Читати книгу - "Мальва Ланда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Стійте, читайте тут.
— Тут? — здивувався Соломон з виразним острахом. — Але чому саме тут? Тут нема ані слова про Море Борщів.
— Добре. Нехай нема. Я хочу, аби ви прочитали, що пишеться на цій сторінці, — наполіг Бумблякевич.
— Саме на цій?
— Так, якщо ваша ласка.
— М-м-м… — Соломон примружив очі і замуркотів щось попід ніс. — Тут нема про Море Борщів.
Його очі полохливо забігали.
— І не треба, — в голосі Бумблякевича задзвенів метал.
— Прочитайте, що написано на цій сторінці.
— Саме на цій?
— Скільки можна повторювати? На цій!
— Та що ви кричите? Я не глухий.
— Перестаньте ображати Соломона! — втрутився Дзюньо. — А то будете мати справу зі мною.
— Ба й справді, чого то ти причепився до старого? — штурхнув плечем Бумблякевича Цитрон.
— А того, — відказав Бумблякевич, — що ваш премудрий Соломон в івриті ані в зуб ногою.
— Ой, та що ж ви таке на чоловіка наговорюєте? — сплеснула руками Ганця. — Та ж він це сам написав. Більше ж нема кому.
— Так, але ж він сам твердив, що це рука його писала, — сказав Бумблякевич. — Чи не так, пане Соломоне? Чи не правду я кажу?
Соломон іще більше знітився, і на очі його набігли сльози.
— Добре, добре, — замахав він руками, — най вам буде гречка. Свята правда, що коли на мене сходить осяяння, то не я пишу, а пише вища сила. Вона водить моєю рукою і вимальовує оці всі літери, в яких я справді ні бум-бум ані кукуріку.
— Мушу сказати, — встряв Помідор, — що це мені дуже знайоме. Інколи під час операції мені здавалося, що не моя рука тне, а якась вища сила керує скальпелем у моїй руці. І я навіть деколи задля експерименту заплющувався, а та сила вела мого скальпеля так рівнютко, як по накресленому.
— Не знаю я івриту, — зітхнув Соломон. — І не можу нічого прочитати. Я чую тільки шепіт, який вливається у мої вуха, і бачу руку, яка не по моїй волі починає рухатися і не спиняється доти, доки чергова сторінка не помережиться таємничим письмом.
— Але ж, коли ми тебе зустріли, ти щось співав на чудернацькій мові, — сказав Дзюньо. — Хіба то був не іврит?
— Не знаю. Я тільки наслідував шепіт, який мені інколи влітає у вухо, і то все. Цей шепіт потім гніздиться у мені ще тривалий час, і я можу повторювати окремі слова і вирази, але нічого в них не тямлю. Все, що я знаю, це те, що книга моя зветься «Іссахар» і в ній пишеться про все на світі. І мусить там бути про Море Борщів, бо коли там є про вас, то чого б не було й про те Море?
— А є там про нас? — здивувався Цитрон. — Як же вам про це відомо, коли читати не вмієте?
— Літери читати не вмію, але малюнки таки розберу.
— Малюнки? — пожвавішав Бумблякевич. — То тут є ще й малюнки?
— Авжеж, зараз покажу. — І Соломон, перегорнувши ще кілька сторінок, продемонстрував їм якісь мікроскопічні малімони[113], в яких голим оком неможливо було нічого розпізнати, крім цяток і рисок, що ними вкрита була ціла сторінка.
— Оце має бути малюнок? — знервовано запитав Бумблякевич. — А виглядає так, гейби муха набецькала.
Але Соломон, не звертаючи уваги на його кпини, продовжив:
— Тут розповідається про те, що небавом мають з'явитися п'ятеро подорожніх, які прямують до моря. І вони таки з'явилися. Це ви. Можете самі переконатися.
Соломон вийняв з кишені велику лупу з дерев'яною ручкою і навів її на цятки у правому верхньому куті. Тепер і справді можна було розпізнати зображення п'яти мандрівників, що манджають серед гір сміття.
— Ой, дивіться, осьде я! — зрадів Помідор.
— Авжеж, цим опецьком можеш бути тільки ти, — погодився Цитрон, зазираючи і собі. — А он той довгов'язий — я.
— А ось і я з візочком і моїм коханим Дзюником, — засміялася Ганця.
— А я? А я? — раптом заджерґотіла русалка, вистромивши голову з-за пазухи Помідора. — А я там є?
— Ще чого! — обурився Дзюньо. — Не про пса ковбаса. Тут тільки Господні сотворіння, а не чортівня. Ану киш!
— То це я чортівня? — обурилася русалка. — А ти чого мовчиш? — вдарила кулачком Помідора в ніс. — Ніхто мене не захистить, ніхто мене не пожаліє, — і, захлюпавши, знову пірнула за пазуху.
Бумблякевич так само впізнав себе, і тепер знову в ньому прокинулася надія, що книга таки підкаже їм шлях до Моря Борщів:
— Ану ведіть далі тою лупою, що там іще намальовано?
Лупа трохи посунулася вліво, і вони побачили чоловіка, що копає яму, котру обступили довкола лише троє подорожніх — Бумблякевич, Цитрон і Помідор.
— Еге, — забідкалася Ганця, — нас із Дзюньом нема! Та й Соломона не видно.
— Може, ми відстали, — сказав Дзюньо.
Лупа посунулася лівіше, і вони побачили річку, зарослу верболозами, берегом якої чимчикували Бумблякевич, Цитрон і чоловік, який копав яму, Помідора з ними вже не було.
— О, дивіться, і я десь пропав! — забідкався Помідор.
— Дивно, — сказав Цитрон. — Чому нас поменшало? Але річка — це вже щось. Кудись та вона нас виведе.
— Ану що там далі, — не заспокоювався Бумблякевич, якого найбільше цікавило, чи потрапить він знову до маєтку фон Шруботягів.
— Ні, там далі уже не про вас, — сказав Соломон, демонструючи наступний малюнок.
На малюнку виднівся палац, а в саду перед палацом серед водограїв і квітників відбувалося гуляння. Грала оркестра, танцювали пари в святкових костюмах, а в небі спалахували феєрверки. Зліва до палацу бігла дорога, якою під'їжджали нові гості в каретах. Бумблякевич упізнав палац Мотрі і Хіврі, і серце його шалено забилося. Він вихопив з Соломонової руки лупу і став приглядатися пильніше, намагаючись упізнати серед безлічі гостей себе. Але чекало його розчарування. Хіба що… хіба що сидить він у котрійсь кареті, що саме наближається до палацу. А ось це хто? Ця тонкостанна панна, що вихором кружляє у танці? Обличчя її не видно, але постать така знайома — бачив її на бенкеті. Мальво! Це ти? Повернись до мене, молю тебе!
— Що з тобою, Бумблику, — отямив його Цитрон, — чи не бачиш, що це не про нас?
Бумблякевич неохоче випростався, повертаючи лупу Соломонові. Серце його шалено калатало, і рясний піт укрив чоло.
— Вам зле? — торкнулася його рукою Ганця. — Може, сядемо де в холодку та перепочинемо?
Соломон закрив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мальва Ланда», після закриття браузера.