Читати книгу - "Таємничий острів"

— Та немає ж у нашій протоці ніяких рифів, — сказав моряк. — Добре, я згодний визнати будь-яку причину загибелі брига, тільки не ваші рифи!

— Спробуймо проникнути всередину судна, — запропонував інженер. — Можливо, нам вдасться встановити там справжню причину загибелі «Швидкого».

Усі погодилися з цією розумною пропозицією, та, крім того, треба було скласти опис багатств, що знаходилися в затопленому судні, і спробувати, врятувати їх.

Дістатися у внутрішню частину брига змогли тепер без особливих зусиль. Вода, поступово спадаючи, майже зовсім пішла, і потрапити всередину судна найзручніше було через нижню палубу, що тепер опинилася вгорі, тому що корпус судна перевернувся. Чавунні колоди, використані як баласт, пробили її в декількох місцях. Вода рівномірно струменіла з тріщин, які пронизували корпус брига.

Сайрес Сміт і його товариші, озброївшись сокирами, ступили на покалічену палубу. Прохід захаращували ящики всіх розмірів, і тому що вони пробули під водою недовго, можна було очікувати, що вміст їхній не постраждав.

Спершу колоністи відтягнули весь вантаж у надійне місце. Приплив почнеться тільки за кілька годин, і друзі не втрачали часу даремно. Айртон і Пенкроф установили в пробоїни талі для спуску ящиків і барил. Їх вантажили на пірогу і відразу доставляли на берег. Брали з брига все підряд, вирішивши потім на дозвіллі оглянути і розсортувати нове майно.

Але й зараз колоністи переконалися, на превелику радість, що в трюмах брига зберігається багато цінних речей — найрізноманітніші предмети, домашнє начиння, посуд, тканина, інструменти, — словом, звичайний вантаж судна, що торгує з островами Полінезії. Можливо, тут було всього потроху, а саме в цьому і поталанило колоністам острова Лінкольна.

Одначе Сайрес Сміт з подивом переконався в тому, що постраждав не тільки, як ми вже говорили, корпус брига внаслідок якогось удару, що призвів до катастрофи, але навіть внутрішність судна, особливо в носовій його частині. Переборки знесло, неначе всередині брига розірвався снаряд потужної руйнівної сили. Колоністи безперешкодно пройшли від носа до корми, лавіруючи між ящиками і тюками, що поступово витягалися з трюму. На щастя, усі ці речі виявилися не важкими, але лежали вони безладно.

Колоністи дісталися до кормової частини судна — туди, де раніш знаходився ют. За словами Айртона, тут і випадало шукати крюйт-камеру. Сайрес Сміт сподівався, що вона не вибухнула, і, отже, кілька барил з порохом уціліли, а оскільки порох звичайно зберігається в металевій упаковці, він, мабуть, не підмокнув.

Припущення інженера виправдалися. Серед безлічі снарядів колоністи знайшли десятків два барил з порохом, оббитих зсередини мідними листами; барила відразу з усіма пересторогами витягли з крюйт-камери. Пенкроф, отже, міг на власні очі переконатися, що «Швидкий» загинув не від вибуху. Саме та частина судна, де розташована крюйт-камера, постраждала найменше.

— Що ж, можливо, — погодився моряк, але відразу вперто додав: — А все-таки ніяких рифів у нашій протоці немає!

— Тоді що ж відбулося? — запитав Герберт.

— Не знаю, — відрізав Пенкроф, — і містер Сайрес теж не знає, і ніхто не знає, і не довідається ніколи!

Зайняті оглядом судна, колоністи не помітили, як минуло кілька годин і почався приплив. Довелося припинити рятувальні роботи. Втім, нічого було боятися, що хвилі віднесуть остов брига у відкрите море, тому що судно вже загрузло в піску і трималося міцніше, ніж на всіх своїх якорях.

Тому можна було спокійно чекати наступного відливу, щоб закінчити вивантаження виявленого на бригу майна. Але сам корабель загинув безповоротно, і треба було поспішати, аби врятувати хоч уламки корпуса, поки їх не засмоктав хиткий пісок на дні протоки.

Була вже п’ята година вечора. Нелегкий випав для колоністів деньок. Вони пообідали з чудовим апетитом і, хоча падали з ніг від утоми, не втрималися від спокуси ознайомитися із вмістом ящиків, знайдених у трюмах «Швидкого».

У більшості з них виявився готовий одяг, що, цілком зрозуміло, колоністи зустріли радісними вигуками. Одягу, усілякої білизни і взуття всіх розмірів було так багато, що вистачило б з надлишком на цілу колонію.

— Ну й багатство нам перепало, — повторював Пенкроф. — Тільки куди нам стільки?

Раз у раз лупало голосне «ура», яким безжурний моряк вітав кожну нову знахідку, — то барило з горілкою із цукрової тростини, то стоси тютюну, то вогнепальну або холодну зброю, сувої бавовни, сільськогосподарський інвентар, теслярські, столярні та ковальські інструменти, мішки з насіннями всіляких рослин, не потерпілі від свого короткочасного перебування у воді. О, яким воістину неоціненним скарбом стало б усе це для них два роки тому! Але нічого, навіть зараз, коли винахідливі і працьовиті колоністи зуміли власноруч створити все необхідне, ці скарби знайдуть своє застосування.

У коморах Гранітного палацу місця вистачало з надлишком, але того дня вже ніколи було займатися перенесенням речей. Попри все те не варто забувати, що на острові блукають шестеро уцілілих піратів з «Швидкого», що незвані гості — страшенні негідники і варто триматися напоготові. Нехай міст на ріці Віддяки і всі містки підняті, хіба злочинців зупинить струмок або навіть ріка? А зараз, доведені до крайності, вони стали вдвічі небезпечніші.

Поки що немає потреби вживати заходів проти прибульців. Час покаже, як потрібно діяти, вирішили колоністи, а поки необхідно пильно охороняти ящики і тюки, складені біля Нетрів, і тому друзі всю ніч по черзі чергували.

Ніч минула спокійно, пірати не насмілилися напасти на поселенців. Дядечко Юп і Топ, на яких поклали охорону Гранітного палацу, звичайно, негайно б зняли тривогу.

Три наступні дні — дев’ятнадцяте, двадцяте і двадцять перше жовтня — колоністи потрудилися на славу, рятуючи все, що мало хоч яку-небудь цінність, — хоч вантаж «Швидкого», хоч частини його оснащення. Під час відливу вони розвантажували трюм. Починався приплив — доставляли майно на берег. Хоча пісок з кожним днем усе більше засмоктував остов корабля, вдалося все-таки зняти з брига велику частину його мідної обшивки. Кілька разів Айртон і Пенкроф поринали на дно каналу і витягали звідти важкі предмети, які загрожував поглинути пісок, — ланцюги, якорі, чавунні колоди і навіть чотири гармати суднової батареї; за допомогою порожніх діжок вдалося пригнати цей вантаж до берега.

Як ми бачимо, колоністи добряче поповнили не тільки свої склади і комори, але й свій арсенал. Пенкроф, захоплений новими задумами, виношував план установити батарею, щоб охороняти підступи до протоки й гирла ріки. Адже в них аж чотири гармати, і з їхньою допомогою Пенкроф мав намір змусити втікати будь-яку флотилію, «хоч наймогутнішу», як він висловлювався, якщо доведеться вирушити в плавання по водах, що омивають острів Лінкольна!

Тим часом, коли від брига залишився тільки