Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аліса почала схлипувати. Робін хотіла була її обійняти, але передумала. Плечі, потовчені Алісою, були всі в синцях, і рана від ножа дуже боліла.
— А Британі дійсно йому дзвонила? — спитала Робін.
— Так він мені казав,— відповіла Аліса, витираючи очі рукою.— Він казав, шо колишня жінка його підставила, змусила Британі брехати... казав, якшо молоденька білявка прийде, то вона про все брехатиме, і я не повинна їй вірити.
Робін згадала низький голос у себе у вусі: «Маленька, а я тебе не знаю?»
Він вирішив, що вона — це Британі. І саме тому повісив слухавку і більше не дзвонив.
— Я вже піду,— сказала Робін, яку хвилювало питання про те, чи довго звідси буде їхати до Вест-Ілінга. Все тіло боліло. Аліса била міцно.— Ви ж викличете поліцію, так?
— Та мабуть,— озвалася Аліса. Робін запідозрила, що їй таке на думку не спадало.— Так, викличу.
Простуючи крізь темряву й міцно стискаючи другу сирену в кишені, Робін усе думала, що ж Британі Брокбенк сказала своєму вітчиму. Здається, Робін знає, що саме: «Я не забула. Тільки зроби це знов — і я тебе здам». Мабуть, так вона лікувала власну совість. Боялася, що він і досі робить іншим те, що колись заподіяв їй, але не могла прийняти наслідків давнього обвинувачення.
«Гадаю, міс Брокбенк, ваш вітчим ніколи вас не торкався, а цю історію ви просто вигадали спільно з матір’ю...»
Робін знала, як воно працює. Захисник, який її допитував, говорив холодно й сардонічно, з хижим виразом на обличчі.
— Ви йшли зі студентського бару, міс Еллакотт, а там пили алкоголь? І всі чули, як ви пожартували, що скучили за — а! — увагою свого бойфренда, так? Коли ви зустрілися з містером Тревіном...
— Я з ним не...
— Коли ви зустрілися з містером Тревіном біля гуртожитку...
— Я не зустрічалася з...
— Ви сказали, що скучили за...
— Ми не розмовляли...
— Гадаю, міс Еллакотт, ви соромитесь того, що запросили містера Тревіна...
— Я не запрошувала...
— Ви пожартували, міс Еллакотт, пожартували в барі, що скучили за сексуальною увагою свого...
— Я сказала, що скучила за...
— Скільки ви випили, міс Еллакотт?
Робін пречудово розуміла, чому люди бояться говорити, бояться визнавати те, що їм заподіяли: вони бояться почути, що брудна, ганебна, болюча правда — то просто витвір їхньої хворої уяви. Ні Голлі, ні Британі не мали сили постати в суді, і може, Аліса й Енджел теж злякаються. Однак ніщо,— в цьому Робін була впевнена,— крім смерті чи ув’язнення, не віднадить Ноеля Брокбенка від ґвалтування маленьких дівчаток. І все одно вона рада буде дізнатися, що Шпеник його не вбив, бо якщо вбив...
— Шпенику! — закричала Робін до високої татуйованої постаті у спортивному костюмі, що промайнула у колі світла від ліхтаря попереду.
— Ніде ту скотиняку не знайшов, Роб! — луною розійшовся голос Шпеника. Він ніби й не розумів, що Робін дві години просиділа нажахана на твердій підлозі, чекаючи на його повернення.— Таке одоробало, а бігати вміє, га?
— Поліція його знайде,— сказала Робін, раптом відчувши слабкість у колінах.— Гадаю, Аліса їм подзвонить. Шпенику, а можеш... відвезеш мене додому?
55
Came the last night of sadness And it was clear she couldn’t go on.
Blue Oyster Cult, “(Don’t Fear) The Reaper”[47]
Страйк ще цілу добу лишався не в курсі того, що зробила Робін. Коли наступного дня в обід він їй дзвонив, Робін не взяла слухавку, але Страйк на той час мав досить власних невирішених питань і гадав, що вона в безпеці з мамою вдома, тож і не здивувався і не став передзвонювати. Проблему своєї пораненої партнерки він вважав тимчасово вирішеною (одну з небагатьох) і не хотів заохочувати Робін повернутися, тому не ділився відкриттям, що осяяло його під шпиталем.
Однак для самого Страйка це була зараз справа номер один. Кінець кінцем, більше ніхто не змагався за його час чи увагу в тихому самотньому офісі, куди не дзвонили і не приходили клієнти. Чутно було тільки, як дзижчить у сонячному світлі між відчиненими вікнами муха. Страйк сидів і одну по одній курив цигарки «Бенсон-енд-Геджес».
Згадуючи три місяці, що минули, відколи було надіслано відрізану ногу, детектив дуже чітко усвідомлював свої помилки. Він мав би здогадатися, хто вбивця, одразу після візиту в домівку Келсі Платт. Якби тільки він зрозумів — якби тільки не дав собі повірити в навіяну вбивцею оману, не розпорошив увагу на двох інших збоченців,— то Лайла Монктон не втратила б пальці, а Гізер Смарт і досі працювала б у будівельній фірмі у Ноттингемі й, може, клялася б ніколи більше так не напиватися, як на дні народження невістки в Лондоні.
Страйк відбув службу у відділі спеціальних розслідувань Королівської військової поліції і знав, як давати раду емоційним наслідкам розслідування. Вчора він весь вечір гнівався на себе, але водночас і ганив свою нездатність побачити те, що було просто під носом, і визнавав нахабство і геніальність убивці. Той майстерно використав проти Страйка факти його власної біографії, змусивши розсипатися у здогадах, сумніватися, не вірити самому собі.
Те, що вбивцею виявився один з його найперших підозрюваних, не дуже втішало. Страйк не пригадував, коли востаннє так болісно напружував мозок під час цього розслідування, як зараз. Він сидів на самоті в порожньому офісі; був певний, що його висновки не викликали довіри у поліціянта, якому він їх передав, а до Карвера взагалі не дійшли; і гадав — хай навіть безпідставно,— що коли станеться нове вбивство, це буде його провина.
Але якщо знову підступиться до розслідування бодай на крок — якщо спробує вистежити того чоловіка,— Карвер майже напевно притягне його до суду за втручання в поліційне розслідування чи перешкоджання слідчим діям. На місці Карвера він почувався б так само... хоча ні, подумав Страйк у припливі приємного гніву: він би послухав кого завгодно — хай як би та людина його бісила,— якби гадав, що вона має якісь розумні думки. Не можна розкрити таку складну справу, як ця, якщо піддавати дискримінації свідків на тій підставі, що колись вони тебе обійшли.
Тільки коли забурчало у шлунку, Страйк згадав, що сьогодні має вечеряти з Елін. Розлучення нарешті було завершено,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
