Читати книгу - "Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди"

Чудово розуміючи, що в плані прибирання я була «білою вороною», я не збиралася здаватися. Коли моє розчарування досягло критичної точки, я вирішила застосувати хитру тактику. Я визначала речі, які вже не використовувалися роками, судячи з їхнього дизайну, кількості пилу на них та їхнього запаху. Я пересунула ці речі в найвіддаленішу частину шафи й чекала, що станеться. Якщо ніхто не помічав, що деякі речі зникли, я позбувалася їх – по одній речі за раз, ніби проріджувала грядку. Застосовуючи таку стратегію впродовж трьох місяців, я викинула десять пакетів мотлоху!

У більшості випадків ніхто нічого не помічав і життя текло у звичному руслі. Але коли об’єм викинутого досяг певної точки, мої рідні стали помічати, що бракує деяких речей. Коли вони тицяли в мене пальцем, я не відчувала за собою провини. Моєю головною стратегією було вдавати, ніби я нічого не знаю:

– Слухай, ти не знаєш, куди поділася моя куртка?

– Ні.

Якщо вони й далі на мене тиснули, моїм наступним кроком було заперечення.

– Марі, ти впевнена, що не викидала її?

– Так, я впевнена.

– Тоді цікаво, куди ж вона поділася…

Якщо вони на цьому зупинялися, я робила висновок, що, якою б ця річ не була, її не варто було зберігати. Але коли вони вже не піддавалися моєму обману, я все одно тримала позицію.

– Я знаю, що вона була тут, Марі. Я бачила її на власні очі два місяці тому.

Однак замість того, щоб вибачитися за те, що викинула якусь річ без дозволу, я відповідала:

– Я викинула її замість тебе, тому що сама ти б цього не зробила.

Озираючись назад, я мушу визнати, що була досить зверхньою. Коли мої хитрощі викрились, на мене полилися докори та протести, і, зрештою, мені заборонили прибирати всюди, крім своєї кімнати. Якби я могла, я б повернулася в минуле, дала б собі добрячого прочухана й більше ніколи б не робила таких сміховинних прибирань. Викидати чужі речі без дозволу – це брак здорового глузду. Хоча моя хитра тактика зазвичай була успішною й викинутих речей ніхто не помічав, ризик втратити довіру своєї сім’ї, якщо тебе зловлять на гарячому, надто великий. До того ж так робити неправильно. Якщо ви дійсно хочете, щоб ваші рідні стали охайнішими, є простіший спосіб це зробити.

Після того як мені заборонили прибирати всюди, крім своєї кімнати, я уважно її оглянула й мене здивував один факт. У ній було стільки речей, яких потрібно було позбутися, але я не помічала їх раніше: сорочка в шафі, яку я ніколи не носила, спідниця, яка вийшла з моди, книжки на полиці, які я знала, що вже не читатиму. Я гірко усвідомила, що мене треба звинуватити в тому, у чому я звинувачувала своїх рідних. Зрозумівши, що не маю права критикувати інших, я взяла сміттєві пакети й зосередилася на прибиранні свого простору.

За два тижні я помітила зміни у своїй сім’ї. Мій брат, який, як би я його не вмовляла, ніколи нічого не викидав, почав ретельно сортувати свої речі. За один день він позбувся двохсот книжок. Тоді мої батьки та сестра почали поступово сортувати свій одяг та аксесуари. У результаті моя сім’я стала набагато охайнішою, ніж раніше.

Працювати над викиданням зайвих речей спокійно – найкращий спосіб поладнати з сім’єю, яка не підтримує лад у домі. Беручи з вас приклад, ваші рідні почнуть відсіювати непотрібні речі, а у вас не буде жодного приводу для скарг. Це може здатися неможливим, але, коли хтось починає прибирати, спрацьовує ефект доміно.

Спокійне прибирання провокує ще одну зміну – здатність миритися з певним рівнем безладу, який створюють члени вашої родини. Тільки-но стан моєї кімнати мене задовольняв, я більше не відчувала бажання викидати речі, що належали моїм батькам, братові чи сестрі. Коли я помічала, що наші спільні кімнати – вітальня чи ванна кімната – були занедбані, я просто прибирала там без задньої думки. Я також помітила, що така зміна відбувалася і в сім’ях моїх клієнтів.

Якщо вас дратує неохайність ваших рідних, я рекомендую вам перевірити стан власного простору, особливо ті місця, де ви зберігаєте свої речі. Ви неодмінно знайдете там те, що потрібно викинути. Бажання вказати на нездатність іншої людини прибирати часто є знаком того, що ви занедбуєте власний простір. Саме тому вам необхідно починати з викидання тільки ваших речей. Спільні кімнати залиште на кінець. Перший крок – упорядкувати свої речі.

Те, що вам не потрібне, не потрібне й вашій сім’ї

Моя сестра на три роки молодша за мене. Спокійна, досить сором’язлива, вона полюбляє більше залишатися вдома та займатися читанням чи малюванням, аніж розважатися та спілкуватися з іншими. Безумовно, вона постраждала найбільше від мого інтересу до прибирання, адже завжди була моєї довірливою жертвою. Коли я стала студенткою, я вже зосередилася на «викиданні» речей, та завжди були предмети, яких мені було важко позбутися, наприклад футболка, яку я дуже любила, але чомусь вона мені не личила. Не маючи сили волі розлучитися з нею, я постійно приміряла її перед дзеркалом, але, зрештою, була змушена визнати, що вона мені просто не личить. Якщо річ була новою або подарованою моїми батьками, думка про те, щоб її викинути, викликала в мене почуття провини.

У такі моменти моя сестра мені дуже допомагала. Метод «подарунок для моєї сестри» здавався ідеальним способом позбутися таких речей. Коли я кажу «подарунок», то не маю на увазі якусь гарну запаковану річ – зовсім ні. Із небажаною одежиною в руках я йшла до кімнати сестри, де вона лежала та із задоволенням читала. Відібравши в неї книжку, я казала: «Ти хочеш цю футболку? Якщо так, я тобі її віддам». Побачивши спантеличений вираз її обличчя, я завдавала останнього удару: «Вона зовсім нова й дуже гарна. Але якщо вона тобі не потрібна, я її викину. Гаразд?»

Моя бідна, скромна сестра не мала іншого вибору й казала: «Думаю, я її візьму».

Це ставалося так часто, що шафа моєї сестри, яка майже ніколи мені не відмовляла, була переповнена одягом. Хоча вона носила деякі з тих речей, що я їй віддала, було багато таких, що вона вдягала лише раз, а то й ніколи. А я продовжувала робити їй «подарунки». Зрештою, одяг був хороший, і я думала, що моя сестра тільки зрадіє поповненню свого гардеробу. Я усвідомила, наскільки помилялася, тільки тоді, коли