Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

проїхав світ довкола: від Азії до Океанії, від Африки до Америки. Він запалив пристрасний інтерес до питання про відмінність статевих органів у людей на різних континентах світу і видав на цю тему розлогу книжку. Першу її частину опублікував під псевдонімом, аби уникнути ганьби в умовах диктаторського режиму вікторіанської доби. Луї Жаколіо коротко занотував усе про одяг людей, яких відвідував. Наприклад, так описав костюм полінезійського канакського чоловіка:

Чоловік носить на голові хустку, закидаючи її і зав’язуючи, як тюрбан, часто оздоблену пір’ям чи рослинами. Прикрашає тіло намистом з акулячої шкіри і має прикраси на ногах і руках. У мочці вуха нерідко зяяє велика діра, з якої виступає кругла дерев’яна штучка, величиною з корок. Живіт облягає шкіряний пояс на мотузці та справжній костюм канакських чоловіків – яскраво фарбований manou (ману) здебільшого червоного кольору. Щоб одягти цей костюм, потрібно взяти бавовняну хустку, скласти її вдвоє по діагоналі кантом у напрямку до коліна, тоді схопити за два протилежні кінці й розмістити під яєчками, щільно прикріпивши до лобкового волосся, точнісінько там, де починається пеніс. Можна легко уявити собі те надзвичайне враження, яке викликає костюм у тих, хто бачить його вперше. Однак навіть серйозна європейська пані звикає до нього миттєво. Під час їхнього національного танцю пілу-пілу ману підскакує спереду і ззаду, туди-сюди, як серце дзвона, що має неабиякий комічний ефект. Коли зустрічаються два вожді, то на знак поваги один до одного заведено обмінюватися цим одягом. Потягнути ману за один кінець і розкрутити – серйозна образа для канакського чоловіка, за це можна й палицею по голові дістати. Дуже складно було вмовити одного полінезійця зняти ману і показати свої геніталії. Він ще ніколи в житті не робив цього публічно, але погодився це зробити в якійсь халупі без сторонніх очей52.

Сором’язливість сягнула піку в місцевих чоловіків, які палко протестували супроти одного європейця, який плавав голяка. До такого експерименту вдався сам антрополог і автор вищезгаданої книжки. Одного прекрасного ранку закортіло йому скупатися в річці поблизу, бо «тут мене ніяка поліція не оштрафує». Отож зайшов він у воду в костюмі Адама. Мешканців-канаків шокував вигляд голого чоловіка, що якраз виходив на берег.

Двоє канакських вояків із ману, бл. 1880 р.

Моряки, які так само вирішили поплавати голісінькими поблизу одного канакського селища – місіонери переповіли це Жаколіо, – потрапили в аналогічну ситуацію. В їхньому випадку свідки мали такий глибоко невдоволений вигляд, що навіть вдалися до фізичних дій. Моряки раптом відчули, як чиясь чужа рука під водою торкалася їхніх геніталій: кілька місцевих жителів пірнули під воду, щоб прикрити ці екзотичні пеніси непорочними ковпаками зі скручених листків. Що ж їх так роздратувало? Йшлося насамперед про порушення звичного плину речей чи небажання стикнутися з аномальними габаритами? Що ж такого особливого в тій частині тіла, яку переважна більшість населення земної кулі норовить прикрити одягом? Автор не заглиб­люється у суть справи53.

Футляри для пеніса в усьому світі

Археологи виходять із того, що традиція покривання пеніса бере свій початок в Африці, звідти вона помандрувала світом, причому завжди мала локальні варіації. Футляри для пеніса існували ще в Давньому Єгипті, Греції, Етрурії та Давньоримській Італії. Їх можна було знайти на узбережжі Тихого океану, Африки, Північної та Південної Америки, у маорі, що заселяли Нову Зеландію.

За свідченнями західних мандрівників, згаданий елемент одягу вдягали у Венесуелі в п’ятнадцятому столітті. Це був час, коли, випадково чи ні, на теренах Європи набували популярності гульфики. Мода, що помістила пеніс на п’єдестал уваги й захоплення. Детальніше поговоримо про це згодом.

Найпримітивніші футляри для пенісів виготовляли з рослинних волокон, заплетених або витканих у формі маленьких ріжків чи кошичків. Іноді надавали перевагу зразкам із бамбука, кокоса, горіха чи мушель54.

Одним із найвідоміших футлярів для пеніса, відомих своїми вражаючими розмірами, є так звана koteka у мешканців індонезійської провінції Папуа. Традиційно у папуасів чоловічої статі була ціла колекція довгих котек, виготовлених з гарбузів, вирощених у потрібній формі шляхом підвішування на них каміння. Ті, які носять літні чоловіки під час важливих церемоній, досягають особливо вражаючої довжини і прикрашені на кінчику пір’ям райської пташки. Молоді папуаси носили короткі котеки, у них було зручніше працювати.

У Баліємській долині на гірських теренах провінції Папуа мужчини народу дані обв’язували мотузкою стегна, аби підняти пеніс і помістити його у вузьку видовжену котеку, закріплену під мошонкою. Вважалося, що чоловік з цим невеликим аксесуаром на тілі одягнений правильно.

Дослідник суміжних з Папуа Новою Гвінеєю територій стверджує, що голизна не є ганьбою. Гарбузовий бутель, або калабас, на пенісі підкреслював сексуальний статус холостяка. Така собі видима емблема чуттєвої стриманості, здається, ніяк не мотивувала прикривати чоловічу оголеність. Старші одружені чоловіки мали відносно незалежний статус, тому носили котеку значно рідше, ніж юнаки. Наприклад, народи Амазонії – бакаірі, трумай та інші – вважали, що відповідальність за сексуальний самоконтроль лежить на самих хлопцях55.

Папуаська котека

Упродовж минулого століття спочатку під впливом колоніальної влади і християн-місіонерів, а згодом під правлінням індонезійського уряду папуаси були змушені вдягнутися в «чесноту». Влада Індонезії 1971 року провела «операцію котека»: короткі штани й сукенки скинули в Баліємську долину і розподілили між мешканцями. Наступного дня чоловіки вбрали штани на голову, а жінки напнули плаття, наче ранець, на плечі. Населення сприйняло ініціативу уряду як відверте втручання в самобутність папуасів. Котека, яку місцеві чоловіки використовували тривалий час, була своєрідним мірилом їхньої гордості та ідентичності. Щось на подобу тріумфального носіння накидки як національної особливості в побуті сучасних західних мусульман.

Довгі котеки, призначенням яких було прикривати пеніс, збуджували водночас інтерес до цієї яскраво маркованої частини тіла. Зосібна святково прикрашеної хутром, пір’ям і бахромою під час особливих подій. Таке вбрання визначало престиж свого власника. На теренах Папуа тенденція носити маленький аксесуар за останні п’ятдесят років істотно знизилася. У громадських установах і школах такий вид одягу навіть заборонений, але в туристичних зонах це стало джерелом доходу: місцеві чоловіки охоче фотографувалися з туристами56.

Мушля як своєрідний футляр для пеніса з’явилася раніше з різних закутків, наприклад із островів