Читати книгу - "Не плач, кохана!"

— Капітан, відчепись від мене, пошукай інших дурнів.

— Ти своє все одно отримаєш, — прошипів він у відповідь.

В його диких сірих очах було стільки ненависті, що я злякався.

Зламав він мене, гнида. Віддав машину соляри з обіцянкою, що при заправці катерів він компенсує недостачу.

Спочатку так і було. Ми недоливали при заправці. Але хтось нас заклав. Знову нагрянула ревізія. Виявила, що недостає півтонни пального.

Раніше Бізюк обіцяв мені взяти всю відповідальність на себе. Мовляв, мені нема чого боятися. Але на суді вчинив навпаки: всю провину хотів звалити на мене.

В результаті, йому дали дванадцять, а мені вісім років.

Відбував покарання на Далекому Сході. Коли залишилося кілька місяців до звільнення, перекинули в Західний Сибір…

Ми з Іваном сьогодні працюємо з особливою обережністю. При кожному русі він корчиться від болю, але продовжує валити дерева, тому що нас ніхто не звільняв від виконання денної норми.

День завершився тривогою. У вертухаїв переполох. Нас з особливою обережністю садять у вагончик. В дорозі бійці теж напружені. Тримають автомати напоготові. Тільки під'їхали до табору, назустріч нам вискочило ще кілька охоронців.

Ми розуміємо, що сталася якась надзвичайна подія. Робимо здогадки і припущення, що ж сталося.

Чуб, нарешті, згадує, що біля одного з попелищ знайшли заточку. Молдаван її швидко підібрав і сунув за халяву валянка. Озирнувся. На нього, роззявивши рота, дивився Федя Чмо.

— Викинь, — шепнув йому Іван. — Він тобі нічого не пробачить.

Заточку сховали до наступного разу.

Виходимо з вагончика. Охоронці шикують нас біля воріт табору. До строю виходить капітан абверу, як у нас називають оперативну частину, Ольвач з наганом, в чорних рукавичках, у білому кожусі на хутрі. Розтирає застигле від морозу обличчя. Закриває його великим хутряним коміром.

Стоїть, широко розставивши ноги, гордо випнувши груди, окидає нас незадоволеним поглядом.

З погордою дивиться на сіру масу. Ми одягнені в вицвілі чорні куфайки і сіру бавовняну робу, в темні шапки-вушанки, туго зав'язані на підборіддях. На ногах — сірі валянки.

Ольвач якийсь час грається наганом, потім голосно командує:

— Роздівайсь!

Строєм проноситься гучний подих обурення.

— Ти сам роздягайся, хрєн рябий. Без чоловічої гідності враз залишишся, — крикнув Молдаван, дивлячись на нього темними очима.

— Припинити розмови в строю, — обірвав його Ольвач.

— На такому морозі. Роздягатися? Вони в своєму розумі, недобиті фашисти!? — лунає голос.

Арештанти застигли. Ніхто не наважується зняти навіть ватник, не кажучи про інший верхній одяг. Не можу уявити, як на такому морозі можна зняти нижню білизну і бути зовсім голим. Тому що і так ми не можемо зігрітися. «Колотун» і так дошкуляє майже кожному з нас.

Але на нас загрозливо втупилися стволи автоматів. Озброєні вертухаї з собаками не думають нас пропускати в приміщення.

— Не затримувати! Швидко! — виконують команду Ольвача вертухаї.

Вони в теплих кожухах, але теж замерзають, хочуть якомога швидше провести догляд.

Чути добірний мат, побажання Ольвачу горіти в пеклі.

— Кипіти тобі на тому світі в смолі, — чую голос.

— Щоб чорти не полінувалися, піддали жару, щоб знав, як тримати голяка людей, коли птахи замерзають на льоту, — додає інший голос.

Але подітися нікуди. Ми роздягаємося, знімаємо всі гнидники. Абсолютно голий, в одних валянках босоніж, показує себе вертухаям Молдаван. Його першим викликали на огляд. Охоронці обмацують кожен рубець одягу. Буквально по сантиметру вивчають куфайку.

Тільки тоді Мишу пропускають в приміщення.

Серед нас ходять різні розмови: звідки інформація, в чому справа? Незабаром з'ясовується. Федю Чмо не змусили роздягатися. Він стороною проскочив контроль.

— Це він приніс Ольвачу новину в дзьобі. Продався за миску юшки, — вже впевнено говорить Чуб.

— Це Чмо ненаситне мстить Молдавану, — щулиться від холоду Окуджава.

— Мама народжувала, раділа, — додаю я, тремтячи від холоду.

Чекаючи своєї черги на огляд, прикриваю своє тіло куфайкою. Мене всього трусить.

— Сьогодні він своє отримає, — інтенсивно розтирає хворі ноги Чуб, який стоїть попереду мене.

Усі зайшли в приміщення. Продовжуючи лаятися і посилати прокльони Ольвачу, одягаємося.

Охорона в розпачі. Ольвач не стримує люті:

— Вона не могла зникнути безслідно! Куди ви дивилися?

— Кожного перевірили, але нічого не знайшли, — виправдовується старший вертухай.

Ольвач викликає Мишу. Прямим текстом питає:

— Де заточка?

— Про що ви? — питанням на питання відповідає той.

— У тебе бачили, — продовжує Ольвач.

— Раз бачили, візьміть! — відповідає Молдаван.

Ольвач заїхав Миші у вухо. Той хитнувся з боку в бік, але встояв.

— Кажи, де заточка, злочинна твоя морда, — вимагає червоний від гніву Ольвач.

— Я ж вам сказав: не бачив, не знаю.