Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Зі мною? − здивовано підіймаю я голову на застиглого під аркою на-агара. − Про що?»
Впевнена, що якби трапилося щось серйозне, з Са-оіром, наприклад, вони б насамперед розбудили А-атона. А оскільки мій се-аран продовжує мирно спати, я навіть уявити не можу, що могло від мене знадобитися головному тілоохоронцю.
«Потрібна, твоя порада», − посміхається Чотжар.
***
− Він не підпускає до себе лікарів. Забився в вбиральню, тремтить і виє на одній ноті, якщо до нього хтось намагається наблизитися. За непрямими ознаками одо Мі-ічан визначив, що ранвіш має глибоку стадію затяжної панічної атаки. А ці пуголовки можуть і померти від страху, наскільки мені відомо, − пояснює мені похмурий Те-атсур. − Можливо, ви підкажете, як можна заспокоїти настільки емоційну істоту, щоб вона себе не довела до серцевого нападу.
Ну так. Хто ще зрозуміє «емоційну істоту», як не землянка Ліна? Сподіваюся, вони мене так не називають за спиною.
Проте розв'язувати проблему необхідно якомога швидше. Цей ранвіш потрібен моїм се-аран живий і здоровий. Вони життям ризикували, щоб його привезти.
− А якось вколоти чи інакше ввести йому заспокійливе ви не пробували? Може, занурити його в сон, хай відновиться? − розгублено дивлюся на похмурого ашара.
Звичайно, це найочевидніші варіанти розв'язання проблеми, і про них, як на мене, точно мали подумати. Але хтозна.
А може, подумали, проте не вийшло?
− Неможливо. Наляканий ранвіш випромінює навколо себе сильне енергетичне поле, що збиває роботу всіх медичних приладів і руйнує деякі хімічні сполуки, – повідомляють мені, підтверджуючи останній здогад.
Отакої. А від ментального впливу він захищений. Ще й емпат, цілком можливо. Я буквально тільки-но читала, що серед їхньої раси це досить поширена здатність. Вразливі й дуже сприйнятливі емпати. Бідні пуголовки.
− Тоді-і-і… я не бачу жодного іншого способу, окрім звичайної розмови. Може хтось із ранвішем поспілкуватися, щиро заспокоїти, запевнити, що він у безпеці та що з ним усе буде добре? Розговорити його? Показати, що до нього тут доброзичливо налаштовані?
І ось тут обличчя Те-атсура здивовано витягується.
А за моєю спиною хмикає Чотжар.
Здається, такий варіант розв’язання проблеми їм на думку не спадав.
«Ти маєш рацію. Ранвіш-ш-ш с-с-сильний емпат. Від нього не закритис-с-ся і... боюся, дос-с-статній ступінь доброзичливості ніхто не зуміє дос-с-стовірно зобразити», − пояснює мені реакцію свого колеги мій хранитель.
− Можна, я спробую це зробити? Поговорити з ним? – наважуюсь, зрозумівши, що в імператорському палаці, серед довірених осіб, справді навряд чи знайдеться хтось, здатний не лише щиро поспівчувати бідолахи, а й переконати його довіритися та прийняти ліки. Тут переважно лише охорона і безмовні.
Я зовсім не впевнена, що це вийде. Але мушу спробувати. Більше нема кому.
І знову цей сумнів у темних очах безпечника. Знову ретельний прорахунок ситуації та конфлікт пріоритетів. Зрозуміло, що зберегти вагітну се-авін Повелителів для нього важливіше, але й за ранвіша ашар відповідає головою.
– Звісно ж, я виконуватиму всі ваші вказівки, що стосуються безпеки, і буду вкрай обережна. Навіть наближатися до нього не стану. Здалеку поговорю, – трохи допомагаю Те-атсуру з вибором.
І знову помічаю його обмін поглядами з Чотжаром, який, судячи з усього, має вирішальний голос в питаннях моєї безпеки.
− Добре. Вдягайтесь, і я вас до нього проведу, – нарешті погоджується безпечник.
Кивнувши, я, не гаючи жодної секунди, розвертаюсь і йду назад до спальні.
«Допоможеш мені зібратися так, щоб не розбудити Володаря? Йому необхідно відпочити й відновитися», – кидаю запитальний погляд на Чотжара, що повзе поруч.
«Могла б і не питати», − кривляться його губи.
Цього разу я збираюся до виходу набагато спокійніше. Але все одно швидко. І дуже тихо. В основному завдяки моєму хранителеві.
Проста закрита сукня, чіни, що являють собою зручні м'які туфлі, екранувальні захисні браслети, звісно ж. Розчісую волосся. І спішно виходжу у супроводі Чотжара. А за дверима апартаментів вже чекає Те-атсур із моїми охоронцями.
Ранвіша розташували навіть не в гостьовому крилі, а в особистому імператорському, куди має доступ дуже обмежене коло осіб. Тож далеко йти не довелося.
Кілька хвилин руху заплутаними коридорами й ось переді мною вже плавно відчиняються двері, високі, як усі тут. Чекаючи, я ловлю на собі здивовані погляди вартових, що стоять на постах.
− До гостя не наближайтеся ближче ніж на п'ять кроків. Чотжар піде з вами. Якщо ранвіш почне виявляти агресію, що, звісно, малоймовірно, одразу припиняйте це все і йдіть. Засмучувати себе теж не дозволяйте, – інструктує мене Те-атсур.
− Це не те що контролюється нами, емоційними, − хмикаю мимоволі. − Але не турбуйтеся. Володарі повернулися живими. Я все ще перебуваю під дією заспокійливого. Тож похитнути мій спокій зараз набагато складніше ніж зазвичай.
Тепер я ловлю на собі задумливий погляд Те-атсура. Занадто якийсь оцінювальний.
− Покажете, де наш гість? І підкажіть мені, будь ласка, як його звуть, − прошу зі збентеженою усмішкою.
− Імені я не знаю. До його досьє я не маю доступу. А сам він нічого не каже, – спохмурнівши, повідомляє безпечник.
А в мене виникає підозра, що імені у бідолашного хлопчини ніхто навіть не питав.
Мене проводять у спальню, і Те-атсур показує на відкритий гардеробний відсік праворуч від ліжка. А сам завмирає біля дверей.
«Чотжар, а серед усіх тих мов, знання яких мені заклали в голову, є потрібна, щоб зрозуміти зараз ранвіша?" − схаменувшись, цікавлюся у хранителя, вже майже підходячи до відкритої стулки гардероба. Буде страшний облом, якщо зараз виявиться, що я навіть порозумітися з ранвішем ніяк не зможу.
«Так. Але можеш-ш-ш с-с-сміливо пробувати говорити з ним мовою Аш-ш-ша-Ірон. Ранвіші з легкіс-с-стю переймають мови тих рас-с-с, з якими контактують. Особливість у них така. А цього ще й с-с-свідком до імперії віддали», – отримую незворушну відповідь.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.