Читати книгу - "Кров зірваних зірок, Ксана Біла"

Після злиття двох сутностей у Леї щось змінилось. Її аура світла тепер містила й тінь — не як ваду, а як частину сили. В Арел’таарі її почали називати “Двобутня”. Така, що не кориться законам жодного світу.

Проте зі зростанням сили зростала й тривога.

Бо в просторі, де колись панувала порожнеча, почали з’являтись тріщини. Із них виходили голоси — холодні, знайомі, звабливі.

— Ти ж знаєш, чим усе завершиться… Ти створена, щоб впасти.

Лея тримала Каелеву руку міцно. Але її сни ставали все темнішими.

У одному з них вона побачила поле зламаних зірок. І постать. Чоловік. Високий. Очі — чорне золото. Шкіра — ніби викована з попелу. Його голос — мов голос усіх, кого вона колись боялась втратити.

— Мене забули. Але я — твоя тінь, Лєє з крові зірок. Я — той, кого ти залишила. Я — Кер'наар.

Вона прокинулась із криком.

— Кер'наар? — перепитав Каель, коли вона розповіла. — Це ім’я заборонене навіть у переказах. Він був першим носієм магії ще до того, як її поділили на світло і темряву. Його вирвали з часу і замкнули… у ніщо.

— Але він повертається, — сказала Лея. — Бо я зламала те, що стримувало його. Я… стала містом між світами. І відкрила йому шлях.

Каель мовчав.

— То виходить… ми йшли до цього весь час.

— Ми ще можемо вибрати, як зустріти його, — Лея стиснула уламок Ключа. — Я більше не втечу.

Наступного ранку Арел’таар затремтів.

Із тіні постала армія — не мертві, не живі, а переписані. Це були ті, кого час колись стер, але Кер'наар віднайшов і повернув. Вони йшли не заради завоювання. Вони йшли, бо вірили.

У небі з’явилась розломина. А з неї — сам Кер'наар.

Він не виглядав як чудовисько. Він був прекрасним. І страшним. Бо його очі бачили всі майбуття одночасно.

— Я не ворог тобі, Лєє. Я — твоя друга половина. Ти зцілила себе. А тепер час зцілити мене. Якщо станеш поруч.

— Ні — відповіла вона. — Я — ціла. І не стану твоїм відлунням.

— Тоді я зітру світ. І ти дивитимешся, як любов згорає.

Каель ступив уперед:

— Ти не торкнешся її. Поки я дихаю.

Кер’наар посміхнувся.

— Отже, смерть — перша.

І світ почав змінюватися.

Але Лея вже була не просто дівчиною. Вона була вмістилищем світла, темряви — і вибору. І вона знала: час грає проти неї.

Але серце — на її боці.