Читати книгу - "Томасина"

Я не можу сказати, що таке безцеремонне поводження додало мені настрою, позаяк часу та праці на нірку було витрачено більш ніж досить, і я вже нутром відчувала: ще трохи — і мої зусилля будуть винагороджені.

Цю нірку я знайшла біля комори; гарна була нірка!.. Не один день я ходила коло неї, тож просто так узяти і відтягнути мене від здобичі було просто свинством. Для мене пильнування нірок не розвага, а робота, і я завжди роблю її на совість. Усе інше, що я змушена робити на догоду Мері-Pya, включаючи й безкінечне висіння на її руці, хай залишається на її совісті, жодних претензій до мене тут і бути не може.

Люди нерідко забувають, навіщо ми живемо в домі, чи просто дивляться на це крізь пальці, а надто тоді, як вони, собі на догоду, починають ліпити з нас людських діточок. І коли нам, котам, доводиться жити чужим життям, яке нам не властиве, ми швидко ледачіємо і стаємо розбещені. Час від часу ми приносимо людям упольованих мишей та кладемо їм біля ніг, аби нагадати про наш прямий обов’язок, та навіть такий вчинок не допомагає людині скинути з себе шори зарозумілості й недалекості, і вона дивиться на мишу як на якесь пожертвування особисто їй, не вбачаючи в ній жодного натяку на котяче покликання та відплату за стіл і житло.

Ви, мабуть, скажете, що пильнування мишачих нірок — робота нескладна, якщо це взагалі робота? Ну що я вам на це скажу? При нагоді спробуйте самі. Станьте навколішки, зіпріться на руки і стійте так, не змінюючи пози, зосередившись і не відводячи очей від маленької дірки в настінній оббивці. Простійте так кілька годин поспіль, удаючи, що вам немає до дірки ніякого діла. Ні, пильнувати мишачу нірку — це вам не просто підбігти, обнюхати та й побігти собі далі, як роблять собаки. Нічого подібного!.. Якщо ви такі самі совісні та виконавчі, як я, для вас це буде повноцінною роботою, а надто тоді, коли цих нірок дві, три, чи коли ви підозрюєте, що котрась із них ще й має другий вихід.

І майте на увазі: зловити мишу — в цій справі не найголовніше. Мишу вам зловить будь-хто, для цього не треба великого розуму. Тут фокус в іншому — не дати мишам розгулятися, аби ці гризуни не плодилися без ліку. Ви, мабуть, чули: «хороша миша — мертва миша». Та це, скажу вам, тільки половина справи. Хороша миша — це відсутня миша, миша, якої нема. Якщо з душею підійти до справи, то хоч-не-хоч, а доведеться вести з гризунами війну нервів. Це заняття потребує і часу, і сил, і розуму, і я знайшла б усе потрібне, якби не інші справи, яких ніколи не бракує.

Аби вам стало зрозуміло, що таке пильнування мишачої нірки вже потому, як ви знайшли її і точно знаєте, що в ній хтось мешкає, походіть коло неї, але ніколи не приходьте двічі об одній і тій самій годині. Миша не така дурна, як може здатися, і якщо ходити до неї регулярно, вона знатиме час вашої появи заздалегідь. У цей момент, я думаю, найкраще покластися на інтуїцію і вроджений інстинкт чи просто знати котячі секрети. Одної чудової миті вас просто осяює; вам наче уві сні хтось каже: все, час, ходи туди!

Для початку ви робите кілька глибоких вдихів, усаджуєтеся перед ніркою і починаєте гіпнотизувати її поглядом. І тоді миша не може ані зайти до нірки, ані вийти з неї. Вас це, цілком зрозуміло, заводить. Коли ви звикнете до цього відчуття, то паралельно з пильнуванням зможете думати про цілу купу інших речей, будувати плани на майбутнє, мріяти, пригадувати, ким ви були колись або що було з вашим предком, який жив за тисячі й тисячі поколінь до вас, чи просто думати, що буде нині на вечерю.

А потім ви різко заплющуєте очі та вдаєте, що спите. І тут настає найкритичніша та найделікатніша мить усієї справи, бо відтепер доведеться покладатися тільки на слух і на чутливі кінчики вусів. Бо саме тоді, коли миша намагається проскочити в нірку (якщо вона надворі) чи вихопитися надвір (коли вона в норі), настає момент істини: вона починає думати, що обвела вас навколо пальця, а ви тут раз — і розплющуєте одне око!

І повірте мені, враження, яке справляє на мишу розплющене око, що дивиться просто на неї, не описати жодними словами. Я не стану вдаватися у подробиці, скажу тільки так: коли миша бачить, що вам для нагляду за нею вистачає і одного ока, а друге може мирно спати, її це просто вибиває з колії, тож хай там як, а ми досягаємо свого. Кілька таких «гіпнотичних сеансів» — і миша на грані нервового зриву. За лічені години її нервозність передається іншим членам мишачої родини, тоді терміново скликається сімейна рада, і ця рада приймає ухвалу: покинути нірку!

Ось так (і тільки так!) усі відповідальні представники котячого роду розв’язують питання наявності мишей у домогосподарстві. Як нескладно помітити, такий підхід до справи потребує вправності, практики й часу; часу — передовсім. Мені вдавалося підтримувати в домі відносний порядок, навіть попри те, що доводилось відволікатися на цілу купу інших справ, такі як оглядини кімнат і прилеглих до будинку територій, умивання, обмін новинами з сусідськими котами та ігри з Мері-Pya, за що, як неважко здогадатися, я від містера Мак-Дьюї навіть слова доброго не почула. Ну, а від місіс Мак-Кензі я тільки те й вислуховувала, як: «Геть розледащіла Томасина, в коморі знову були миші. Миші під самісіньким носом — а вона їх не бачить!..» На її думку, це мало вразити мене до глибини душі, та я її бурчання в одне вухо пускала, а в друге випускала.

Так от, я вже збиралася довести до логічного завершення війну нервів, що затягнулась на добрих три дні, коли повз будинок насвистуючи проходив Х’юї Стерлінг, а потім Мері-Pya в блакитному платті, у блакитних шкарпетках та у блакитних черевичках, схопила мене на руки, і ми пішли через місто до гавані. Я ще ніколи не була у гавані в