Читати книгу - "Сяйво"

— Але ж ви знаєте, — конфіденційно нахилився Ґрейді над своїм столиком-візком, — ваш син наразі робить спроби залучити до цієї справи сторонню особу. Ваш син має вельми великий талант, такий, що його наш менеджер міг би використати для подальшого розвитку «Оверлука», для подальшого… його вдосконалення і збагачення, скажімо так. Але ваш син робить спроби використати цей самий талант проти нас. Він зловмисний, містере Торренс, сер. Зловмисний.

— Сторонню особу? — дурнувато перепитав Джек.

Ґрейді кивнув.

— Кого?

— Певного ніґґера, — сказав Ґрейді. — Ніґґера кухаря.

— Хеллорана?

— Здається, це його прізвище, сер, так.

З-за їх спин черговий вибух реготу, а потім щось заперечним тоном заскиглив Роджер.

— Так! Так! Так! — почав скандувати Дервент. Решта навкруг нього це підхопили, але, раніш аніж Джек устиг почути, чого саме вони бажають, щоб тепер зробив Роджер, знову почав грати оркестр — мелодію «Таксідо джанкшен»[273], у якій було чимало соковитого саксофона, проте небагато «соулу».

(«Соул? Соул поки ще навіть не винайшли. Чи вже?») [274]

(«Ніґґер… той ніґґер кухар»)

Він відкрив рота, сам ще не знаючи, що зараз прозвучить. А вийшло ось що:

— Мені казали, що ви не закінчили навіть середньої школи. Але говорите ви несхоже на неосвічену людину.

— Це правда, що я вельми рано перервав формальну освіту, сер. Але наш менеджер піклується про своїх працівників. Він вважає, що це віддячується. Освіта зажди віддячується, хіба ви не погодитеся з цим, сер?

— Так, — збентежено промовив Джек.

— От ви, наприклад, виявили велику зацікавленість у поглибленні знань про готель «Оверлук». Вельми мудро з вашого боку, сер. Вельми шляхетно. Тож певний альбом було залишено в підвалі, щоби ви його знайшли…

— Ким? — нетерпляче запитав Джек.

— Самим менеджером, звичайно. І деякі інші матеріали буде вам надано в розпорядження, якщо буде ваше бажання…

— Я бажаю. І то дуже.

Він намагався притлумити схвильованість у своєму голосі і зазнав жалюгідної поразки.

— Ви справжній науковець, — сказав Ґрейді. — Досліджуєте тему до самого кінця. Вичерпно вивчаєте всі джерела.

Він нахилив низьколобу голову, відтягнув лацкан своєї білої форменої тужурки і почав шліфувати кісточками пальців невидиму для Джека брудну плямку.

— І наш менеджер не накладає жодних обмежень на власну щедру ласку, — продовжив Ґрейді. — Погляньте на мене, на того, хто ще в десятому класі відпав від школи. Подумайте, наскільки далі ви самі могли би просунутись в організаційній структурі «Оверлука». Ймовірно… з часом… на самісінький верх.

— Справді? — прошепотів Джек.

— Але насправді все залежить від вашого сина, як він вирішить, хіба не так? — промовив Ґрейді, запитально зводячи брови. Цей делікатний жест вийшов дивним, самими лиш бровами, які в нього були кущастими і якимись дикими.

— Від Денні? — насупився Джек на Ґрейді. — Ні, звісно ж, ні. Я б не дозволив синові приймати рішення, які стосуються моєї кар’єри. Аж ніяк. Ким ви мене вважаєте?

— Самовідданою людиною, — тепло проказав Ґрейді. — Можливо, я погано виклав думку, сер. Скажімо так, ваше майбутнє тут перебуває в прямій залежності від того, як ви вирішите впоратися з неслухняністю вашого сина.

— Усі свої рішення я приймаю сам, — прошепотів Джек.

— Але ви мусите управитися з ним.

— Саме так.

— Рішуче.

— Саме так.

— Чоловік, який не в змозі розпоряджатися власною родиною, являє собою вельми невелику цікавість для нашого менеджера. Від чоловіка, що неспроможний встановлювати напрямок дій для своєї жінки і сина, навряд чи можна очікувати здатності скеровувати себе самого, не кажучи вже про посідання якогось місця, що накладає відповідальність за функціонування такого громаддя. Він…

— Я ж сказав, що розберуся з ним! — раптом закричав Джек, і то несамовито.

«Роздоріжжя смокінгів» щойно завершилося, а нова мелодія ще не почалася. Його крик ідеально припав на цю паузу, і за спиною в нього зненацька замовкли всі балачки. Він раптом відчув, що вся його шкіра буквально палає. Він був абсолютно впевнений, що кожен там зараз дивиться тільки на нього. Вони покінчили з Роджером і тепер візьмуться за нього. Перекинься. Служи. Завмри. Якщо гратимеш з нами в цю гру, і ми гратимемо з тобою в цю гру. Відповідальний пост. Вони хочуть, щоби він приніс в жертву свого сина.

(«…Тепер він переслідує Гаррі всюди, помахуючи позаду нього своїм маленьким хвостиком…»)

(«Перекинься. Завмри. Покарай свого сина»)

— Прошу сюди, сер, — проказав у цей час Ґрейді. — Дещо, що може вас зацікавити.

Балачки почалися знову, здіймаючись і спадаючи у своєму власному ритмі, сплітаючись і виплітаючись з музики оркестру, який грав тепер свінгову версію «Квитка на поїздку» Леннона й Маккартні[275].

(«Я чув і краще з гучномовців у супермаркеті»)

Джек дурнувато загиготів. Поглянувши вниз, собі на ліву руку, він побачив, що тримає в ній чергову чарку, напівповну. Він спорожнив її одним ковтком.

Тепер він стояв перед камінною полицею, жар від палаючого в пічурці тріскучого вогню зігрівав йому ноги.

(«вогонь?.. у серпні?.. так… і ні… всі часи водночас»)

Там, під скляним ковпаком, містився дзиґар з двома вирізьбленими з бивня слонами по його боках. Стрілки показували за хвилину до півночі. Джек затуманеними очима дивився на дзиґар. Саме його хотів показати йому Ґрейді? Він обернувся, щоби запитати, але Ґрейді його вже покинув.

На половині «Квитка на поїздку» оркестр зупинився й завівся фанфарною міддю.

— Час настає! — оголосив Горес Дервент. — Північ! Маски геть! Маски геть!

Джек знову спробував повернутися, щоби побачити, обличчя яких знаменитостей ховалися під блискітками і гримом, і масками, але тепер його заціпило, він не був у змозі відірватися очима від дзиґаря — стрілки того зійшлися разом і стирчали прямо вгору.

«Маски геть! Маски геть!» — підносилося скандування.

Куранти почали делікатний передзвін. Уздовж сталевої рейки під циферблатом, зліва і справа, посунулися дві фігурки. Джек дивився в зачаруванні, забувши про зняття масок. Дзижчав механізм годинника. Трибки оберталися і зчеплювалися, тепло зблискувала мідь. Балансирне колесо строго пунктуально похитувалося туди-сюди.

Одна з фігурок зображала чоловіка навшпиньках з чимось затиснутим у руках, що скидалось на крихітний кий. Інша була маленьким хлопчиком у блазенському ковпаку[276]. Механічні фігурки зблискували, вони були фантастично детальними. Спереду на ковпачку хлопчика було викарбувано слово: БОВВДУР.

Обидві фігурки сковзнули на протилежні кінці сталевого осьового стрижня. Десь