Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Щось загубила? – не втримавшись, з’єхидничав він.

Кумедно було спостерігати, як зараз соромливо, нервовими рухами Лєрка намагається прикритись, пам’ятаючи, що ввечері вона ж, дуже впевнено, без ніяковості – прямо з вогником – стягувала з нього одяг. У вітальні. Де той і залишився. Щоправда, він перший почав, та й вона не відставала.

– А-а-а, – протягла вона, озираючись на нього, – одяг…, в якому ми прийшли…, залишився внизу?

– Наскільки я пам’ятаю – так, – як міг ховав усмішку Ігор.

– А інший одяг? – її очі дивились майже благально.

– Там же: не розпакований у валізах, – спокійно продовжував він.

Сумно зітхнувши, Лєра, потягла ковдру в надії обмотатись нею, та зрозуміла, що у даному випадку вона була в них одна на двох, й завмерла, явно намагаючись вирішити задачку про човен, козу, капусту та вовка. Він підвівся, і його руки занурились під ковдру, знов обіймаючи дівчину:

– Лєрка! – видихнув він їй у потилицю. – Ти мене вражаєш: учора ввечері ти ледве ґудзики на моїй сорочці не повідривала, стягуючи її з мене. Хоча, не певен, може й відірвала. А сьогодні боїшся пройтись переді мною оголеною навіть у темряві?! Гадаєш, я ще чогось не розгледів?

– Ну, от!.. – Лєра з ще більшим завзяттям потягла на себе ковдру та сердито засопіла.

Треба було терміново скидати градус напруження, поки він не дійшов точки кипіння. Однією рукою Ігор обхопив Лєркину талію, а другою ковзнув догори, ніжно окреслюючи пальцями контури її тіла та, трохи затримавшись на грудях, піднявся до шиї, погладжуючи шкіру, й акуратно вклав голову дівчини собі на плече, торкаючись губами краєчка вуха:

– Не сердься, – поцілував він її у скроню. – І припини червоніти через те, що не є ганебним. Якщо тебе бентежить статус наших відношень, пропоную після балу повернутись до Лукомор’я й оформити їх офіційно.

Лєрка розвернула до нього обличчя, і він хотів було спіймати її губи своїми, та між ними миттєво виникли тонкі тендітні, трохи тремтливі пальці, в котрі він і ткнувся поцілунком.

– А як же, три місяці? – навіть у темноті було видно, як сяйнули її очі.

Ігор розсміявся:

– Боїшся втратити свободу?

– Свободу?! – Лєра аж скинулась. – А вона в мене є?

Так, схоже, розмова перетікає в небезпечну площину, і з цим треба щось робити:

– Так тобі води, чи соку?

– Зрозуміло, – вона спробувала відірватись від нього, та він утримав, – розмови не буде.

– Буде, – зітхнув Ігор, торкаючись губами її щоки, – але ти хотіла пити, як я пам’ятаю. Я принесу, а, заразом, і одяг. Можеш поки, – не втримався він, – сором’язливо відвернутись.

– Добре, – невдоволено буркнула Лєра, – води.

Він підвівся з ліжка, встигши зловити боковим зором, як вона все ж мазнула по ньому поглядом. У вітальні їхній одяг справді був розкиданий по всій підлозі. Ігор підняв свою сорочку: одного ґудзика на ній дійсно не було. Залишалось тільки дивуватись перепадам Лєркиного настрою: від божевільної пристрасті до безвинної бентежності, що відмежовувала її від нього крижаною стіною, наче це не вона танула в його руках, відкликаючись на кожний поцілунок й вимогливо їх в нього ж і вириваючи. Якщо він не прибере цю стіну, сама собою та розсмокчеться не скоро.

Ігор розпакував валізу, вдяг домашні штани, прихопив туніку для Лєри й, набравши води, повернувся до спальні. Обмотавшись ковдрою, Лєрка сиділа на постелі, обхопивши руками коліна. Він простяг їй склянку, поклав на подушку туніку та опустився на підлогу поряд з ліжком, спершись ліктем на нього.

Вона пила воду великими ковтками, наче тільки з пустелі вискочила, що явно свідчило про нервове напруження. Ігор спостерігав за нею з-під напівприкритих очей й намагався вигадати, як не загострити ситуацію ще більше. Та те, що відбулось слідом за цим, повністю зруйнувало всі його уявлення про стереотипи поведінки.

Спустошивши склянку, дівчина поставила її на нічний столик й потяглась за тунікою. Покрутивши одяг в руках, вона відклала його на подушку, зміряла поглядом Ігоря, після чого легким рухом відкинула ковдру й… зіскочила з ліжка… без нічого. Стоячи до нього у пів оберта, вона закинула руки за голову, вдоволено потяглась, нахабно демонструючи усі свої принади, поки він, вже широко розкритими та ошалілими очима по-ідіотськи витріщався на неї, намагаючись усвідомити підтекст того, що відбувається. Поглядом він проїхався від самих її щиколоток до губ, піймавши на них таку ж нахабну усмішку, як і все це демонстраційне дійство. Чорт! Та вона просто знущається з нього! Ігор ривком ухопив її за стегна й зронив на себе, поки вона заливалась сміхом та брикалась.

– Ну, все! Синиця! Ти попалась! – прогарчав він їй у вухо, обережно прихоплюючи зубами мочку. – Познущатись з мене вирішила?!

Лєрка продовжувала реготати та видиратись:

– Я ж обіцяла?! А обіцянки я звикла виконувати! А-а-а! – скрикнула вона, коли його пальці пройшлись по її ребрах. – Лоскотно! – пискнула вона.

– Не тільки ж тобі з мене знущатись!

У процесі кількахвилинної боротьби, їй все ж вдалося вкласти його на лопатки, нависнувши над ним:

– Мені можна: я – сторона постраждала, – безсовісно сяйнула вона своїми очиськами.

– Навіть так?! – усміхнувся Ігор. – Ну, тоді ще потерпиш, страждальнице!

Обхопивши однією рукою її за талію, а другою – нижче попереку, стрімко підвівся, змінюючи дислокацію з підлоги на ліжко, де вже він навис над нею, втискуючи її зап’ястя у постіль:

– Продовжимо?

Лєрка сховала посмішку і змахнула бровою:

– Ні! На твоєму боці тактична перевага. Руки відпусти.

– Гадаєш, тобі вдасться успішно змінити стратегічну концепцію твоїх дій? – його погляд мимоволі сповзав все нижче й нижче її обличчя, фіксуючись на двох спокусливих горбочках, що мірно то здимались, то спускались, від чого вже в нього починало пересихати у роті.

– А ти відпусти, – видихнула вона таким тоном, що Ігор відчув, як звело спазмом усе сонячне сплетіння.