read-books.club » Фентезі » Королівство шахраїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Королівство шахраїв"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королівство шахраїв" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 117 118 119 ... 149
Перейти на сторінку:
а руки, убрані в рукавички без пальців, колисали теплі чашки з гарячим шоколадом. «Нам слід було піклуватися один про одного».

Вони були двома хлопчиками з ферми, які втратили батька й загубилися в місті. Саме так Пекка Роллінз їх упіймав. Річ була не лише в привабливості грошей. Він дав їм новий дім. Фальшиву дружину, яка готувала їм гюцпот, фальшиву доньку, щоби Каз мав із ким гратися. Пекка Роллінз привабив їх теплим вогнищем і обіцянкою того життя, яке вони втратили.

Кінець кінцем, саме це тебе знищує: прагнення чогось, чого ти ніколи не зможеш мати.

Каз оглянув обличчя людей, з якими бився пліч-о-пліч, разом із якими стікав кров’ю. Він брехав їм, а вони йому. Він кинув їх до пекла і знову витягнув звідти.

Бреккер поклав руку на ціпок, повернувшись спиною до міста.

— Від цього дня кожен із нас чекає чогось іншого. Свободи, спокути...

— Прохолодної хрусткої готівки? — підказав Джаспер.

— Цілої купи готівки. Чимало людей прагнуть заступити нам шлях. Ван Ек. Торговельна Рада. Пекка Роллінз і його головорізи, кілька різних країн і більшість населення цього забутого Святими міста.

— Це мало б нас підбадьорити? — поцікавилася Ніна.

— Вони не знають, хто ми такі. По-справжньому не знають. Вони не знають, що ми зробили, із чим упоралися разом. — Каз гупнув ціпком по землі. — Тож покажімо їм, що вони встрягли не до тієї клятої бійки.

31. Вілан

о я тут роблю?»

Вілан нахилився над умивальником і побризкав на обличчя холодною водою. Усього за кілька годин розпочнеться аукціон. Вони покинуть готельний номер ще до світанку. Це було вкрай потрібно: якщо після аукціону хтось шукатиме Йоганнуса Рітвельда, виявиться, що він давно поїхав.

Хлопчик кинув останній погляд на вкрите позолотою дзеркало у ванній кімнаті. Обличчя, яке витріщалося у відповідь, знову було знайомим, але ким він був насправді? Злочинцем? Утікачем? Дитиною, яка непогано — можливо, більше ніж непогано — розумілася на демонструванні?

«Я син Марії Гендрікс».

Він подумав про свою матір, самотню, покинуту напризволяще зі своєю неповноцінною дитиною. Невже вона була недостатньо молодою, щоб народити порядного спадкоємця? Чи знав батько вже тоді, що колись захоче звільнитися від будь-якої згадки про Віланове існування?

«Що я тут роблю?»

Утім, він знав відповідь. Лише він на власні очі може побачити, що батька покарано за його вчинки. Лише він на власні очі може побачити, як звільнять його матір.

Вілан вивчив своє відображення в дзеркалі. Батькові очі. Материні кучері. Те, що він зміг якийсь час побути кимось іншим, забути, що він Ван Ек, здавалося чудовим. Але Вілан більше не хотів ховатися. Відколи Пріорові пальці стиснулися на його шиї, він весь час тікав. А можливо, усе почалося задовго до того, у пообідні години, коли він сидів у коморі або скручувався на підвіконні під завісою, сподіваючись, що всі забудуть про нього, що нянька просто піде додому, а репетитор більше ніколи не прийде.

Його батько хотів, щоб Вілан зник. Він хотів, щоб син зник так само, як він змусив зникнути Віланову матір, і досить довго хлопчикові теж цього хотілося. Але все почало змінюватися, коли він прийшов до Бочки, коли отримав першу роботу, коли зустрів Джаспера, Каза та Інеж, коли збагнув, що вартує чогось.

Бажання Яна Ван Ека не збудуться. Вілан нікуди не піде.

«Я тут заради неї», — пояснив він дзеркалу.

На рум’яного хлопчика в склі це, схоже, не справило враження.

Щойно сонце з’явилося над обрієм, Пім вивів Кольма та Вілана крізь затильні двері готелю і, повернувши кілька разів та збиваючи їх із пантелику, привів супутників до площі навпроти Біржі. Зазвичай пекарня на Борстраат була відчинена о цій порі, готуючись обслужити крамарів і продавців, що поспішали до Біржі. Проте аукціон сплутав усі звичні справи, і пекар зачинив свою крамничку, напевно, сподіваючись зайняти місце, щоб на власні очі побачити, як усе відбуватиметься.

Вони стояли біля дверей безлюдної площі до болю довго, поки Пім незграбно порпався в замку. Вілан збагнув, що вже звик до Казової спритності в зломах із проникненнями. Двері відчинилися із надміру гучним дзеньканням, і вони ввійшли всередину.

— Жодних плакальників, — кинув на прощання Пім і зник у дверях, перш ніж Віланові вдалося відповісти.

Вітрини пекарні були порожніми, але аромат хліба й цукру висів у повітрі. Вілан і Кольм умостилися на підлозі, обіпершись спинами на полиці й намагаючись улаштуватися зручніше. Каз залишив їм суворі інструкції, і Вілан не мав жодного бажання нехтувати ними. Йоганнуса Рітвельда більше ніколи не мають побачити в місті, і хлопчик знав, як саме вчинить із ним батько, якщо довідається, що його син тиняється вулицями Кеттердама.

Кілька годин вони сиділи мовчки. Кольм куняв. Вілан наспівував собі під ніс мелодію, яка вже якийсь час крутилася в голові. Для неї знадобиться партія ударних, щось таке із «тра-та-та-та», схожим на вогнепальну чергу.

Хлопчик обережно визирнув у вікно й побачив, як кілька людей прямують до Церкви Бартеру, над площею кружляли шпаки, а он там, усього за кілька сотень метрів звідси, виднівся вхід до Біржі. Віланові не потрібно було вміти читати, щоб упізнати вигравіювані на арці слова. Він чув, як батько повторював їх незліченну кількість разів. «Еньєнт, Форгент, Алмгент». «Старанність, Чесність, Процвітання». Два з трьох Янові Ван Еку вдавалися непогано.

Вілан не помічав, що Кольм прокинувся, поки той не озвався:

— Що змусило тебе того дня в гробниці збрехати заради мого сина?

Хлопчик знову опустився на підлогу. Він обережно добирав слова.

— Гадаю, мені відомо, що таке припуститися помилки.

Кольм зітхнув.

— Джаспер припустився чималої кількості помилок. Він жорстокий, і безрозсудний, і схильний жартувати, коли це необгрунтовано, але... — Вілан чекав. — Я намагаюся сказати, що він — справжня халепа, за ним золоті верби ростуть. Але він того вартий.

— Я...

— І в тому, що він такий, яким є, винен я. Я намагався захистити його, але, напевно, обтяжив чимось гіршим за всі небезпеки, які, як я побачив, криються тут. — Навіть у слабкому вранішньому світлі, яке лилося у вікна пекарні, Вілан бачив, яким стомленим здається Кольм. — Я припустився значних помилок.

Вілан накреслив пальцем на підлозі лінію.

— Ви дали йому те,

1 ... 117 118 119 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство шахраїв"