Читати книгу - "Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди"

Клієнтка К мала двадцять із гаком років, вона працювала в косметичній компанії й жила разом з батьками. Коли ми сортували її одяг, я стала помічати, що вона робить дивний вибір. Хоча вона мала достатньо речей, аби заповнити шафу середнього розміру, кількість одягу, який вона хотіла зберегти, була незвичайно мала. Її відповідь на запитання: «Чи дає ця річ тобі радість?» – майже завжди була «ні». Подякувавши кожній одежині за добре виконану роботу, я передала їх К, і вона мала їх викинути. Я не могла не помітити те полегшення, яке з’являлося на її обличчі щоразу, коли вона клала річ у сміттєвий пакет. Розглянувши колекцію її одягу детальніше, я побачила, що вона вирішила зберегти звичайні речі, наприклад футболки, а викинула одяг зовсім іншого стилю – вузькі спідниці та відверті топи. Коли я запитала її, чому так, вона відповіла: «Ці речі дала мені старша сестра». Коли весь одяг був посортований і К зробила свій остаточний вибір, вона пробурмотіла: «Подивися. Мене оточували речі, які мені навіть не подобалися». Одяг, який їй дала сестра, займав третину всього місця в шафі, але майже жодна з тих речей не давала їй радості. Хоча вона носила їх, тому що їх віддала сестра, але вона ніколи їх не любила.

Як на мене, це жахливо. І це не поодинокий випадок. У своїй роботі я не раз помічала, що кількість одягу, яку викидають молодші сестри, значно більша, ніж кількість одягу старших сестер; таке явище безумовно пов’язане з тим фактом, що молодші діти часто носять речі своїх старших братів чи сестер. Існує дві причини, чому молодші сестри збирають одяг, який їм не подобається. Перша – важко викинути речі, отримані від рідних. Друга – вони самі не знають, що їм подобається, а тому їм важко вирішити, чи викинути певну річ. Через те, що вони отримують стільки одягу від інших, їм не потрібно робити покупки, і тому в них немає можливості розвивати інтуїтивне відчуття того, що їм дає радість.

Зрозумійте мене правильно. Віддавати речі, якими ви вже не будете користуватися, тим, хто буде це робити, – геніальна ідея. Це не лише дає змогу економити, вам також буде приємно бачити, як хтось із ваших близьких цінує ваші речі. Але це зовсім інше, ніж нав’язувати речі іншим членам вашої родини тільки через те, що ви не можете змусити себе їх викинути. Не має значення, хто жертва: сестра, брат, батьки, дитина, – таку звичку потрібно забути. Хоча моя сестра ніколи не скаржилася, я впевнена, що її переповнювали змішані відчуття, коли вона приймала мої речі. По суті, я просто передавала їй своє почуття провини за те, що не можу розлучитися з ними сама. Коли я згадую про це тепер, мені стає соромно.

Якщо хочете віддати якусь річ, не змушуйте людей неодмінно її брати й не тисніть на них, аби вони не почувалися винними. Дізнайтеся наперед, що їм подобається, і, якщо ви знайдете щось відповідне, тоді – і тільки тоді – можете їм це показати. Ви також можете віддати цю річ за умови, що людина погодилася б заплатити за неї. Нам потрібно проявити увагу до інших, допомагаючи їм уникнути більшої кількості речей, ніж їм потрібно, а також такої, яка не дасть їм радості.

Прибирання – це діалог із собою

«КонМарі, чи не хотіли б ви поїхати зі мною і постояти під водоспадом?»

Я отримала таке запрошення від своєї клієнтки, чарівної жінки, яка у віці сімдесяти п’яти років усе ще активно займалася бізнесом, лижним спортом та пішими подорожами. Вона практикувала медитацію під водоспадами вже понад десять років, і здавалося, що їй це справді подобається. Вона так звично казала «їду до водоспаду», ніби збиралася до спа-салону. Отже, місце, куди вона мене відвезла, було не для початківців. Вийшовши з готелю о шостій ранку, нам довелося подолати гірську стежку, перелазити через паркани, пройти через річку, де вода сягала наших колін, аби дістатися до водоспаду, який, здавалося, був на краю світу.

Але я заговорила на цю тему не тому, що хотіла познайомити вас із таким незвичайним видом відпочинку. Річ у тім, що через такий досвід я зрозуміла: між медитацією під водоспадом та прибиранням є багато спільного. Коли ви стоїте під водоспадом, єдине, що ви чуєте, – шум води. Коли каскад води спадає на ваше тіло, біль скоро вщухає і розростається оніміння. Тоді відчуття тепла починає гріти вас ізсередини й ви поринаєте в медитативний транс. Хоча я ніколи раніше не займалася таким видом медитації, відчуття, яке вона породила, було дуже знайомим. Воно так нагадувало те, що я відчуваю під час прибирання. Хоча прибирання – не зовсім медитативний стан, бувають моменти, коли я ніби веду гармонійну бесіду сама з собою, наводячи лад у домі. Коли я уважно розглядаю кожну річ, аби зрозуміти, чи приносить вона мені радість, створюється враження, ніби я спілкуюся з собою через посередництво своїх речей.

Із цієї причини важливо створити гармонійний простір, у якому можна оцінити речі у вашому житті. В ідеалі не треба навіть слухати музику. Іноді я чую про методи, які рекомендують прибирати під ритм якоїсь жвавої пісні, але особисто я таку ідею не підтримую. Я вважаю, що шум заважає розчути внутрішній діалог між речами та їхнім власником. І звичайно, жодного ввімкненого телевізора. Якщо вам, аби розслабитися, потрібен фоновий шум, тоді вибирайте спокійні пісні без слів або виразні мелодії. Якщо хочете додати імпульсу своїй роботі, підключіться до атмосфери вашої кімнати, але не покладайтеся на музику.

Найкраще починати рано-вранці. Свіже ранкове повітря прояснює думки й загострює здатність думати. Тому більшість моїх занять починаються вранці. Найраніше ми починали о 6:30 ранку, і нам вдалося закінчити прибирання вдвічі швидше, ніж зазвичай. Відчуття ясності та свіжості, яке приходить після медитації під водоспадом, можуть викликати звикання. Те саме стосується прибирання: коли ви наведете лад у своєму просторі, вас опанує бажання повторити це знову. Але, на відміну від медитації, вам не доведеться долати довгу відстань, аби це здійснити. Ви можете насолоджуватися таким самим ефектом у себе вдома. Хіба в цьому немає чогось особливого?

Що робити, якщо ви не можете викинути якусь річ?

Мій критерій для вирішення того, чи залишити якусь річ, – торкнутися її і зрозуміти, чи викликає вона радість. Але за природою людині