Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

— Цікаве кіно, — з подивом витріщився на нього Конан. А потім з розумінням запитав: — Що, проблеми?

— Ага, пацан один з нашого класу.

— Треба накостиляти? — діловито поцікавився Конан.

— Ні, не треба. Ти йому просто скажи, мовляв, ану бігом додому робити уроки, а то будеш мати справу зі мною.

— і все? — зачудувався Конан.

— І все.

— По руках.

Коли величезні ручищі схопили Шмигунова й наче пушинку відірвали від землі, він у першу мить подумав, чи не з'явився в місті Годзилла, але усвідомивши, що перед ним Конан з одинадцятого, пошкодував, що це не монстр.

— Значить так, малюче, ану додому робити уроки…

Онімівши від подиву, Шмига слухав і за звичкою шморгав носом на знак згоди. Незабаром він знову відчув під ногами твердий ґрунт. Конан пішов. Не встиг оторопілий Шмига зрозуміти, що б це значило, як до нього підійшов Женька й, переможно глянувши на клієнта, мовив:

— Зрозумів? Ти тепер закодований. Іди додому й учи уроки.

— Ха, нічого собі кодування. Бачив я таких екстрасенсів! — опанував себе Шмигунов.

— Як хочеш, тільки якщо завтра отримаєш двійку, домовлятимешся з Конаном.

— Та годі тобі! Я ж зроду уроків не робив. Пожартували і досить, — заблагав Шмигунов.

— Кодування — не жарти, — відрізав Женька.

— От я всім розповім, який ти екстрасенс фігів, — у серцях особливо голосно шморгнув носом Шмигунов.

— Ага, першому Конану розкажи.

Бідний Шмига зрозумів, що він у пастці. Похиливши голову, він рушив додому набиратися знань.

Валентина Петрівна викликала Шмигунова, і всі затамували подих. Шмига обвів клас поглядом, наче засуджений до страти, піднявся й приречено побрів до дошки. Проходячи повз Женьчину парту, він почув голосний шепіт:

— Пам'ятай, ти закодований.

Перед очима Шмигунова виник кулак Конана, і Шмига негайно відчув небувалий приплив розумових здібностей. Зібравшись із духом, він забелькотів урок. Слухаючи його відповідь, Валентина Петрівна від подиву підняла окуляри, а коли він замовк, мовила:

— Ну, Шмигунов, ти мене сьогодні вразив. За старання ставлю тобі четвірку.

Шмига, який у житті не одержував четвірок, не повірив своїм вухам, а коли до нього нарешті дійшов сенс сказаного, вираз сильного жаху, що не сходив з його обличчя під час відповіді, раптом змінився посмішкою. Клас захоплено зітхнув. На перерві Шмигунов був героєм дня.

— Слухай, Шмиго, а гарно ж на тебе кодування подіяло. Може, і мені спробувати? — вирішив пропащий трієчник Сидоров.

Шмигунов хотів був сказати все, що думає з приводу місцевого цілителя, але вчасно зметикував, що бути єдиним дурнем, який попав на цю вудку, йому не хочеться, і з ентузіазмом закивав:

— Ага, спробуй. — І, згадавши кулак Конана, щиро додав: — Сильна річ!

Незабаром на прийом утворилася ціла черга. Від охочих не було відбою, але шкільний екстрасенс приймав не більше однієї людини на день. Під час запису Женька з поважним виглядом робив паси руками й тільки після цього давав добро Льонькові занести щасливчика до списку на чергу.

— Жень, а ти можеш мене від четвірок закодувати? — попросила Синицина.

— Ні, дівчат я не кодую. Поле занадто сильне, не для жіночого організму, — зі знанням справи сказав він.

Коли записуватися на кодування прийшов здоровань і перший забіяка Юрко Пєтухов, Женька захитав головою:

— Ні, Півень, з тобою теж нічого не вийде.

— Чому це? — образився Пєтухов.

— У тебе аура не та.

Кволий Шмигунов із заздрістю подивився на м'язистого Пєтухова й твердо вирішив почати ходити в спортзал, щоб також качати ауру. Зате, дивлячись як інші записуються на прийом, він з радістю думав: «Нехай тепер інші паряться».

Повернувшись додому, Шмигунов кинув портфель, схопив бутерброд і за звичкою зібрався на вулицю, як раптом його зупинив телефонний дзвінок. У трубці пролунав Женьчин голос:

— Шмиго, ти там як, не розслабився? Я, про всяк випадок телефоную нагадати, що ти закодований.

Гарний настрій у Шмигунова як рукою зняло. Він з ненавистю подивився на слухавку й, мовчки жбурнувши її, попрямував до письмового столу.

Незабаром чутки про великого екстрасенса, грозу двійок, вилилися за межі класу. Перед початком уроку Валентина Петрівна пильно подивилася на Женьку й запитала: