Читати книгу - "Депеш Мод. Ще одна розмова"

шкода?»– питають його. «Нє, усе гаразд,– каже він,– однаково фотографувати немає чого».– «Справді,– погоджуються всі,– що тут фотографувати». Сам Вася дістає звідкись заниканий бінокль. Я, наприклад, не знав, що в нього є бінокль, хоча ми друзі, така штука. Ну, і лишається тепер комусь увесь цей непотріб продати. «У принципі,– говорить Вася,– продати можна було б Моряку, він лох, він би купив. Та Моряк з нами. Можна продати Какао, Какао теж лох, і він не з нами». Але Какао не тільки не з нами— він узагалі зник, його вже кілька днів ніхто не бачив. І тут хтось згадує про Ваху. «Правильно,– підхоплює Вася,– Ваха— грузин, грузини люблять оптику».– «Правда?»– недовірливо перепитує хтось із компанії. «Ну, звичайно,– каже Вася,– звичайно: усі грузини люблять оптику». І вони йдуть до Вахи, знаходять його в одному з кіосків і говорять, типу: «Вахо, оптику візьмеш?»

Але Ваха цього прохолодного червневого ранку не зовсім дружить із головою, він по вуха зав’яз у власному канабісі, який звечора курить у власному, знову ж таки, кіоску разом із наложниками. Тож у Вахи починаються страхи. «Яку оптику, камандір?– питається він.– Чому оптику?» Вася дістає з пакета старий бінокль без шворок і майже не вживаний апарат «ФЕД-5» у рипучому шкіряному футлярі. «Ось,– каже,– бери, не пожалкуєш, товар хороший». Ваха далі стрьомається і з кіоску не виходить, сидить там разом із наложниками й дивиться на Васю крізь тісну амбразуру. Але Вася йому дружньо посміхається, і решта скаутів теж посміхаються, хоч і дещо напружено. І Ваха раптом думає: «Бля,– думає він,– бля, що я роблю, чому я тут сиджу, котра зараз година, що це за мудаки стоять переді мною, і головне— чому вони з біноклем?!!»

Але якісь голоси щось йому там нашіптують, і він таки вилазить назовні й бере у свої неслухняні руки оптичний прилад, його відводять трішки вбік, щоби він мав на що подивитися. На вулиці порожньо, повітря навколо кіосків пахне канабісом та дощем. Ваха дивиться в бінокль і зі священним трепетом розглядає заповнені тихі автостоянки, кінцеву тридцять восьмого, кількох проституток на перехресті і далі по колу— недороблену дев’ятиповерхівку, яку мурують зеки, розйобаний соціалізмом універсам, трамвай «двадцятку», що виповзає звідкись із мочарів, і, так повернувшись навколо власної осі, він раптом впирається озброєним оком у власний, знову ж таки, кіоск, і перед його затуманеним поглядом раптом чітко постає напис «ЧП ВАХА». «Ні хуя собі,– думає він,– це ж я»,– і тут його кінцево впирає…

Продавши оптику й отримавши на руки непогану, як на їхні скромні скаутські потреби, суму, друзі тут-таки, над тілом напівпритомного Вахи, купують у його наложників два літрові «кайзери» і прямо так їдуть на вокзал, аби сісти на першу ранкову електричку до города Бєлгорода. Вони дещо збуджені й галасливі, серед запашного літнього ранку, під свіжими небесами, відчайдушні шукачі радості і пригод. Збоку вони справді схожі на туристів, чи навіть радше на прочан, які ось їдуть собі на прощу до города руської слави Бєлгорода й не беруть з собою нічого зайвого, крім двох літрових «кайзерів» та студентських квитків, а враховуючи, що до Бєлгорода «кайзери» вони вип’ють, то й взагалі нічого зайвого, справжні тобі прочани.

11.00

У Бєлгороді вони вирішують спочатку подивитися місто, усе ж таки цікаво, як тут люди живуть, потім узяти те, що їм належиться, і вечірньою електричкою повернутися назад. Часу в них удосталь, поспішати їм немає куди, тож вони виходять через зариганий вокзал города руської слави й відразу натрапляють на магазин із великою кількістю алкоголю всередині. «Нє хуй у цьому Бєлгороді дивитися»,– каже Вася й заходить усередину. Йому ніхто не заперечує.

– Шо вам, синочкі?– питається продавщиця.

– Мамаша, мамаша,– відповідає Вася Комуніст,– нам водочки.

– Скільки?.

– Два,– говорить Вася.

– Пузиря?– діловито перепитує вона.

– Ящика,– уточнює Вася.

– А вам, синочкі, по шестнадцять годков уже єсть?

Компанія дружно дістає студентські квитки з державною символікою своєї республіки. Після чого брами падають і водяру їм продають.

«Добре було б її трахнуть»,– говорить Моряк уже на вокзалі. «Чувак,– нервово відповідає Вася,– ти тут бізнесом займаєшся чи блядством?» Риторичне питання, в принципі.

14.00

На зворотньому шляху їх побив наряд. Загалом вони самі винні, попустилися, маючи на руках таке добро, розслабилися й закурили просто у вагоні, а оскільки вагон був майже порожній, то наряд навіть не мав вибору, мовчки підійшов і надавав дубинками по спині. Скаути мовчали і, щоб не виказати болю й розпачу, думали про щось хороше, а оскільки воно— це хороше— було зовсім поруч, під лавою, то думалося їм легко й екзекуцію вони перенесли з гідністю. Хоч наряд, очевидно, розраховував на якийсь збройний спротив. Вони вже кілька годин тут катаються туди-сюди, їх по-своєму можна зрозуміти, катаєшся ти занюханою електричкою вздовж державного кордону й навіть помахатися немає з ким— навколо одні спекулянтки, з ким тут махатися, вони й скаутів били радше за інерцією, так— аби форму не втратити, хоча легше від цього нікому не було.

«Підараси,– говорить Вася, коли наряд зникає,– краще йшли б на завод, у цех».– «Правильно,– підтримує Моряк,– у ливарний цех». Усі погоджуються: «Правильно, у ливарний цех, у ливарний цех, ливарний цех— це круто».

18.00

На вокзалі, уже в Харкові, вони знаходять гуцулів, які другий місяць пробиваються звідкись із-під Костроми, із заробітків, і сидять кілька діб на харківському вокзалі, бабки просадили, тож тепер не знають, куди їм краще поїхати— назад під Кострому, ще бабок заробити, чи все-таки додому, оскільки не сезон, вирішують їхати все-таки додому, дістають із общака рештки бабок і купують у скаутів один із ящиків водяри, водяра у скаутів дешевша, ніж на вокзалі, тож гуцули й беруть відразу ящик, хто його знає, як воно далі складеться, краще не ризикувати з цим.

У Васі з компанією раптом з’являється купа грошей. Двоє безіменних чуваків відразу вимагають усе розділити, але Вася каже їм— хуй, робимо, як домовилися, чуваки наполягають, Моряк у цій ситуації відверто не знає, як себе поводити, у його житті при ньому ще ніхто й ніколи бабок не ділив, тож чуваки вирішуть, що він теж за Васю, і просто набити їм пики не наважуються. «Добре,– говорять вони,– тоді женіть нам водяру».– «Хуй вам»,– Вася дотримується якихось своїх комуністичних принципів і ділитись не хоче. Тоді чуваки внахалку лізуть до торби, беруть звідти по флакону в руку, себто скільки це