Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За допомогою покоївки лікар уже спорядив небіжчицю.
Від вранішньої атмосфери — двозначної й нудотної — не зосталося й сліду. Покійниця теж, здавалося, була вже зовсім не та. Вона лежала на ліжку під балдахіном у білій нічній сорочці. На лиці в неї застиг вираз спокою й гідності.
Обіч неї горіли свічки, стояла свячена вода й самшитова гілка в чаші.
Бушардон подивився на Мегре з таким виглядом, наче запитував:
— Ну, як вам подобається? Майстерна робота, хіба ні?
Священик молився, беззвучно ворушачи губами. Він залишився біля небіжчиці, коли Мегре з лікарем пішли.
Люди порозходилися з-під церкви. Час уже було обідати.
Кілька хвилин сонце намагалося пробитися крізь хмари, але незабаром небо знову стало зеленкувато-сіре, і дерева захиталися під поривами вітру.
* * *
Жан Метейє вмостився в куточку біля вікна й машинально їв, дивлячись на безлюдну дорогу. Мегре зайняв місце у протилежному кутку корчми. Між ними сиділа родина з сусіднього села, що приїхала сюди на своєму «пікапі», прихопивши з дому запаси їжі. Марі Татен подавала їм вино.
Бідолашна Марі остаточно розгубилася й зовсім не розуміла вже, що відбувається. Звичайно, вона лише іноді здавала кімнату в мансарді якомусь робітникові, що приїжджав полагодити щось у замку або на фермах.
А тепер, крім Мегре, в неї з'явився ще один пожилець — секретар небіжчиці графині.
Вона не наважувалася нікого розпитувати. З самого ранку чула, як її відвідувачі розповідали моторошні речі. Вона почула, що говорили навіть про поліцію!
— Боюсь, що курча пересмажилося, — сказала вона, подаючи Мегре обід.
Вона сказала це тоном, яким інші висловлюють свій страх: «Ой лишенько, як страшно! І що воно робиться на світі? Рятуй мене, матінко божа!»
Комісар дивився на Марі розчулено. Вона завжди мала такий вигляд, наче її все лякає й непокоїть.
— Чи ти пам'ятаєш, Марі, про…
Марі витріщила очі. Здавалось, вона зараз підніме руку, щоб захиститися.
— … про тих жаб і про те, що було потім?
— Але ж…
— Мати послала тебе збирати гриби на лузі, по той бік ставка… А неподалік гралися троє хлопців… Вони скористалися з того, що ти на мить замислилася, й замість грибів поклали до кошика жаб… А потім, ідучи додому, ти тремтіла зі страху, бо в кошику щось ворушилося…
Марі якусь мить пильно дивилася на нього, а тоді промимрила:
— Мегре?
— Увага! Он у тебе ще сидить пан Жан — він упорався вже з курчам і чекає наступної страви.
Тепер Марі Татен була вже не та, і хоч збентежилася ще більше, час від часу вдоволено усміхалася.
Дивна річ життя! Минає рік за роком, і ніщо не приходить незвичайне, ніщо не перериває одноманітного плину часу. Та одного дня на людину зненацька звалюються несподіванки, драми, таке, про що не прочитаєш у жодній газеті!
Обслуговуючи Жана Метейє і селян, вона нишком співчутливо поглядала на Мегре. Коли він поїв, вона несміливо запропонувала:
— Може, вип'єте чарочку?
— Ти ж колись була зі мною на «ти», Марі?
Вона засміялася. Ні, тепер вона не наважиться!
— А сама ти так і не пообідала!
— Ну що ви! Я їм завжди на кухні, не присідаючи… Вхопиш шматочок… Потім іще…
Дорогою промчав мотоцикл. На ньому сидів юнак, одягнений чепурніше, ніж більшість мешканців селища.
— Хто це?
— Хіба ви не бачили його вранці? Це Еміль Готьє, управителів син.
— Куди він поїхав?
— Та до Мулена ж! Він майже городянин. Працює в банку…
На вулиці знов почали з'являтися люди, дехто просто гуляв, дехто йшов на цвинтар.
Мегре хилило на сон. Він почував себе страшенно стомленим. І не лише тому, що встав о пів на шосту, що промерз до кісток.
Його гнітила передусім сама обстановка, трагедія в графському замку глибоко вразила його особисто. Йому зробилося моторошно.
Так, моторошно! Він навіть гадки не мав, що знову опиниться в рідному селі за таких обставин. Батькова могила з почорнілим каменем; до того ж йому заборонили курити на цвинтарі!
Жан Метейє грав свою роль. Він знав, що за ним стежать, і їв, намагаючись зберегти спокій, ба навіть презирливо посміхатись.
— Чарочку спиртного? — запропонувала йому Марі Татен.
— Дякую, спиртного я не п'ю…
Він був добре вихований. Принаймні прагнув показати своє добре виховання за будь-яких обставин. У корчмі він обідав з такими ж вишуканими манерами, як і в замку.
Пообідавши, Метейє запитав:
— У вас є телефон?
— Ні, але навпроти є автомат…
Він перетнув вулицю, зайшов до бакалійної крамнички, яку тримав церковний сторож і де встановили автомат. Певно, дзвонив кудись далеко, бо з корчми видно було, як він чекає, поки його з'єднають з абонентом, і курив одну за одною цигарки.
Коли він повернувся до корчми, селяни вже пішли. Марі Татен мила склянки, знаючи, що вечірня привабить до неї нових відвідувачів.
— Кому ви дзвонили? Зважте, що я можу про це й так дізнатися…
— Своєму старому в Бурж. — Голос його був сухий, задирливий. — Я попросив його негайно прислати до мене адвоката.
Він нагадував кумедну моську, що вищиряє зубки ще до того, як її хтось зачепить.
— Ви певні, що маєте підстави непокоїтися?
— Я просив би вас не звертатися з жодним запитанням, поки не приїде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа Сен-Ф'якрів», після закриття браузера.