Читати книгу - "Сезон гроз"

Він не повністю їй повірив, але не продовжив теми.

— Твої конфратри чародії, — сказав, — просто наввипередки виявляють свою антипатію і ворожість до мене. Зі шкіри вилазять, щоб мене дістати й отруїти мені життя. В кожній лихій пригоді, яка зі мною трапляється, я вправі шукати відбитки їх пальців. Низка нещасливих випадків. Вкидають мене до в’язниці, потім випускають, потім повідомляють, наче мають щодо мене якісь плани. Що твої конфратри вигадають цього разу? Боюся навіть припускати. А ти, визнаю, дуже дипломатично, наказуєш мені бути терплячим. Однак я не маю виходу. Мушу чекати на розгляд справи, викликаної твоїм доносом.

— Але тим часом, — всміхнулася чародійка, — ти можеш користуватися повною свободою і втішатися з її переваг. До суду з’явишся з волі. Якщо справа взагалі розглядатиметься, що не таке певне. А коли й так, все одно тобі нічого турбуватися. Повір мені.

— Довіряти, — він відповів усмішкою, — не так легко. Вчинки твоїх конфратрів останнім часом дуже надщербили мою довірливість. Але старатимусь. А тепер піду собі. Щоб вірити тобі й терпляче чекати. Прощаюся.

— Не прощайся. Ще хвильку. Мозаїк, вино.

Вона змінила позу на кріслі. Відьми́н і далі вперто вдавав, що не помічає коліна й стегна, видимих у розрізі сукні.

— Що ж, — сказала через мить, — нічого приховувати. Відьми́ни ніколи не були бажаними гостями в нашому середовищі, але досі ми їх просто ігнорували. Так було до певного часу.

— До часу, — йому обридли викрути, — коли я зв’язався з Єнніфер.

— Ні, ти помиляєшся, — пильно глянула на нього очима кольору жадеїту. — Подвійно. Primo, не ти зв’язався з нею, а вона з тобою. Secundo, цей зв’язок мало кого обходив, серед нас і не таке траплялося. Зворотнім пунктом була ваша розлука. Коли ж це сталося? Рік тому? Ах, як швидко минає час…

Вона зробила ефектну паузу, розраховуючи на його реакцію.

— Рівно рік тому, — продовжила, коли стало ясним, що реакції не буде. — Частина середовища… не надто велика, але впливова… зволила тебе в той час помітити. Не для всіх було зрозуміло, що там у вас трапилося. Одні вважали, що це Єнніфер, отямившись, порвала з тобою і вигнала тебе під три вітри. Інші зважувались припускати, що це ти, прозрівши, знехтував Єнніфер і втік на другий кінець світу. Внаслідок цього, як я вже згадувала, ти став об’єктом зацікавлення. А також, як ти вдало відгадав, антипатії. Що ж, дехто навіть домагався покарання. На щастя для тебе, більшість визнала, що не варт товар роботи.

— А ти? До якої частини середовища ти належала?

— До тієї, — Літта скривила коралові губи, — яку твоя любовна пригода, уяви собі, виключно розважала. Часом смішила. Часом заміняла азартну гру. Я, відьми́не, особисто тобі завдячую чималою сумою готівки. Закладалися, скільки ти витримаєш з Єнніфер, ставки були високими. Як виявилося, я вгадала найточніше і зірвала банк.

— Тоді краще буде, коли я піду собі. Не варто було тебе відвідувати, не треба, щоб нас бачили разом. Ще подумають, що ми запланували це парі наперед.

— Тебе хвилює, що хто подумає?

— Не дуже. А твій виграш мене тішить. Я хотів повернути тобі п’ятсот корун, сплачених як заставу. Але, якщо ти завдяки мені зірвала банк, то не відчуваю обов’язку. Міра за міру.

— Сподіваюся, що згадка про повернення застави, — в зелених очах Літти Нейд з’явився злий блиск, — не означає твого наміру тихцем втекти? Без чекання на судову справу? Ні, ні, ти не маєш такого наміру, не можеш мати. Ти ж розумієш, що за такий намір я б тебе знову засадила до криміналу? Розумієш, правда?

— Не мусиш мені доводити, що можеш.

— Я воліла б не мусити, кажу це з рукою на серці.

Поклала руку на декольте з очевидним заміром притягнути туди його погляд. Він вдав, що не помітив, і знову глянув у бік Мозаїк. Літта кашлянула.

— Відносно ж міри за міру, себто поділу виграшу в закладі, — сказала, — ти справді маєш рацію. Це твоє право. Я не зважуся пропонувати гроші… Але що ти скажеш на необмежений кредит у «Natura Rerum»? На час твого перебування тут? Через мене твій попередній візит у остерії закінчився, не розпочавшись, отож тепер…

— Ні, дякую. Спасибі за добрі наміри. Але дякую, ні.

— Ти впевнений? Що ж, безсумнівно. Даремно я згадала… про кримінал. Ти мене спровокував. І ввів в оману. Твої очі, дивні мутовані очі, на вигляд такі щирі, постійно блукають… І вводять в оману. Ти не щирий, о ні. Я знаю, знаю, що в устах чародійки це комплімент. Ти хотів це сказати, правда?

— Браво.

— А ти спроможний на щирість? Якби я її зажадала?

— Коли б ти попросила.

— Ах. Нехай і так. Отож прошу. Чому саме Єнніфер? Вона, а не хтось інший? Ти зумів би це окреслити? Назвати?

— Якщо це знову предмет парі…

— Це не предмет парі. Чому саме Єнніфер із Венгербергу?

Мозаїк з’явилася як тінь. З новою карафкою. І тістечками. Геральт глянув їй в очі. Вона одразу ж відвернула обличчя.

— Чому Єнніфер? — повторив, вдивляючись у Мозаїк. — Чому саме вона? Відповім щиро: не знаю й сам. Бувають такі жінки… Досить одного погляду…

Мозаїк відкрила рота, ледь ворухнула головою. Заперечливо і з переляком. Вона знала. І благала його припинити. Але він надто далеко зайшов.

— Бувають жінки, — далі мандрував поглядом по фігурі дівчини, — що притягують. Як магніт. Від яких не можна відвести очей….

— Залиш нас, Мозаїк, — в голосі Літти почувся скрегіт крижини об залізо. — А тобі, Геральте, дякую. За візит. За терплячість

І за щирість.

Відьми́нський меч (рис. 40) є наче синтезом інших мечів, квінтесенцією всього найкращого ув іншій зброї. Першокласна сталь і технологія кування, притаманна краснолюдським кузням і металургійним закладам, надають клинку не тільки легкість, але й надзвичайну пружність. Вигострюють відьми́нські мечі теж краснолюдським способом, додамо, таємним, і то таким, що таємним навіки залишиться, бо гірські карлики ревно бережуть свої секрети. Мечем, краснолюдами вигостреним, можна розтяти пополам підкинуту в повітря шовкову хустку. Як знаємо від безпосередніх свідків, таке саме проробляли відьми́ни своїми мечами.

Пандольфо Фортегверра, Трактат про холодну зброю

Розділ шостий

Коротка ранкова гроза і дощ