Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Несподівано він почув як хвиля вдарила берег, повернув голову. В середині озера щось булькало від чого вода здіймалась хвилями, йшла в різні сторони. Руслан знайшов потрібну гілку та рвонув на себе, вириваючи. Знову розвернувся до озера та ойкнув. Він побачив голову з чорним волоссям. Чи то дівчина, чи то хлопець. Істота поволі виходила з води на берег. Вдягнена вона була в білу футболку з довгими рукавами. Ще трохи вийшла, можна було роздивитись білі штани.

Чорне волосся було по плечі, заліплювало обличчя. Руслан чортихнувся та спробував покликати гостя. Гість не відповідав, але було чути, що він щось бурмоче собі під носа. Голова опущена, дивився на землю. Хлопець взяв палицю міцно та ступив крок вперед. «Прямо як в фільмі жахів» - подумав Руслан, згадуючи жахи про дівчинку, яка вилізла з криниці. Не вистачало лише дзвоника.

Дзвоник був не потрібен, оскільки істота почала чи то гарчати, чи то окати. В тиші проміжного світу, цей хриплий голос розходився відлунням, від чого хлопець відчув холодок по спині. Він почав відходити в сторону. «Якщо це галюцинація, то вам мене не злякати» - хмикнув Руслан.

Істота вийшла з води та рушила в сторону хлопця. Вона поволі почала піднімати праву руку, наче хотіла торкнутись Руслана. Від думки, що це створіння вхопить хлопця, йому стало огидно, він почав махати палицею перед собою.

Несподівано, істота підняла голову, хлопець одразу побачив абсолютно білі очі та зрозумів, що ціпеніє. Він з жахом зрозумів, що не може рухатись, щоб не робив, як не намагався. Мурахи побігли по ногам від того, що істота замовкла та зробила ще один крок вперед. Руслан зрозумів, що його пальці розкрились, він вронив свою єдину зброю. Палка впала на каміння, відскочила в сторону.

Це була дівчина, істота, що вийшла з озера. Вона зробила ще один крок та вмить всміхнулась та відкрила рота, щоб закричати. Руслан не почув жодного звуку, але в вухах так затріщало, що він захотів закричати, але не міг. Неймовірний біль розірвав голову, від чого в очах почало біліти.

Істота блискавично кинулась вперед та опинившись біля Руслана, вхопила його за шию витягнутою рукою та підняла над собою. Хлопцю стало важко дихати, але він тримався. Дівчина повернула голову вбік, роздивляючись його білими очима. Потім зробила крок назад та розвернулась. Руслан одразу відчув, що може рухатись. Він почав вириватись, допомагаючи руками. Ногами, хлопець намагався вдарити істоту, але результату це не давало.

Боєм це назвати не можна було, та дівчина підняла руки вище та різко впала на коліно, кинувши Руслана спиною об землю. Вмить, хлопець відчув, що все повітря силою вибили з його тіла. Він спробував вдихнути, але не міг, все неймовірно нило. Істота швидко піднялась, вхопила його за волосся та потягнула в воду. «Вона мене хоче втопити?» - злякався хлопець та підняв руки, щоб відірвати від себе руку ворога.

Як тільки він схопився за руку, то відчув, що вона слизька та неймовірно холодна. Він спробував розтиснути пальці, але вони міцно тримали його. Ось, він відчув спиною воду, що почала накривати його з усіх сторін. Істота не зупинялась, впевнено, наче пір’їнку, вона тягнула Руслана на дно. Він замахав ногами, розбиваючи воду, але все було марно.

За декілька секунд, він вхопив останній раз повітря та пірнув під воду. Руслана накривала паніка та страх. Його дійсно зараз можуть втопити, йому хотілось кричати, але повітря в грудях і так мало. Знову спробував відірвати від себе пальці істоти та раптом вона сама відпустила його. Відчувши, що вільний, Руслан почав веслувати руками, щоб піднятись на поверхню. Одразу відчув водорості, тому зрозумів, що його притягнули на дно. «Це не так глибоко» - в паніці пульсували думки та Руслан не міг заспокоїтись.

Хлопець розумів, що він не вміє плавати. «Я хочу жити!» - чітко прийшла думка, від чого Руслан почав активніше махати руками. Знову під руку потрапили водорості. Він хотів схопити їх та відірвати, але вони виявились дуже міцними. Руслан потягнув, але зрозумів, що ці росли не тільки міцні, але й неймовірно довгі. За мить, він відчув, що це більше схоже на тканину, як ту, що мати взяла з собою, коли вони приїхали в цей клятий ліс. «Парашутна тканина?» - не зрозумів Руслан та потягнув на себе.

«Ти хочеш жити? – почувся в голові голос Аринки, - дай згоду і я виправлю твою пам’ять, ти повернешся до табору». Руслан, відчуваючи, що повітря в нього майже не лишилось, чітко згадав обличчя матері, що сиділа та розрізала тканину. Йому так захотілось обійняти її, як маленький хлопчик, захотілось заховатись в її волоссі. Сум потягнув хлопця на дно, але він почав тягнути тканину, видиратись нагору.

«Нізащо я не дам згоди» - подумав Руслан, сподіваючись, що його почують. Він відчув вібрацію, потім шипіння сміх, плач. Всі ці емоції заполонили його голову, від чого стало складно не те що думати, а просто зосередитись. Хлопець зажмурив очі сильніше, підняв руку та вхопився за тканину. Потягнув. Знову схопився вище, потягнув.

Несподівано, голова опустіла, шум зник, лише пульсація серця та неймовірний біль в грудях. Ще трохи, він втратить свідомість від того, що повітря скінчилось. Знову схопив тканину, потягнув себе вгору. Руслан відчув біль в потилиці, його руки почали німіти. Він відчув, що сили покинули його, він втрачав свідомість. «Мамо, тато, я хочу до вас» - подумав Руслан та зробив останній ривок, піднявши руку.

Тишу озера розірвали бульбашки, вгору здійнялась рука. Руслан винирнув та відкрив рота, закричавши, вхопив повітря. Він замахав руками, побачивши берег. Він дійсно не вмів плавати, але зараз не час навчатись чи хвилюватись за це. Веслувавши руками, перебирав ногами. Хлопець зрозумів, що рухається до землі. «Ще трохи» - пульсувала думка в голові, а спогади про батьків надавали сил, хоча їх майже не було.