Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

бо й щож 8 нього, „коли і так не поживе“. Від ударів кількох умерло, — за слабі були, не видержали. Деколи проситг, такий: „вбий, паночку, остогидло голодувати“. Познаньчик — плютоновий постійно ходить з палкою, бе, де попаде, тут траФитг, в голову, там в очі, — кільком навіть очі повибивав. З розпуки кількох скочило в Буг, де потонули, кількох підрізало собі горло.

Страшне! .. .

Були там комісії з польського сойму, мала наступити поправа відносин. Кількох злочинців увязнено, а коли вдруге мали зачатися доходження, скоро зроблено порядок. Та попри те тревають дальше сі страшні відносини, а з приходом зими вони ще погіршаться .. .

Час, щоби засуд і кара за сі злочини не обмежилися на словах, час се лихо передати прилюдному

о су дови.“

Так описує табори полонених і інтернованих польська ґазета!

В цвітні 1920 р делегація Українського Горожансь-кого Комітету у Львові звиділа табор полонених у Ва-довичах. В таборі було коло 3000 осіб, в таборовім шпиталі 700 осіб, на роботах коло 5000 осіб. В таборі знайшла делегація такий стан: Більшість не мала черевиків. Комітет привіз 420 пар черевиків, одначе сим не міг обділити навіть одної пятої части босих. Одіння всіх полонених з мужви прямо обліплене якимсь брудом, а на запит, чому вони такі брудні, відповіли, що не має ані чим обмитися, бо мила не дістають, а також і теплої води годі їм допроситися. Сорочок около 500 осіб цілком не мало, а також така скількіст не мала підштанків. Харч становила: чорна кава рано, в полуднє зупа, в котрій була тільки незначна скількість завареної моркви. Зупу сю зладжувано зі сушеної ярини, в якій вже давно за-плодилося хробацтво і тому по верху зупи пливали хробаки заварені. Крім сього, на відміну подавано також картофляну юшку, в якій розварено було не більше півтора бульби. Бараки, в яких приміщено полонених, були побудовані австрійськими властями в р. 1914, з витревалістю на один рік. Стіни творять поодинокі дошки. Під цю пору бараки сподом перегнили, мали доволі дір, крізь які добувався вітер. В деяких бараках брак навіть звичайних деревляних тапчанів. Люди спали на підлозі. В однім бараку було приміщених 200—250 осіб, наслідком чого воздух був прямо невиносимий мимо холоду, який панував в бараках. Між тими людьми находилася велика скількість хорих на чахотку і таких, які наслідком пострілів вимагали негайної операції. До делеґата Комітету зголосився чоловік, який твердив, що в жо-лудку в околиці пупця безпосередно під скірою о стала в нього крісова куля Він неоднократно просив о довершення операції та його недопущено до шпиталю, а се можна було дуже легко ствердити, бо кулю міг делбґат дуже легко пальцями відчути.

Цей стан трівав незмінно і трівае до нині. Ного наслідком е вибухаючі від часу до часу пошесні недуги, які і днесь там панують. В осени 1920 стан полонених в Вадовичах обнизився до числа около 1500. Його піднесено опісля наслідком того, що перевезено до нього полонених з Тухолі, так, що нині число це переступав 3000. В другій половині падолиста м. р. лютував там тиф (котрий властиво ніхоли там не вигасав), віспа, а навіть холера. Відносини у Вадовичах в нічому не змінились до нині.

В тім самім часі находився в такім самім стані табор на Ялівци коло Львова. Описані відносини що-до харчу, біля, одіння, а зокрема черевиків, дальше той сам бруд панував і тут. Уладжень санітарних не було ніяких. Притім велика недостача води, бо в комнатах, в яких находилося около 50 осіб, було одно ведро на 10 літрів. Зрозуміле, що немогло воно вистарчити навіть до пиття, о миттю немае навіть бесіди. Мила люди давно не бачили, хіба тільки це, яке діставали з поза таборів. Зрозуміло, що в таких відносинах мусів вибухнути тиф, який ширився дуже скоро, бо денно прибувало 7 —11 случаїв. При тім не було в тім часі ані купальні, ані девінФектора. Люди спали на дошках і накривались подертими коцами, з яких ні оден не був цілий. В салі недужих, перебували тижнями також особи, які давно вже були хорі на тиф. Щойно на просьби Українського Горожанського Комітету приступили Поляки до акції проти епідемії. Тоді також поставлено купальню і дезінфектор. Всеж таки протягом двох місяців померло там около 200 осіб. В таборі, який творить два мешкальні доми по 10 убікацій і дві стайні крім будинку уряду, перебувало максимально 2500 осіб. Більшість їх мусіла бути приміщена в стайні. З вигасанням недуг приспі-шено звільнення. В маю м. р. оставало ще 400 давних полонених. В тім часі привезено сюди полонених, які по розриві з більшовиками попали в польський полон. Цих послідних перевезено однак всіх в Тухолю, а згаданих 400 давних звільнено, так, що у вересні м. р. були на Ялівци приміщені тільки більшевики. В другій половині листопада привезено сюди новаків розоруженої армії Петлюри, яких в тепер 500.

Зі самого початку аж по нинішний день служить табор в Домбю двом цілям: для приміщення полонених і цивільних інтернованих. Під нинішну пору перевагу творять там цивільні інтерновані. Полонених всіх около 200. Відносини не кращі як на Яліьци і у Ва-довичах. З окрема доскулюб найбільше брак харчів і убрань.

Переходово був табор Стшалкова табором українських полонених і пробувало в нім звиж 1000 людий.

Українців усунено з нього в літі м. р. та перевевено до Вадович. Також там много людий померло на тиф.

Від мая м. р. поміщено стрільців з Галицької Армії в таборах в Тухолі і Щипюрній. Перші хвилі в тих таборах були страшні. Всі описані недостатки у Вадовичах повторилися тут, а зокрема брак обуви, чистого біля та невідповідне відживлювання. В послідному часі перевезено всю мужву з тих таборів до Вадович для сконцентровання в ціли провірення потреби їх дальшого інтернування. Наслідком того остало в Тухолі около 700 старшин, а у Вадовичах число мужви переступило 3000. Зі згаданих 700 старшин находиться около 300 в Тухолі, прочі або ратувалися утечею або пішли на відпустки. Між остаючими е ґен. Тарнавський.

Так само страшні відносини панують в карнім заведенню в Віснічи, де держать Українців, яких польські власти засудили за ріжні „злочини“ проти польської держави на кілька і кільканайцять літ тюрми.

Так в польських тюрмах і таборах полонених та інтернованих вигибають десятки тисяч найсвідомійших інайдіяльнійших Українців.

Нищення українського шкільництва.

Польська окупаційна політика в Східній Галичині в области шкільництва, як уже зазначено, змагає до