read-books.club » Фентезі » Мальва Ланда 📚 - Українською

Читати книгу - "Мальва Ланда"

281
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мальва Ланда" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Фентезі / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 117 118 119 ... 136
Перейти на сторінку:
class="p1">Здавалося цьому гортанню не буде кінця. Він слинив палець і гортав, слинив палець і гортав, муркочучи собі щось під ніс. Раптом долоня Бумблякевича рішуче припинила це гортання, упавши яструбом на розгорнуту книгу:

— Стійте, читайте тут.

— Тут? — здивувався Соломон з виразним острахом. — Але чому саме тут? Тут нема ані слова про Море Борщів.

— Добре. Нехай нема. Я хочу, аби ви прочитали, що пишеться на цій сторінці, — наполіг Бумблякевич.

— Саме на цій?

— Так, якщо ваша ласка.

— М-м-м… — Соломон примружив очі і замуркотів щось попід ніс. — Тут нема про Море Борщів.

Його очі полохливо забігали.

— І не треба, — в голосі Бумблякевича задзвенів метал.

— Прочитайте, що написано на цій сторінці.

— Саме на цій?

— Скільки можна повторювати? На цій!

— Та що ви кричите? Я не глухий.

— Перестаньте ображати Соломона! — втрутився Дзюньо. — А то будете мати справу зі мною.

— Ба й справді, чого то ти причепився до старого? — штурхнув плечем Бумблякевича Цитрон.

— А того, — відказав Бумблякевич, — що ваш премудрий Соломон в івриті ані в зуб ногою.

— Ой, та що ж ви таке на чоловіка наговорюєте? — сплеснула руками Ганця. — Та ж він це сам написав. Більше ж нема кому.

— Так, але ж він сам твердив, що це рука його писала, — сказав Бумблякевич. — Чи не так, пане Соломоне? Чи не правду я кажу?

Соломон іще більше знітився, і на очі його набігли сльози.

— Добре, добре, — замахав він руками, — най вам буде гречка. Свята правда, що коли на мене сходить осяяння, то не я пишу, а пише вища сила. Вона водить моєю рукою і вимальовує оці всі літери, в яких я справді ні бум-бум ані кукуріку.

— Мушу сказати, — встряв Помідор, — що це мені дуже знайоме. Інколи під час операції мені здавалося, що не моя рука тне, а якась вища сила керує скальпелем у моїй руці. І я навіть деколи задля експерименту заплющувався, а та сила вела мого скальпеля так рівнютко, як по накресленому.

— Не знаю я івриту, — зітхнув Соломон. — І не можу нічого прочитати. Я чую тільки шепіт, який вливається у мої вуха, і бачу руку, яка не по моїй волі починає рухатися і не спиняється доти, доки чергова сторінка не помережиться таємничим письмом.

— Але ж, коли ми тебе зустріли, ти щось співав на чудернацькій мові, — сказав Дзюньо. — Хіба то був не іврит?

— Не знаю. Я тільки наслідував шепіт, який мені інколи влітає у вухо, і то все. Цей шепіт потім гніздиться у мені ще тривалий час, і я можу повторювати окремі слова і вирази, але нічого в них не тямлю. Все, що я знаю, це те, що книга моя зветься «Іссахар» і в ній пишеться про все на світі. І мусить там бути про Море Борщів, бо коли там є про вас, то чого б не було й про те Море?

— А є там про нас? — здивувався Цитрон. — Як же вам про це відомо, коли читати не вмієте?

— Літери читати не вмію, але малюнки таки розберу.

— Малюнки? — пожвавішав Бумблякевич. — То тут є ще й малюнки?

— Авжеж, зараз покажу. — І Соломон, перегорнувши ще кілька сторінок, продемонстрував їм якісь мікроскопічні малімони[113], в яких голим оком неможливо було нічого розпізнати, крім цяток і рисок, що ними вкрита була ціла сторінка.

— Оце має бути малюнок? — знервовано запитав Бумблякевич. — А виглядає так, гейби муха набецькала.

Але Соломон, не звертаючи уваги на його кпини, продовжив:

— Тут розповідається про те, що небавом мають з'явитися п'ятеро подорожніх, які прямують до моря. І вони таки з'явилися. Це ви. Можете самі переконатися.

Соломон вийняв з кишені велику лупу з дерев'яною ручкою і навів її на цятки у правому верхньому куті. Тепер і справді можна було розпізнати зображення п'яти мандрівників, що манджають серед гір сміття.

— Ой, дивіться, осьде я! — зрадів Помідор.

— Авжеж, цим опецьком можеш бути тільки ти, — погодився Цитрон, зазираючи і собі. — А он той довгов'язий — я.

— А ось і я з візочком і моїм коханим Дзюником, — засміялася Ганця.

— А я? А я? — раптом заджерґотіла русалка, вистромивши голову з-за пазухи Помідора. — А я там є?

— Ще чого! — обурився Дзюньо. — Не про пса ковбаса. Тут тільки Господні сотворіння, а не чортівня. Ану киш!

— То це я чортівня? — обурилася русалка. — А ти чого мовчиш? — вдарила кулачком Помідора в ніс. — Ніхто мене не захистить, ніхто мене не пожаліє, — і, захлюпавши, знову пірнула за пазуху.

Бумблякевич так само впізнав себе, і тепер знову в ньому прокинулася надія, що книга таки підкаже їм шлях до Моря Борщів:

— Ану ведіть далі тою лупою, що там іще намальовано?

Лупа трохи посунулася вліво, і вони побачили чоловіка, що копає яму, котру обступили довкола лише троє подорожніх — Бумблякевич, Цитрон і Помідор.

— Еге, — забідкалася Ганця, — нас із Дзюньом нема! Та й Соломона не видно.

— Може, ми відстали, — сказав Дзюньо.

Лупа посунулася лівіше, і вони побачили річку, зарослу верболозами, берегом якої чимчикували Бумблякевич, Цитрон і чоловік, який копав яму, Помідора з ними вже не було.

— О, дивіться, і я десь пропав! — забідкався Помідор.

— Дивно, — сказав Цитрон. — Чому нас поменшало? Але річка — це вже щось. Кудись та вона нас виведе.

— Ану що там далі, — не заспокоювався Бумблякевич, якого найбільше цікавило, чи потрапить він знову до маєтку фон Шруботягів.

— Ні, там далі уже не про вас, — сказав Соломон, демонструючи наступний малюнок.

На малюнку виднівся палац, а в саду перед палацом серед водограїв і квітників відбувалося гуляння. Грала оркестра, танцювали пари в святкових костюмах, а в небі спалахували феєрверки. Зліва до палацу бігла дорога, якою під'їжджали нові гості в каретах. Бумблякевич упізнав палац Мотрі і Хіврі, і серце його шалено забилося. Він вихопив з Соломонової руки лупу і став приглядатися пильніше, намагаючись упізнати серед безлічі гостей себе. Але чекало його розчарування. Хіба що… хіба що сидить він у котрійсь кареті, що саме наближається до палацу. А ось це хто? Ця тонкостанна панна, що вихором кружляє у танці? Обличчя її не видно, але постать така знайома — бачив її на бенкеті. Мальво! Це ти? Повернись до мене, молю тебе!

— Що з тобою, Бумблику, — отямив його Цитрон, — чи не бачиш, що це не про нас?

Бумблякевич неохоче випростався, повертаючи лупу Соломонові. Серце його шалено калатало, і рясний піт укрив чоло.

— Вам зле? — торкнулася його рукою Ганця. — Може, сядемо де в холодку та перепочинемо?

Соломон закрив

1 ... 117 118 119 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мальва Ланда"