read-books.club » Фентезі » Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса 📚 - Українською

Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лукомор'я. Дубль два" автора Лара Роса. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 117 118 119 ... 166
Перейти на сторінку:

Він судомно зглитнув:

– Добре, – несподівано захрип його голос. – Спробуй, – і, відпустивши її руки, перемістив свої на постіль, продовжуючи утримувати себе над нею.

Лєра поклала долоні йому на груди й повільно ковзнула ними по тілу, задоволено спостерігаючи, як по ньому проноситься тремтіння. Та коли її пальці потягли пасок на його штанах, розпускаючи вузол, та проїхавшись після цього руками по попереку й нижче, він не втримався й вп’явся поцілунком у Лєркині губи, ледве не впавши на неї усією своєю вагою:

– Ти що твориш? – рвано дихаючи, прошепотів він їй у рота.

– Міняю тактику, – спробувала відповісти вона крізь його цілунки, – у відповідності… з новою… стратегією…

– Чудова стратегія, – він почав зміщати поцілунки у бік спокусливих дівочих грудей, захоплюючи губами набухлу верхівку. – Не знаю, хто переможе, – його пальці жадібно вп’ялись у Лєркину спину, – та я вже готовий здатись…

Вона запустила п’ятірню Ігорю до волосся, пропікаючи шкіру на потилиці та притискуючи його голову так, наче боялась, що він зараз втече. О, ні! Це їй точно не загрожувало. Лава, що бурлила зараз у нього в крові, спалила б його миттєво – відірвись він хоч на мить від своєї здобичі, хоча… ще невідомо: хто – чия?

Колвін трохи здійнявся з жадібністю накидаючись на Лєркині губи знов. Його долоня проїхалась по її попереку й, вигнувшись під ним дугою, дівчина подалась вперед, обвиваючись ногами навколо його стегон. Болісно томливі імпульси пронизуючим струмом розтеклись по всьому тілу Ігоря, змушуючи його втиснутись в це немислиме дівчисько, що безжально мучило його то крижаним холодом, то все спалюючим жаром… і вони обидва збожеволіли, полум’яніючи в руках одне одного…

Ранок нахабно проїхався по обличчю яскравими променями, зрозуміло роз’яснюючи, що ніч закінчилась, а виспатись не пощастило. Лєра завовтузилась на його руці, щось незадоволено пробурчавши, й розвернувшись на другий бік, уткнулась носом у його плече, продовжуючи бурчати щось про те, яке воно тверде.

– Це тому, що пора вставати, – торкнувшись губами її чола, тихо видихнув Ігор.

– П’ять хвили-и-и-н, – простогнала вона, намагаючись заритись вже десь в області його шиї, лоскочучи ту своїм волоссям, що розметалось.

– П’ять хвилин тебе не врятують, – ковзнув він пальцями по контуру Лєркиного підборіддя, трохи здіймаючи її сонне обличчя та торкаючись припухлих вуст поцілунком.

– Звісно, не врятують, якщо на їх протязі заважати мені ними насолоджуватись, – пирхнула вона, ухиляючись від його губ.

Ігор акуратно прибрав волосся з обличчя дівчини з задоволенням спостерігаючи, як вона, не усвідомлюючи, куснула нижню губу, трохи повела бровою, мазнула ледь помітною посмішкою, та очі так і не розплющила, продовжуючи смішно морщитись.

– Інші насолоди не розглядаються? – усміхнувся він.

– Провокація! – обурилась Лєра. – Кровопивця, – додала, зітхнувши.

– Ну, хто чиєї крові більше випив – питання суперечливе, – парирував Ігор.

– Спра-а-а-вді?! – вона врешті розплющила свої очі, що сяяли праведним гнівом. – Судячи з моєї комплекції, точно не я лідирувала у даному змаганні!

– Як будемо заміряти взаємні збитки? – він з посмішкою занурився у два синьо-зелені озера.

– Що тут заміряти?! – пирхнула Лєра, витягаючи перед ним витончену руку. – Тоненька, худенька… Там крові – на пів кружки, – жалісливо протягла вона, театрально скорчивши нещасну мордочку.

– Пропонуєш почати односторонню відкачку крові з мене? – сплів він свої пальці з її.

Хитро примружившись, дівчина покосилась на його шию:

– Тільки, якщо з вени до вени. Пити не буду, – гидливо викривила вона губи, – не естетично й… бридко.

– Ах, ти!..

Та не встиг він і смикнутись в її бік, як вона стрімко висмикнувши долоню з його хватки, зіскочила з ліжка прудкою газеллю, на ходу підхоплюючи туніку та натягаючи ту на себе швидкими рухами. Наступної миті в нього полетіли його штани, а Лєрка, показавши язика, блискавкою вилетіла за двері.

Ігор не став наздоганяти, даючи їй час привести себе до ладу. Коли він спустився, вона вже сиділа на кухні: на столі диміли дві чашки чаю й красувались пара бутербродів, приготовлених зі стандартного запасу для наймачів житла. Він потяг носом аромат:

– З чебрецем?

Лєра знизала плечима:

– Ти ж любиш з чебрецем? А він тут був.

Сховавши  задоволену посмішку, Ігор сів навпроти неї:

– Я завжди знав, що відсутністю уважності ти не страждаєш.

– О, так! – хмикнула вона. – Ті, хто не піддавались дресурі професора Колвіна, довго на потоці не затримувались. А уважність входила до комплексу, що імовірно надавався до студента. Відсутність однієї зі складових цього комплексу однозначно потенціювала виліт на свободу від нав’язування вищеозначеним типом знань.    

Ігор розсміявся:

– Той ще монстр!

– Та не те слово! – задоволена своєю тепер вже абсолютною безкарністю, єхидно усміхалась Лєра. – Деспот!

– Ну, тобі, – він зробив ковток й, примруживши очі, піймав її нахабний погляд, – виліт на свободу точно не загрожує.

– Так-так, я пам’ятаю: довічне рабство, – вона теж відсьорбнула чай. – Мені хоч якісь преференції нададуть?

Колвін, з цілковито серйозним виразом, здивовано повів бровою:

– Преференції?! І які ж ти хочеш отримати?

Пару хвилин Лєра, схоже, відновлювала дар мовлення. Коли ж він до неї повернувся, вона, відставивши у бік чашку, сидячи, відвісила уклін, ткнувшись лобом у стола:

– Пробачте, пане-благодійнику! Не взнала! Які вже тут преференції: аби ти, благодійник-батечко, задоволений був! – вона допила чай, встала з-за столу й обійшла його, зупинившись навпроти Ігоря. – Розпорядження щодо мене будуть, пане? Чи кріпосна Соколовська може бути вільною в межах свого покріпачення?

Цього разу втекти їй не вдалось: він виявився спритнішим і, схопивши дівчину за руку, всадовив собі на коліна. Як не дивно, та вона навіть не чинила опір. Навпаки, обвила рукою його шию, схилила голову й мило посміхнулась:

1 ... 117 118 119 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"