Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

    Джейн розглядала білу, як сніг стелю в лікарняній палаті. На ній не було намальовано жодних картин, але це їй найбільше подобалося. Там можна було намалювати будь-що у своїй уяві, як на чистому полотні, у якого ще все попереду. Джейн так довго лежала в лікарняній палаті, що починала думати, ніби розглядання стель це є її заняття на все життя. Ніби іншим вона ніколи не займалася.

Вона так звикла до болю в спині та нозі, що вже й не пам'ятала, відчуття, коли нічого не болить. Лікарі докладали великих зусиль для якнайшвидшого одужання Джейн, і стверджували, що дуже скоро вона буде в повному порядку. Всі навколо тільки й говорили, що ось-ось вона повернеться у своє життя і забуде все, що сталося, як страшний сон. Навряд чи вони підозрювали, що страшний сон для Джейн продовжувався досі.

Спочатку, як тільки вона прийшла до тями після довгої операції, до неї в палату завітав невідомий чоловік. Джейн дивувалася, де її близькі люди, але чоловік показав поліційний жетон і засипав її питаннями про викрадення. Як виглядали викрадачі, де вони тримали її та інше в тому ж дусі. Виявляється, чоловіки, які знайшли Джейн у день її повернення додому, були бандитами, які викрали шістьох дівчат. Вони вимагали у влади викуп і ще щось, пов'язане з політикою (цього Джейн вже не запам'ятала). Викрадачі тримали дівчат два місяці на старому складі за містом, де було знайдено і Джейн у тому числі.

Поліція наполегливо намагалася з'ясувати в дівчини хоч щось, а вона не розуміла, що їм від неї треба. Вона виявилася там зовсім випадково, в її житті відбулися зовсім інші страшні події, а в цьому викраденні вона взяла лише швидкоплинну участь. Джейн не хотіла говорити поліціянтам про Айронвуд, і сказала, що потрапила на склад випадково, і її там зовсім не було весь цей час. Поліція скептично сприйняла цю версію, оскільки пояснити їм, як вона там опинилася, Джейн не могла. Але на якийсь час вони все ж таки від неї відстали.

Нарешті, одного чудового ранку, в палату до Джейн прийшли мама з татом і Лексі. Джейн відразу почала плакати, так сильно вона за ними сумувала: адже вона думала, що більше ніколи їх не побачить. Мама і Лексі теж плакали, обсівши її з двох боків, а тато лише сумно не зводив з неї очей. Мама одразу затараторила якісь дурниці на кшталт того, що сусідський кіт навчився співати, поки Джейн була відсутня. Мама завжди вважала, що у скрутну хвилину людину треба відволікти чимось безтурботним і легким, тож вона, безперечно, старалася як могла.

— Обов'язково поїдемо всією родиною на відпочинок! Будь-куди! І більше ніхто тебе не викраде, ніколи, — мама знову почала плакати, а тато сердито на неї подивився.

— Мамо, тато не хвилюйтеся, мене ніхто не викрадав, все було добре... До певного дня.

Всі притихли й слухали Джейн.

— В день мого зникнення, під час реанімації місис Кларк я потрапила в інший світ. Айронвуд – так він називається. Загалом  це чудове місце, просто того останнього дня на нього напали невідомі істоти. І мені вдалося за допомогою магії повернутися до нашого світу. Випадково я потрапила саме на цей склад, — батьки слухали її із зажуреними обличчями.

Джейн уявила, як зараз вони почнуть її розпитувати докладніше, і не знала, чи зможе вона розповідати про Айронвуд. Але вони нічого не спитали. Тато лише сказав:

— Як добре, що насправді тебе не викрадали, нам стало набагато легше.

І Джейн так зраділа, що вони їй повірили й не мучать розпитуваннями, настане час, і вона їм все розповість, але не зараз. Вона зраділа, що тепер їм легше. Це найважливіше, їм і так довелося стільки пережити.

У день відвідування батьків Джейн повеселішала, вона була така щаслива їх побачити, уявляла, як незабаром повернеться додому і колись все буде добре. Та як виявилося до добре, було ще надто далеко.

Наступного дня до неї навідався психолог, який допомагав людям, що пережили викрадення та насильство. Він сипав фразами, які Джейн часто чула в мелодрамах чи трилерах, і його обличчя не виражало жодних емоцій. Джейн і психологу не хотіла говорити про Айронвуд і намагалася зійти за дівчину, що замкнулася в собі. Говорила, що нічого не пам'ятає.

— Ви сказали поліції, що вас там зовсім не було. А зараз виходить ви все-таки були там? – психолог поставила питання, що загнало Джейн у глухий кут.

— Я сказала їм так, бо насправді мало що пам'ятаю, нічим не зможу їм допомогти. Я не хотіла, щоб мене постійно допитували.

— Ці люди завдали вам серйозної шкоди, невже ви не хочете, щоб їх знайшли?

- Хочу. Я просто майже не пам’ятаю якихось подробиць.

  Психолог лише підібгала губи. Робота з Джейн не приносила жодних плодів.

Батьки приходили щодня, і Джейн розповідала їм, що сталося з нею в Айронвуді, як король цього світу відправив її додому. Вона розповідала і розповідала, а мама гладила її по волоссю і просто мовчки слухала. Лексі стояла біля вікна, співпереживаючи Джейн. Дівчина бачила, як її сім'я перейнялася всім, що сталося з нею в Айронвуді. Вони були такими уважними та мовчазними, коли Джейн розповідала їм сплетіння багатьох історій. Здається, в ці моменти з нею поряд були і її родина, і мешканці Айронвуду. Бракувало лише маленької Анабель. Лексі не хотіла засмучувати дівчинку жахливим станом Джейн. Племінниця прийде трохи пізніше, коли Джейн трохи одужає. Візити сім'ї наповнювали дівчину теплом і світлом, які зникали з серця, як тільки вони виходили.