосполучення, де дар — саме «бик», «тур»: пушту doure «тур», dyr в осет. zebidyr «тур» (пор. зубр), памірське (ваханськамова) d(ы)r-uksh — «тур-бик», де uksh споріднене з cанскр. uksha (англ. ox)//ukshan й авест. uhshan — «бик» (ВЯ, 197).

Тож савдарати, отже, й меланхлени — чорнобичичі, чорнотуричі. Сав-дар у савдарати тотожне тму-тор «чорний тур» у назві Тмуторакань — «Місто Чорного Бика»: перші компоненти в них семантично, а другі — етимологічно тотожні. Тмуторакань — двійник назв Чернігів і Вороніж. І слушно припускає український дослідник О.С.Стрижак, що назва Чернігів могла постати від Черніг — воно й означає «Чорний Бик». Додамо тільки, що запорозькі козаки знали й імена Чернега, Чорниш, Чорнята, Черняк, Черник, Черня, вжиткові зараз лише як прізвища. Із них Чернега, Чорниш стають до ряду прізвищ із значенням «Чорнобик», «Чорновіл».

4. Сівери-сувіри-кімери

Саву савдарати споріднене з санскр. ш’ява (хінді ш’яв, с’яв), іран. siya — «чорний», «темний» та укр. сивий — «не зовсім білий», «темнуватий». Вираз сива давнина означає «давнина, повита мороком//пітьмою часу». Тому ймовірно, що й літописне сівер сходить до первісного ш’ява-вара, с’яв-вар, сія-вар. Де санскр. вара, хінді вар — «самець», «чоловік», «жених», надто у весільній обрядовості, де молодий якраз асоціюється з биком (СРС, 565). Це засвідчують і наші весільні пісні. Дніпро-Бористен (пор. санскр. vrish «бик»+danu «ріка») — сам «Бик-ріка» має і давні назви Вар, Варом, Варух. Санскр. ш’ява-вара, хінді ш’яввар, с’яввар — «чорний бик» стяглося (явище гаплології) до форми сівер. Але за Ге<34>родота, судячи з його kimmerioi — «кіммери», ще існувала форма ш’ява-вара: про це свідчить подвоєне мм в грецькій передачі етноніма, яке мусило передати два однакові склади ва-ва в ш’ява-вара, с’ява-вара чи подвоєння в-в уш’яв-вар, с’яв-вар. У такому разі й сівери означає чорнобичичі, чорнотуричі.

Свого часу ми вже розглядали етнонім сівери, ототожнили його з кімерами й витлумачили як «справжні мужі», «могутні герої» (ТРС, 10–17). Це тлумачення аж ніяк не суперечить тлумаченню сівери як чорні бики-тури, а тільки доповнює його. До прикладу, тюркські імена з кара — «чорний» (укр. карий, санскр. kala) історично були найбільше поширені в тюркської знаті, а не в простолюду, як можна було б сподіватись. Аби пояснити таке розходження, дослідники зіставили кара й властивості предметів, з якими слово було вжито, й помітили явну невідповідність. Давньотюркська назва планети Юпітер — Каракуш, «Чорний птах». Каракуші орел-беркут. Отже, кара значить тут не «чорний», «поганий», а «дужий», «могутній». Тому ім’я Карахан означає не Чорний Хан, а Могутній Хан, Карамурза — не Чорний Мурза, а Великий Мурза, Карабатур — не Чорний Богатир, а Могутній Богатир тощо.

Те саме і з сіверами: тлумачення етноніма сівери як чорні бики чи могутні богатирі не взаємовиключають, а тільки доповнюють одне одного. Бо чорний і могутній, бик і богатир у певному контексті тотожні, вони синоніми, семантичні двійники. Порівняння богатиря, царя чи бога з биком, туром звичайне явище в багатьох епосах, в українському теж. У «Слові» епітети буй-тур і яр-тур (яр = санскр. вар) означають вищий вияв