Читати книгу - "Донор для небіжчика"

Яке моральне право має тепер Герман так із ним поводитись?!

Алексу на мить згадалися очі й вираз обличчя його партнера і друга.

Можливо, у Германа й виникли якісь проблеми, той явно чогось недоговорював.

Добре, він дасть цьому сучому синові один… ну, нехай два тижні.

А взагалі, плював він на проблеми Германа, адже мова йде про успіх компанії… Чорт! — але, як назло, саме в руках компаньйона перебувають основні нитки всього бізнесу, і від присутності Германа залежить результат справи.

Два тижні…

І якщо той не повернеться, — Алекс буде змушений вжити певних заходів.

Спершу, він, звичайно, йому просто «натякне». Але, якщо «натяк» не дійде — доведеться крутіше діяти.

Час від часу Алекс поглядав на телефон — може, все обійдеться простіше?

До півночі він викурив півпачки цигарок і, зрештою, набрав номер мобільного телефону Германа.

Той не відповідав.

…Через кілька секунд раптовий приступ минув. Це закінчилося так само миттєво, як і почалося. Залишилась тільки огидна нудота, що не йшла в порівняння навіть із найгіршим похміллям, і свербляче поколювання по всьому тілі тисячі малюсіньких голочок. Герман також не міг визначити, скільки часу тривав приступ — кілька митей чи кілька хвилин?

— Що це?.. — він витер з обличчя рясний піт і важко відкинувся на спинку сидіння. В очах усе пливло, немов він бачив світ крізь воду, по якій котяться хвилі.

Герман відчув у роті присмак чогось настільки противного, чого він навіть уявити не міг. Але десь за хвилину він із подивом виявив, що цей дивний присмак зник.

Германа охопив важкий липкий жах. Напевно, він злякався б куди менше, якби побачив перед своєю машиною величезного монстра, що виповзає з темряви. З цим він міг хоча б якось боротися — запустити мотор «BMW» й дати газу, але…

«…догонит меня…»

Ось воно? Вже?! Почалося?!!!

Герман спробував закурити, однак його знову ледь не знудило. Він хотів загасити цигарку в попільничці й не зміг; навіть це вимагало сил, яких у нього зараз не було. Довгий недокурок залишився жевріти.

То що ж, урешті-решт, сталося? Чи це й було безпосереднє знайомство з вірусом?

З переляку його дихання видавало судорожні свистячі звуки; груди часто й різко здіймалися.

Чому так швидко? Не минуло й… А, ну так! — він дізнався про вірус лише два місяці тому, але міг бути інфікованим уже не один рік. Він просто не знав, ось і все.

«А чому б не почати сьогодні? Може, саме зараз найпридатніший час?»

Герман із великими зусиллями відрегулював сидіння в лежаче положення, закутався у спортивну куртку, витягнувся і заплющив очі.

Зовні шелестів ліс, він нагадував шум морського прибою — не голосний, але могутній, такий, що таїть у собі якусь таємничу силу. Звідкись із темної трави до нього приєднувалося цвірчання коника-стрибунця, як гітарне соло у виконанні недосвідченого музиканта. Під капотом «BMW» ліниво посвистував вітер, час від часу поклацував уже майже остиглий двигун. У салоні машини Герман відчував себе, немов космічний мандрівник у своєму всюдиході, дуже надійному й дуже затишному. Навколо панувала таємнича ніч невідомої планети, і тільки всередині можна було знати, що ти в безпеці. Поступово Германа відпускала нервова й фізична напруга. Він у безпеці. Тепер він у безпеці. Все минуло. ВОНО — те незрозуміле, що найшло на нього недавно — уже закінчилося. У нього був справді неймовірно важкий день. Це все схоже на звичайний фізичний зрив. Нічого більше. Це не обов’язково повинен бути вірус, що прокинувся. Він просто сприйняв усе надто перебільшено, під впливом усієї цієї незвичної для нього обстановки: він зовсім один, навколо його оточує майже дика природа, ніч…

Можливо, у нього різко піднявся тиск. Що він знає про різні припадки, удари? Насправді — нічого. Тим більше, що він знає про віруси? — про ВІЛ? Звичайно ж, знову нічого. А що він знає взагалі про все це, щоб починати робити якісь припущення, як знахар-недоучка з глухого села, де вірять у пелюстки Чудотворної квітки. Що він знає, щоб ліпити з притягнутих за вуха аргументів ідіотську версію, що його знання тепер якимось чином провокує ініціацію вірусу? Він просто починає панікувати: у сусідньому домі хтось випустив гази, а йому вже чується Грім Небесний!

Злість на себе допомогла Германові майже цілком повернутися в нормальний стан.

А тепер йому треба гарно виспатися.

Герман знову відчув неймовірну втому, що на якийсь час відступила перед страхом, викликаним приступом.

Він потягнувся, щоб виключити в салоні машини світло й раптом побачив свою руку. Звичайно, він бачив її і раніше, але тепер він дійсно її як