Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

Згідно з названим Класифікатором державним підприємством є підприємство, що діє на основі державної власності. Класифікатор виділяє три види державних підприємств:

1) державне унітарне підприємство (утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частини, і входить до сфери його управління);

2) державне комерційне підприємство (суб'єкт підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном);

3) казенне підприємство (створюється за рішенням КМУ). Не відносяться до державних підприємств комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади.

Згідно зі ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Окремі види господарської діяльності, визначені законом, можуть здійснювати виключно державні підприємства, установи, організації.

Визначення понять "організація", "установа", "заклад" дається в галузевому законодавстві, при цьому їх зміст визначається по-різному. Зокрема, в Основах законодавства про охорону здоров'я від 13 листопада 1992 р. під закладом охорони здоров'я розуміється підприємство, установа та організація, завданням якого є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я[457], тобто у цьому Законі поняття "заклад" є родовим щодо понять "установа", "організація", "підприємство", в той час як за ЦК установа та заклад є видами організації.

Згідно зі ст. 80, 81 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів її учасниками (засновниками), а юридична особа публічного права — розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичні особи приватного права можуть створюватися, зокрема, у формі товариств та установ. Установою публічного права є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Таким чином, установи і організації приватного права чинним ЦК визначаються не як окремі види юридичних осіб, а як окреме і загальне — установа є одним із видів організації. Порядок створення юридичних осіб, вимоги до їх установчих документів, порядок їх державної реєстрації, обсяг їх цивільної правоздатності та дієздатності, повноваження їх органів управління, порядок реорганізації та ліквідації визначаються главою 7 ЦК. Держава може створювати юридичних осіб як публічного (державні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного (підприємницькі товариства тощо) права, беручи участь у діяльності останніх на загальних підставах. Територіальні громади також можуть створювати юридичних осіб публічного (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) та приватного (підприємницькі товариства тощо) права (див. ст. 167, 169 ЦК).

Державна організація (установа, заклад) — це організаційна структура, яка створена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери йот управління. Не відносяться до державних організацій комунальні організації (установи, заклади), які утворюються компетентними органами місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління (див. Державний класифікатор України: Класифікація організаційно-правових форм господарювання: ДК 002:2004: чинний від 1 червня 2004 р.).

Таким чином, до державних підприємств належать підприємства, засновані виключно на державній власності, тобто їх власником є держава, а до державних установ та організацій відносяться організаційні структури, які здійснюють практичне виконання завдань і функції держави, не займаються підприємницькою діяльністю і фінансування їх діяльності та робіт, пов'язаних з їх діяльністю, здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються з державного бюджету, тобто таке фінансування здійснюється відповідно до законодавства про державний бюджет.

6. Для кваліфікації дій працівника державного підприємства, установи чи організації за ст. 354 не має значення, одержав він незаконну винагороду за вчинення правомірного чи протиправного діяння з використанням займаного становища. При вчиненні правомірного діяння працівником державного підприємства, установи чи організації з використанням займаного становища необхідно встановити коло службових чи професійних обов'язків, що входять в його компетенцію. Дії працівника, що використав становище, яке він займає, з метою схилити іншу особу, в компетенцію якої входить виконання таких обов'язків, виконати чи не виконати певні дії (наприклад, шляхом надання порад, консультацій тощо), наложить кваліфікувати, за наявності необхідних підстав, за правилами співучасті. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, пов'язане з вчиненням дій, які самі по собі є злочином, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

7. На відміну від злочину, передбаченого ст. 368 КК (одержання хабара), одержання незаконної винагороди за ст. 354 КК передбачає:

— наявність в якості суб'єкта злочину будь-якого працівника державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, тобто не має ознак службової особи, зазначених у примітці до ст. 364 КК;

— одержання незаконної винагороди лише шляхом вимагання (при одержанні хабара вимагання є кваліфікуючою ознакою злочину);

— значний розмір незаконної винагороди (основний склад одержання хабара не передбачає таку ознаку).

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.