Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Значить, це він посилає нам страждання?
– Авжеж.
– Всі страждання, мамо?
– Авжеж, люба. Ніщо не чиниться без його волі, але він посилає їх, сповнений любові до нас, бажаючи зробити нас кращими.
– Це дивно, мамо.
– Дивно? Ну що ти, люба. Мені це не здається дивним. Всі думають, що так повинно бути, що це милосердно і мудро.
– Хто ж перший почав так думати, мамо? Ти?
– Ні, маленька, мене цього вчили.
– Хто тебе вчив цього, мамо?
– Я вже не пам’ятаю. Мабуть, моя мати або ж священик. У всякому разі, всі знають, що це правильно.
– А мені це здається дивним, мамо. Скажи, бог послав тиф Білі Норісу?
– Бог.
– Нащо?
– Як то нащо? Щоб навернути його на праведну путь, щоб зробити його кращим.
– Але ж він помер від тифу, мамо. Він не може зробитися кращим!
– Ах, я й забула. Ну, значить, у бога була інша мета. У всякому разі, це була мудра і милосердна мета.
– Що ж це була за мета, мамо?
– Ти стомлюєш мене, любенька. Можливо, бог хотів послати випробування батькам Білі!
– Але це нечесно, мамо! Якщо бог хотів послати випробування батькам Білі, навіщо ж він убив Білі?
– Не знаю, любенька. Я можу лише сказати тобі, що мета його була мудра і милосердна.
– Яка мета, мамо?
– Він хотів... він хотів покарати батьків Білі. Вони, може, согрішили і були покарані.
– Але ж помер Білі, мамо! Хіба це справедливо?
– Авжеж, справедливо. Бог не робить нічого такого, що було б несправедливим. Ти зараз цього не зрозумієш, а от коли виростеш велика, тоді тобі буде зрозуміло, що все, що робить бог, мудро і справедливо.
Мовчання.
– Мамо, це бог обвалив дах на дядька, який виносив з будинку бабусю?
– Авжеж, любенька. Стривай! Чого це ти питаєш таке? Ти повинна пам’ятати одне: будь-яке діяння боже свідчить про його всемогутність, правосуддя і любов до людей.
– А от коли п’яний ударив вилами малятко, а місіс Уелч...
– Це зовсім не твоє діло. А втім, бог, мабуть, хотів послати випробування цій дитині, навернути її на добру путь.
– Мамо, містер Борджес сказав, що мільйони мільйонів маленьких істот нападають на нас і змушують нас хворіти холерою, тифом і ще силою-силенною хвороб. Мамо, це бог посилає їх?
– Звичайно, донечко, звичайно. А як же інакше?
– Навіщо він посилає їх?
– Щоб навернути нас на добру путь. Я тобі вже сказала.
– Але ж це страшенно жорстоко, мамо! Це безглуздо. Якби мені...
– Замовч, зараз же замовч! Ти хочеш, щоб нас ударив грім?
– Мамо, минулого тижня дзвіницю вдарило громом, і церква згоріла. Що, бог хотів навернути церкву на добру путь?
Стомлено:
– Не знаю, можливо...
– Блискавка вбила тоді свиню, яка ні в чому не була винна. Бог хотів навернути цю свиню на добру путь, мамо?
– Люба моя, ти, мабуть, хочеш погуляти. Іди побігай трохи.
– Але ж ти тільки уяви собі, мамо! Містер Холістер каже, що в кожного птаха, в кожної жаби чи ящірки, в кожної живої істоти є ворог, що його послано божественним провидінням кусати їх, завдавати прикрощів, мучити, вбивати, висотувати з них жили і напучувати їх на путь істини, щоб вони були праведні й богобоязливі. Чи не так, мамо? Я тому питаю, що містер Холістер сміявся, коли говорив це.
– Цей Холістер негідник, і я забороняю тобі слухати його.
– Чому ж, мамо, він так цікаво оповідає і, як на мене, намагається бути праведним. Він сказав, ніби оси ловлять павуків і замуровують їх у своїх підземних гніздах – живих! – і там під землею вони мучаться багато-багато днів, а голодна осина малеча з’їдає їм лапки й гризе черевця, щоб павуки навчилися бути праведними і богобоязливими, щоб вони співали господу богу хвалу за його несказанну добрість. На мою думку, містер Холістер добра людина, просто молодець. Коли я спитала його, чи він би чинив так з павуками, він відказав, що хай його грець ухопить, якщо він це зробить, а потім сказав... Мамцю, тобі зле? Побіжу гукну когось на допомогу. Хіба можна сидіти в місті в таку спеку?
1909
ПОРАДИ ЮНИМ
Коли мені сказали, що від мене тут чекають виступу, я поцікавився, якого роду бесіду я маю провести. Мене поінформували, що то має бути щось для молоді – щось дидактичне, повчальне або щось у дусі доброї поради. Хай буде й так. Я маю в запасі кілька думок, які часто поривався висловити на повчання юним, бо саме в ніжному віці вони вкорінюються найліпше і найтривкіше та мають найбільшу вартість. Тож, по-перше, юні мої друзі, скажу вам – і я кажу це благально й наполегливо:
Завжди слухайтеся батьків – у їх присутності. Це, зрештою, найкраща політика, бо як не будете, то вони все одно вас присилують. Більшість батьків гадають, ніби знають більше од вас, і ви більшого доб’єтеся, потураючи цьому забобонові, ніж діючи за власним кращим розсудом.
Шануйте своїх зверхників, також незнайомих, і часом декотрих інших. Якщо вас хто скривдить, а ви маєте сумнів, чи то було навмисно, чи ні, то не вдавайтеся до крайніх заходів; просто виждіть нагоди й телепніть його цеглиною. Цього вистачить. Якщо виявиться, що він не мав на думці нічого лихого, вийдіть відкрито й зізнайтеся, що не гаразд вчинили, огрівши його; мужньо зізнайтеся в цьому і скажіть, що ви не хотіли. Так, завжди уникайте грубого насильства; в наш вік милосердя й лагоди час на такі речі вже минув. Полиште динаміт ницим і грубим людям.
Спати лягайте рано – в цім мудрість. Одні авторитети кажуть вставати разом із сонцем; деякі кажуть вставати з цим, інші з тим. Але найкращий у цьому відношенні півень. Коли всі знають, що ви встаєте з півнями, це високо підносить репутацію; а якщо ви дістанете підхожого півня і добре над ним попрацюєте, ви легко зможете натренувати його вставати о пів на десяту завжди,– це як раз плюнути.
Тепер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та памфлети, Марк Твен», після закриття браузера.