Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

Я знайшов служника, той підтвердив, що бібліотека у готелі є, та зголосився туди провести.

Бібліотека розташовувалася чотирма поверхами вище і займала дві невеличкі кімнати, де стояли книжкові стелажі аж до стелі. Тут зберігалися і сучасні видання, й старовинні сувої та фоліанти, що напрочуд непогано збереглися у круговерті століть. Пахло не старим пліснявим папером, а польовими квітками й трішки персиками. Я такого не очікував. Кілька масивних столів та зручних крісел розташовувалися біля вузьких, як і в усій вежі, віконець. На кожному столі було по лампі, тож відвідувач не ризикував зіпсувати зір, розбираючись у ієрогліфах давньоашедгунської.

Служник віддав мені ключі, побажав приємного читання та пішов. Дивно, що вони залишають відвідувачів наодинці з такими раритетами, але це їхня справа. Чия? Власників готелю… До речі, хто ці «власники»? Про них майже нічого не відомо. Ще одна таємниця «Вежі»? Чи це лише багатії, які побажали залишитися поза увагою таких, як Данкен?

Я взяв товстелезний том у палітурці з шорсткої тканини, який гордовито іменувався «Каталог». Тут було перелічено всі книги та вказувалося, де вони стоять.

Подивимося. «Бойові мистецтва давніх ашедгунців» — не те. «Політико-економічний стан Хуміндару в першій половині…» — не те. «Феномен Пресвітлих» — ось! — те, що потрібно. Я подумки подякував Хінегові за те, що він свого часу примусив мене вивчити давньоашедгунську, і вирушив на пошуки «Феномена».

Книга стояла аж під стелею, і довелося нести з протилежного кутка драбинку, лізти нагору хисткими східцями і уважно вивчати написи на потемнілих від часу корінцях.

Нарешті я знайшов «Феномен», улаштувався за столом і заглибився у читання.

«Династія Пресвітлих панувала на території переважної частини континента-острова Ільсвуура впродовж кількох століть, починаючи від сходження на престол давнього Ашедгуну Хрегана — першого з династії. Згідно з легендами, після бою у протоці Вааз-Нулг Хрегану було даровано виняткову здатність. Але перш ніж переходити до детального опису феномену, розповімо про бій у протоці Вааз-Нулг. Розуміння того, що сталося там, підніме завісу над причинами таємничого дару, яким був відзначений Хреган.

Бій відбувся 237 року від заснування Ашедгуну. Цьому передувала низка подій, котрі зіграли велику роль…»

Це можна було пропустити — я знав, що сталося. Принаймні, не менше від інших.

…Спочатку Хреган був не більше, ніж черговим правителем. Щоправда, став ним після перевороту в країні, але подібних переворотів у ті часи траплялося по кілька десятків на сторіччя. Влаштувавшись на троні, засновник династії змінив попередніх вельмож на «своїх», запровадив нові вільності. І, звісна річ, нові податки. Словом, оригінальністю похвалитися не міг. Таким і зберігся б у мемуарах сучасників, але з опальними вельможами йому не пощастило. У всіх вороги, як вороги, а у нього — прихильники Фаал-Загура. Причому не якісь затуркані богошанувальники, а верховні жерці. Тож на шляху до влади Хреган обома ногами ступив у… купу гною. А Боги у ті часи грали не останню роль у справах мирських. Пішли ображені Хреганом жерці до Фаал-Загура плакатися на його волохатих грудях. Ще й переманили на свій бік багатенько людей, які не мали ніякого відношення до Бога Болю, але мали зуб (і не один) на нового правителя.

Позбиралися вони, почали офіри приносити, молитви із завиванням читати — благати про покарання нечестивців. Фаал-Загур мав їх усіх на увазі, але у нього була своя зацікавленість у цій справі — він і втрутився.

Утворилося величезне військо, яке й посунуло на Гардген. Але — дивовижно! — руйнували вони не міста та села, а храми — передусім, храми Оаль-Зіїра й Ув-Дайгрейса.

Не зрозуміло, що змусило Фаал-Загура вдатися до таких заходів. Легенди збереглися різноманітні, в кожній — своє тлумачення. Деякі стверджують, що він посварився з Богами, бо вони умертвили його дружину — Богиню Відчаю. Злостива, кажуть, була пані: вона не уособлювала відчай, а приносила його іншим. В інших легендах йдеться про те, що, мовляв, програвся Фаал-Загур Богам у карти (чи у що вони там грають), а борг повертати не забажав і вирішив злочинним нападом розв’язати всі проблеми…

А можливо, просто природа його паскудна вилізла — все-таки, Бог Болю. Він і приносив іншим біль, поки його не зупинили біля Вааз-Нулга.

Утім, Боги зі своїм колегою-повстанцем на той час вдіяти нічого не могли, оскільки храмів у них майже не залишилося, а відповідно, і сил, аби перебувати на землі втіленими, також. Вони, певно, і на небі ледь-ледь утримувалися. Ще б трішечки… Але до «трішечки» справа не дійшла. Бо божественне — Богам, а Хреган жити хотів на землі. Тож він зібрав військо та скупав супротивника у горезвісній протоці Вааз-Нулг. Посік під корч, підпалив ворожі кораблі й узагалі дав волю своєму урядовому гніву. А заразом знищив майже всіх прихильників Фаал-Загура.

Не думаю, що він це вчинив, керуючись якимись вищими інтересами, просто так склалося, що шанувальники Бога Болю поставили себе по інший бік фортечних мурів. Однак цим вчинком Хреган врятував інших Богів, а ті, як відомо, вміли людину так обдарувати, щоб вона потім усе життя мордувалася: «Що це було — прокляття чи благословення?!»

Так вони і з Хреганом повелися. У «Феномені» цьому було відведено кілька абзаців, написаних Високим Стилем.

«Зійшовши на землю, Боги довго радилися, як бути з Рятівником» (так вони гордовито іменували Хрегана. А також — Визволителем та іншими схожими титулами). — «І було вирішено, що дадуть вони йому те, чого сам забажає. Було у Хрегана запитано, і відповів: жадаю, аби рід мій правив довічно. Тоді запитав у нього Оаль-Зіїр, як уявляє це Визволитель. І відповів…»

Коротше кажучи, Хреган зажадав, аби Боги наділили кожного його нащадка відмітиною, за якою того було б легко розпізнати. Боги пошушукалися і нашушукали: по-перше, правити рід Хрегана буде не довічно, а допоки не скінчиться час володарювання нинішніх Богів. Хреган махнув на це рукою (передусім через те, що суперечити всемогутнім не ризикував — розумною був людиною). По-друге, Боги вирішили, що відмітиною, за якою б нащадків Хрегана розпізнавали, стане певний дар, надзвичайна властивість. Вони довго обирали, що саме, але обрати так і не змогли. Кожен хотів подарувати своє, але тоді замість людей з’явилися б нові Боги, а старі були не настільки дурні, аби допустити це. Тоді пішли на компроміс: нащадки Хрегана народжуватимуться з даром від одного з Богів, але щоразу — від того, чия черга надходила дарувати.

Своєрідне вирішення проблеми! Але воно влаштовувало