Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

Сіґурдова промова урвалася на півслові, бо священик почав перелякано гасити вогонь водою з церковної купелі. Почулося гучне шипіння, все вповилося хмарами диму, а гості вибігли кахикаючи з церкви і рушили прямісінько в готель «Вікінг», щоб розпочати святкування. Пан Еліс відкоркував кілька пляшок шампанського. Сіґі, мабуть, подумав, що делікатні невеличкі келихи занадто малі для пиття. Він схопив глечик з водою й вилив її кудись убік.

Пролунав розгублений вереск.

— Ой! Я вся мокра! Наскрізь! Моя нова суконка! — зарепетувала дружина священика, дивлячись із роззявленим ротом на свою облиту сукню.

Сіґурда це засмутило.

— Прошу вибачаюся, я зроблю вам краще, — залопотів він і почав обтирати пані Батертабс своїми величезними волохатими ручиськами. Вона заверещала з новою силою.

— Ай! Геть від мене, варваре! Не доторкайся, бо я викличу поліцію! На поміч… поліціє!

Їй на допомогу прийшла пані Еліс. Вона відштовхнула Сіґурда й заходилася рятувати пані Батертабс. Сіґурд тим часом відкоркував ще дві пляшки шампанського, вилив його в глечик й умостився в кріслі. Він закохано подивився на свою нову дружину й підняв на її честь свого глечика з шампанським.

— Твоя корова! — крикнув він.

— Твоя корова? — не зрозумів пан Еліс. — Корова?

Зоя захихотіла.

— Мабуть, тату, він хотів сказати: «Твоє здоров’я!»

Пан Еліс розреготався.

Невдовзі вже всі гості вітали одне одного піднятими келихами й вигуками «Твоя корова!» А тоді якийсь мудрагель почав натомість кричати: «Твоя свиня!» Усі аж хапалися за животи від реготу. Один тільки Сіґурд нічого не казав і нічого не міг зрозуміти.

Зоя, в якої аж сльози текли по щоках зі сміху, присіла біля нього. Вона намагалася йому все пояснити, але не годна була стриматися від нападів реготу.

Ніхто не зауважив, як до кімнати увійшов низенький кістлявий чоловічок у темному костюмі, що підозріло розглядався довкола. Він почав щось дуже серйозно говорити гостям і врешті-решт підійшов до пана Еліса.

— Я перепрошую, — вимовив він голосом, що долинав немовби з якоїсь малесенької консервної банки, — але мене звати пан Трип. Я вже четвертий день живу у вашому готелі.

— Чудовенько, — реготнув пан Еліс. — Надіюся, вам тут добре.

Пан Трип підступив на крок.

— Цього я не можу вам підтвердити. Розумієте, пане Еліс, я працюю у відділі охорони здоров’я. І мене дуже стурбувало те, що страви в цьому готелі подає один із найбрудніших, найнеохайніших і найогидніших офіціантів з тих, яких мені доводилося бачити.

Панові Елісу було вже тепер не до сміху.

— Що ви маєте на увазі, пане Трип? — запитав він.

— Я маю на увазі вашого так званого вікінга. Він становить загрозу здоров’ю оточуючих. Він бридкий. Я збираюся написати звіт про цей готель у відділ охорони здоров’я, а це означає, що вас негайно закриють, якщо ви не вжиєте негайних заходів. Гарного вам дня, пане Елісе.

Кістлявий чоловічок пішов собі геть, прослизуючи повз гостей, немов слимак крізь листя.

Пан Еліс заціпенів на місці, лице йому зблідло, і він уже зовсім не відчував тієї радості, що переповнювала його впродовж останніх кількох годин.

2. Таксі!

Коли пан Еліс розповів усім про візит інспектора охорони здоров’я, гості, звичайно, засмутилися… Особливо Сіґурд…

— Я не брудніший! — кричав він, гупаючи себе кулаками у груди. З його хутряного кожуха здійнялися хмари куряви, а міль, що там замешкала, вирішила за краще покинути свої теплі гніздечка.

Пані Тиблетовата присіла з лютим виразом у гострих очах.

— Не варто панікувати. Маємо знайти вихід. У чому взагалі проблема?

Пан Еліс важко зітхнув.

— У тому, що готель закриють і ми збанкрутуємо, якщо тільки не знайдемо Сіґі якоїсь іншої роботи.

Як не дивно, Тибцю це аніскілечки не схвилювало:

— Я справді не розумію, чого ви так переймаєтесь. Адже відповідь цілком ясна. Ми забираємо мого любого чоловіка з кухні і знаходимо йому якусь іншу роботу.

— Наприклад? — поцікавилася Зоя.

— Застелювання ліжок? Садівництво? Прибирання кімнат? — запропонувала на вибір пані Тиблетовата.

Пан і пані Еліси замислено перезирнулися. Вікінг доволі швидко опанував обов’язки офіціанта. Можливо, його можна навчити й чогось іншого. Пан Еліс підвівся.

— Ну, гаразд, Сіґі, чи не хотів би ти стати покоївкою?

— Тату… та він не може бути покоївкою! Він має бути покоївцем! — захихотів Тім. Пан Еліс посміхнувся. Сіґурд мав спантеличений вигляд.

— Я хочу, Сіґі, щоб ти чистив кімнати. Розумієш?

— Я розумію. Я чищу гармати.

— Та не гармати, а кімнати. Пан Джонсон виїжджає з кімнати номер дев’ять. Я хочу, щоб ти зібрав з його ліжка всю постіль і заніс її до пральні, гаразд?

— Всьо буде чотко, шеф, — відповів Сіґурд, прямуючи вгору сходами, а пан Еліс ошелешено подивився йому вслід.

— Де, в біса, він навчився цього «всьо буде чотко, шеф»?

Тім почервонів як рак і кудись заквапився, залишивши пана Еліса наодинці зі своїми здогадами.

Сіґі піднявся нагору й попрямував до дев’ятого номера. Він постукав у двері і, не почувши відповіді, зайшов у кімнату. Там і досі був пан Джонсон, який спав мертвим сном, накрившись ковдрою. Сіґурд нахилився над бідолашним гостем і закричав йому на вухо.

— Гей, ти! Я чищу гармати. Я чищу нині. Вставай і йди геть!

Пан Джонсон поворушився й застогнав.

— Що? Що сталося? Слухайте, в мене страшенно тріщить голова, і я маю звільняти номер аж за годину. Залишіть мене в спокої. Я хочу спати.

Але на вікінга це все не справило жодного враження.

Пан Еліс звелів йому забрати постіль з дев’ятої кімнати, і він не збирався порушувати цей наказ.

Сіґурд видобув Носодлуба й націлився ним на пана Джонсона.

— Я чищу гармати! — просичав він.

— Ну й добре, можете йти чистити свої гармати, тільки залишіть мене в спокої, — пан Джонсон позіхнув і відвернувся.

Сіґурд подивився на нещасного гостя. Запхав Носодлуба назад у піхви і заскрипів зубами. Тоді нахилився і схопив простирадло з усіх чотирьох кутів. Одним могутнім рухом він закинув усю постіль разом із ковдрою собі на плечі, а пан Джонсон, потрапивши в пастку, тріпався, намагаючись визволитися.

— Гей! Та що це діється! Поклади мене на місце, бовдуре!

— Я робити порядок! — викрикнув Сіґі, переможно тупаючи сходами вниз.

— Не порядок, а бардак! — долинув із ковдри приглушений голос. — Негайно відпусти мене. На поміч!

Пані Еліс першою почула крики, що доносилися з підсобних приміщень готелю, і квапливо побігла глянути, що ж це діється. Побачила там Сіґурда, котрий чалапав убік пральні з великим мішком на спині. Мішок звивався, репетував, і з нього навсібіч стирчали руки й ноги.

— Сіґі? Що тут відбувається?

Вікінг вишкірився.