Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Адміралтейства або серед асматів Південно-Західної Папуа Нової Гвінеї. З цією метою вигин усередині черепашки усували й за потреби отвір збільшували. Під час ритуальних танців мушля мусила зручно сидіти, оскільки пеніс розгойдувався й здійснював колові оберти. Черепашка покривала лише головку члена особливо великого розміру, і навпаки, невеликі пеніси цілком зникали у глибині мушлі. Неприкрита мошонка не становила жодних проблем57.

Мушля-футляр була відома й на Заході. Свідченням того є полотно Яна Госсарта «Нептун і Амфітрита» (1516 р.), на якому елегантна деталь одягу на інтимному місці морського бога трималася за допомогою стебел плюща. Художні творіння такого штибу рідкісні: митці західного світу та їхні замовники здебільшого задовольнялися фіговим листком або ледь помітною драпіровкою.

У різних суспільствах цей елемент убрання породжував неофіційну ієрархію: могутні чоловіки залишали за собою найяскравіші зразки – розцяцьковані мушлями каурі, золотом або перлинами.

У папуасів існувало таке правило: що більшої довжини чоловіче достоїнство, то активніше привертає воно увагу. У Новій Каледонії футляри для пенісів у щоденному житті звисали аж донизу, а під час святкових церемоній стирчали догори.

У дев’ятнадцятому – першій половині двадцятого століть відбулося скорочення практики носіння футляра для пеніса в усіх куточках світу. Тенденція одягатися навіть у тропічних широтах – наслідок істотного впливу християн і мусульман, які спроектували на інших власне розуміння срамоти та її прикривання58.

Правила елементарного одягання

Як і одяг загалом, футляр беззаперечно виконував подвійну функцію: захист від сторонніх поглядів і привертання уваги до прихованої частини тіла. Тобто йдеться водночас і про приховування, і про спокусу. Тут могла б існувати «справжня паралель між фактом використання футлярів з етнографічного погляду та помади і бюстгальтера в сучасному світі»59. У своєму дослідженні Уко також наводить приклади з багатьох інших культур, де чоловіки одягали футляри з метою «захисту від дрібних комах, що повзали по ногах»60.

Ян Госсарт «Нептун і Амфітрита», 1516 р.

Немає достатніх відомостей щодо зручності цієї деталі одягу. У деяких випадках виглядало, що футляри для пенісів запобігали ерекції, яка б могла бути болючою. Кожен народ мав своє бачення доцільності носіння цієї деталі одягу для статевого члена. Немає однозначної відповіді на запитання, чому чоловіки почали носити футляри для пенісів? Утім тиск з боку суспільства зіграв колосальну роль. Деякі папуаси вважали, що футляри якраз і використовують із причини дотримання чистоти та цнотливості.

Мешканці камерунського міста Бафії стверджували, що «маленький футляр, прилаштований на кінці пеніса, буцімто такий само важливий, як і складка на штанах у сучасного європейця», як занотував дослідник у 1930-х роках61. Один антрополог на островах Тонга в Західній Африці чув, що означений аксесуар одягу – своєрідна допомога стриманості: того, хто не мав футляра, обов’язково вважали аморальним і розпусним.

По суті, така сама аргументація стала б у пригоді й жінкам у різних культурах століттями пізніше, коли їх змушували прикривати волосся, руки, груди, ноги та інші частини тіла. У такий спосіб потрібно було підкреслити жіночу невинність і незрадливість. Хоч би про яку країну йшлося, усі носії одягу вважають чи вважали непристойним постати перед очима інших оголеними. Серед народу джайка з Південної Африки, чоловік, що з’явився десь без котеки, ризикує отримати значний штраф, так само, як на Заході не уникне арешту той, хто навмисно спустить штани в громадських місцях. У різних культурах відсутність футляра для статевого члена була смертним гріхом. Народ канаків у Полінезії та тупарі в Бразилії не знімали цієї деталі навіть тоді, коли плавали. І своїх найближчих сусідів, і європейців, у яких не існувало такої традиції, вони порівнювали з мавпами. Більшість описів датована другою половиною дев’ятнадцятого – першою половиною двадцятого століть. Є різні нюанси. До прикладу, в народу дані з Папуа сприймали за справжню образу обрізати кінчик пенісотримача іншої людини, натомість були культури, в яких піднятий догори довгий член вважався символом справжньої маскулінності62.

Від звичайної мотузки навколо крайньої плоті до захопливих декорацій на футлярі – таке вбрання вимагалося з підліткового віку. Сором’язливість виникала здебільшого не з причини неприкритої мошонки чи оголеного статевого члена. Попри розмаїття форм і способів, маскування головки – основна функція цієї базової частини одягу. Непередбачувана поведінка пеніса змушувала чоловіків червоніти. Ця фізіологічна особливість зумовила появу строгих приписів, які змінюються, але так чи інак вони потрібні для нормального функціонування кожної громади.

Знаменитий європейський варіант

Чи не означають наші прикрашені чи прикриті певні частини тіла те, що ми, свідомо або несвідомо, виставляємо їх напоказ іншим? Таке припущення висловлює психолог Джон Карл Флюгель, що досліджує вплив одягу на психіку людини. Власне, ці прикриті чи прикрашені частини тіла можуть викликати надмірну увагу чи, навпаки, шалений осуд. Це стало, звичайно, подією, коли у п’ятнадцятому столітті європейський феномен завдяки антропологам безпосередньо асоціювався з вищезгаданими футлярами для пенісів.

За доби Середньовіччя чоловіки в Європі носили панчохи, закріплені підв’язками або підтяжками. Поверх цього вдягали довгий табард (накидку), який покривав тіло. За новою модою накидку максимально вкорочували аж до рівня камізельки: нечупарні підв’язки, які раніше приховував довгий одяг, опинялися тепер у центрі уваги. Рішення знайшли в елегантних, щільно прилеглих довгих панчохах, в яких чоловічі ноги виглядали дуже привабливо. Панчохи міцно пришивали до шматка тканини того самого кольору, і вони ставали чимось на кшталт колготок. Свіже модне ноу-хау ширінька французи називали braguette, фламандці – kullezak, англійці – codpiece (cod – стручок, давнє слово на позначення мошонки, згодом означало – «підробку, фейк»).

Спереду модна деталь чоловічого одягу була свідомо змодельована до вражаючих габаритів. Випуклість під латами у солдатів нижче пояса надихнула на появу цього новітнього аксесуару: додатковий захист, який створював неабияке враження маскулінності63. Новий вигляд викликав чимало емоцій, у Німеччині його невдоволено називали Teufelshosen, тобто «штани диявола».

На думку деяких духівників, сам диявол носить такі штани, тож усі німецькі парубки, що натягнуть на себе цю гидоту, горітимуть згодом у пекельному вогні. Лідери духовенства служили молебні, навіюючи страх перед потойбічним полум’ям. Це був ефективний засіб контролю над одягом, який церква вважала непристойним або збудливим. Загроза горіти в пеклі використовувалася не тільки християнськими священнослужителями, а й багатьма іншими духовними лідерами протягом віків. Таким самим пеклом, яким погрожували європейській молоді п’ятнадцятого століття, тепер