Читати книгу - "Терези"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– На похороні має бути.
– Ага, завтра побачимо. Ти ще не дооформився?
– Ні, зараз піду. Юр…
– Я сідаю на замовлення, тому бігом туди й назад, будеш освоювати нашу «Оупен Офіс». І помаленьку набирати замовлення з аркушів. Програма – лялька, тому освоїш швидко!
– Юр, а хто ще на фірмі товаришував з Лешеком?
Юра натягнув навушники і відкрив на компі віконце для набирання накладних.
– Хто? Анжелка з юридичного. Ще хлопці зі складу. Коли він був на зміні – вони могли розслабитися, знали, що нікого не здасть! Отакий був мужик! – Юра підняв великий палець і проказав у мікрофон: – Марієчко Сергіївно, ви вже, мабуть, зачекалися нас? Ваша улюблена фірма готова відвантажити вам півскладу, тільки розчистіть там побільше місця в закромах і побільше грошиків нашкребіть «по сусєках»…
Максим вийшов на сходовий майданчик і зрозумів, що окрім кави треба ще якогось бутрика на зуб кинути. Запах привів його до входу у кафе просто з території фірми. Всередині сиділа лише одна відвідувачка – ефектна дівчина років двадцяти шести – двадцяти восьми в стильному облиплому костюмі й з довгими кігтями. Пила сік і щось шукала в планшеті «Самсунг» з семидюймовою діагоналлю. Він теж любив цю фірму.
– Мені хот-дог, – кинув Максим бармену. – Привіт, я – Макс! – підкотив він до кралечки, за давньою звичкою переконаний, що йому запропонують місце поруч. Та й не тільки місце… – Можна скласти тобі компанію?
Вона на секунду підняла очі від планшету, потім опустила їх і…
– Вали звідси.
Голос мала глибокий, зі сталевими нотками. Він продовжив гру.
– Бо інакше подряпаєш мене своїми кігтиками?
Вона завмерла, зітхнула і…
– Богдане, покличте охорону, тут дехто наривається…
Бармен кивнув, кинув записник на шинквас і вибіг із кафе. До охорони звідси було кроків десять.
Нарвався…
– Я пожартував, – Максим спробував повернути час назад.
– А я ні.
Цього разу дівчина ні на секунду не відволіклася від свого заняття.
– Якщо чесно – то я хотів про Олексія Лускувця поговорити. Я не вірю, що він міг себе вбити…
Яскраво-помаранчевий сік, до якого вона простягнула руку, залишився в склянці неторкнутим. У двері ввалився охоронець у чорній формі й чорному кашкеті, не той, що був учора, більший і вищий. Це Максима аж ніяк не потішило.
– Я вже вибачився, – виставив він руки долонями вперед, мовляв, я не загрожую, бачите?
– Він вже вибачився, – підтакнула позаду відвідувачка. – Дякую, Богдане, Тарасе….
Хлопці перезирнулися і розійшлися кожен у своїх справах. Але Максим підозрював, що на фірмі про це знатимуть усі. Новенький чіпляється до гарних працівниць.
Він так і сказав дівчині з планшетом:
– Тепер про це знатимуть усі. Але я зазвичай не чіпляюся до гарних працівниць.
Вона холодно відповіла, схрестивши руки на грудях:
– Тільки в разі смертельної небезпеки?
– Ви вважаєте, мені загрожує смертельна небезпека?
– Я можу бути дуже небезпечною.
– Я можу ще раз вибачитись, якщо треба…
Вона секунду подумала і…
– Сідай.
Кожне своє рішення приймала миттєво…
Мені б так…
Максим обернувся до шинквасу:
– Богдане, хот-дог, пліз.
Богдан глянув спідлоба і вийшов у двері за баром.
– Ти новенький?
– Макс, – простяг він їй руку через стіл.
– Новенький, наглий і занадто активний. – Її руки залишилися схрещеними на грудях, обтягнутих білою блузою під піджаком. І ніби нічого особливого не було у цьому жесті й у цих грудях, але Максим відчув збудження і, щоб кудись подіти свій погляд, ще раз повернувся подивитися, як там його хот-дог. За шинквасом нікого не було. Бармен, певно, подався шукати худобину для хот-дога. – Що ти робиш на цій фірмі, Максиме?
– Тут таких не люблять?
– Тут таких обламують і дуже швидко…
– Як Олексія?
Вона подивилася у вікно. Там охоронець Тарас розповідав щось Анжелі, виразно показуючи пальцем на вікна кафе.
– Лускувець був із іншого світу. Він думав, що благородство – це найважливіша риса, а всі цим користалися.
– Хто наприклад?
Холодні зелені очі повернулися до нього. Платиновий блонд відтінював засмаглу шкіру і піднімав градус Максимового збудження все вище…
– Той, кому це було вигідно. Може, тобі, хтозна…
Дівчина вимкнула планшет і пішла собі геть, залишивши яскраво-помаранчевий сік неторкнутим. Хот-дог, певно, тільки-но почав перетворюватися на сосиску десь на м’ясокомбінаті. А ще привезти її треба і в булочку запхати…
Може, й мені… хтозна…
Максим вийшов в інші двері на вулицю, бічну до Зеленої, і роззирнувся в пошуках чогось їстівного.
Учора як прийшов додому, так і ліг, не роздягаючись, проспавши увесь вечір і ніч.
А зранку не зміг нічого в себе запхати, окрім несмачної кави з цукром.
Другий день його друга Лешека не було на цій землі. І комусь це було вигідно…
5Директор банку нагадав, що трафік не безрозмірний і кредит треба гасити. Наче він цього не знав…
У приймальні мера теж не дуже добре на нього дивилися. Мер, щоправда, не давав взнаки, був гранично люб’язний, як завжди, але теж певно знав, що трапилося.
Це самогубство обмотувало довкола його шиї бинт фірми «Верофарм» міцним зашморгом.
Репутація – насправді єдине, що має підприємець в умовах жорсткої конкуренції…
Відкриття власного виробництва лікарських трав хотів організувати з помпою і шиком, а виходив пшик. Тому був упевнений, що хтось добряче постарався попсувати його репутацію саме зараз, перед відкриттям. І дружина, і діти воліли не траплятися йому зараз на шляху…
Ой, як гарно ви все тут влаштували! А що, часто у вас на складі мруть люди?..
Олександр подивився на глюкометр. Десять. Терпимо.
Про травку ми й самі знаємо. Розкажіть краще, що ви з людьми робите, що вони не витримують і лізуть у зашморг?
Проте такі довготривалі показники глюкози в крові можуть довести його до коми. Та їх це не хвилюватиме!
Кажете, контроль здійснюється на всіх фазах замкнутого циклу? Отже, все, що про вас кажуть, – правда? Ну, що ви – диктатор і самодур?..
Олександр жбурнув глюкометр об стіну свого дому. Стіні нічого не сталося, а апарат японської фірми «Ей енд Ді» розлетівся на цурки. Не перший і не останній…
Він хряснув дверима і вийшов на територію фірми. На полювання. Тому, хто потрапить зараз йому під руку, буде ой як непереливки!
6Максим вийшов із кабінету юриста з дивним відчуттям. Наче ось-ось щось намацав, але так і не зрозумів, що саме…
Головний юрист фірми «Конвалія» дивився крізь скельця окулярів, а здавалося – крізь нього, і був у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терези», після закриття браузера.