Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

того, одяг завжди можна було зняти, на відміну від прикрас, що залишалися до кінця життя. Перші «змінні» декорації складалися з торочок на мотузці навколо стегон чи запаски з коралів, мушель чи пір’я спеціально для танців або примітивного одягу, який вбирали після обрядових свят47. Археологи знаходили різноманітні місця з частинками прикрас. Серед останніх знахідок – антикварні намистини з морських мушель. Припускають, що їхній вік сягає сімдесяти п’яти тисяч років і походять вони з Південно-Африканської печери Бломбос поблизу Індійського океану48. Вже тоді наші прародичі вміли робити прикраси.

Люди завжди прикрашали себе з великою винахідливістю: фарбами чи тату на шкірі, пір’ям на волоссі чи у вухах, кільцями в носі, кольоровими нитками довкола кінцівок, браслетами з рослинного волокна, металевими, дерев’яними чи кістяними обручами навколо рук, ніг і шиї. Відомі ще прикраси для стегон і коралі на шию, зроб­лені з перлів, черепашок, насінин, кісточок, зубів тварин, частинок кори чи яєчної шкаралупи. Крім того, існувало немало прикрас на голову – різних розмірів і видів.

Серед представників народу сакаї, що заселяли Малайзійський півострів, антрополог Абрагам Хейль наприкінці дев’ятнадцятого століття знайшов в однієї літньої жінки неймовірну колекцію прикрас у вигляді нанизаних на нитку насінин білого і чорного кольору, згарду зі старовинних мідних монет, пару скляних бусів, утинок хвоста білки, два жмутки волосся мавпи, спіралеподібний металевий браслет, п’ять равликових черепашок і кілька шпиць від парасолі. Люди творили прикраси з усього, що було під рукою, так є і донині.

На старій світлині двох андаманців, прикрашених намистом з різних матеріалів, чоловік ліворуч має на собі пояс, оздоблений стулками мушель. Інший зодягнений у привезений здалека шмат тканини з торочками. Коментар наводить на роздуми, що невідомий британський фотограф, очевидно, наполіг, аби мужчина справа прикрився49.

Двоє острів’ян-андаманців, Індійський океан, 1875 р.

Одягання й оздоблення вражали і викликали захоплення. Леопардові зуби на мотузці навколо шиї додавали престижу тому, хто їх носив, позаяк свідчили про те, що власник прикраси самотужки вбив небезпечного звіра. Якщо дотримуватися такої логіки, то конголезькому диктаторові Мобуту вдалося справити неабияке враження на своїх земляків головним убором з леопардової шкіри. Голова чи тіло, прикрашені мушлями каурі, королівська корона, оздоблена діамантами тіара могли належати винятково людям, наділеним владою: сільському вождю, королю чи папі.

Одежа й коштовності вказували на відмінність між рангами і позиціями та, власне, самими індивідами. Вони могли випромінювати владу чи авторитет, як, приміром, білий халат спеціаліста в галузі медицини, чорна мантія судді чи професора або ж медалі на генеральському мундирі чи коштовності заможної дами. Той, хто вирізнявся на тлі інших завдяки беззаперечній красі та неповторним прикрасам, порушував правило «не виділяйся», а відтак ризикував стати об’єктом спопеляючих поглядів людей довкола. Або й ще гірше. Щоб якомога певніше захиститися від злих сил, люди шукали протидію.

Орнаментація слугувала не лише засобом витворення краси, вона нібито давала відсіч темним силам. Беручи амулет, власник сподівався на щастя, захист і зцілення. Немає нічого дивного в тому, що сучасні люди так само носять прикраси.

Лобкові воші та взуття

Люди почали зодягатися в надійніший одяг, полишивши теп­лу Африку, як виявили дослідники, що проаналізували ДНК лобкової воші й воші на голові та знайшли між ними відмінність. Головна воша споконвіків водилася на черепі та у волоссі голих людей, натомість лобкова з’явилася трохи пізніше. Поява цього різновиду комахи-па­разита, суттєво молодшого, ніж інший вид, збігається з початком міграції Homo sapiens у холодні краї, коли людина почала ретельніше одягатися. Паразитам було дуже зручно поселитися на нижній прикритій частині тулуба. Деякі дослідники з певною похибкою припускають, що новий різновид комах виник приблизно від 42 до 72 тисяч років тому. Рухаючись долиною Нілу і Середнім Сходом, мігранти досягли теренів Південної Азії близько 50 тисяч років, Австралії 40 тисяч і Європи 43 тисячі років тому. Факт одягання певних частин тіла і дані генетичних досліджень доводять, що давні люди вбиралися винятково в захисних цілях, а не з метою уникнути сорому50.

У теплих регіонах, звідки походили наші предки, подумаєте ви, босі ноги так само потребували захисту від розпеченої піщаної поверхні чи покриття непролазних лісових хащ, що кишіли звірами. Однак дослідники не знайшли жодного натяку на те, що наші прародичі носили взуття. Найдавніший зразок справжніх черевиків віднайшли у Вірменії, їм приблизно 5500 років. Проте не виникає жодного сумніву, що древні люди почали значно раніше обгортати ноги матеріалом рослинного і тваринного походження, який швидко зношувався. Відтак відповідних зразків знайти так і не вдалося.

Археологам було складно встановити точний час, коли представники Homo sapiens взялися покривати ноги. Ситуація змінилася тоді, коли одному вченому вдалося дослідити рештки кісток нижніх кінцівок наших пращурів. Він виявив, що 35 тисяч років тому мізинці ніг у людей значно послабшали. Ті, хто ходив босим, міцно хапалися за поверхню землі маленьким пальцем, що й досі є природним рефлексом. Ця деталь впливала на міцність мізинця. Винахід взуття з грубою основою зменшив потребу балансувати між віддавна сильними і гнучкими пальцями. Людина взулася, відтак утратила міць пальців – ось наслідок цього еволюційного розвитку.

Поява взуття – лише одна з багатьох кардинальних змін у людській поведінці. Вона припала на час появи інших новинок: знарядь із каменю, прикрашання тіла та коштовностей. Носіння взуття було обумовлено передусім потребою захисту. Взуття та одяг рятували не лише від холоду, а й від колючих чагарників, агресивних звірів, ну й, звісно, від ворога в людській подобі. Папуаси, наприклад, обкладали тіло бамбуковими кільцями, що стримували ворожі стріли. В інших місцях чоловіки віками носили на собі металеві лати.

Чоловіча вразливість

З деяких досліджень випливає, що в багатьох культурах іще до минулого століття чоловіки особливо дбали про захист пеніса чи голов­ки. Іноді мошонку покривали, а часто – ні51. Ця традиція залишилася ще й досі. Покривання чоловічих геніталій характерне і для народів, що практикували обрізання, і для тих, у кого його не було. Те, що давнє одягання і декорування тіла було зосереджене в ділянці геніталій, підкреслює визначальну важливість репродуктивних органів.

Антропологи рідко приділяли достатньо уваги саме цим важливим органам. Чи не єдиним винятком у дев’ятнадцятому столітті виявився Луї Жаколіо, лікар французької колоніальної армії, що зо десяток разів