Читати книгу - "Таємничий острів"

Протягом двох годин Сайрес Сміт з товаришами витягали уламки корабля на берег, відв’язували від рей вітрила, що, на щастя, виявилися зовсім цілими, розкладали їх для просушки на пісок. Поглинені роботою, вони майже не розмовляли, але як багато думок юрмилося у кожного в голові! Бриг, із усім його вмістом, — це ж сьогоденне багатство. Усяке судно являє собою цілий плавучий світ, і майно колоністів, безсумнівно, поповниться безліччю необхідних предметів. Коротше — повторювалася, тільки в більших масштабах, історія знахідки ящика, виявленого на мисі, який тому й одержав назву мису Знахідки.

«І чому, думав Пенкроф, — чому б нам не підняти затонуле судно? Якщо там усього тільки одна пробоїна, закрити її нічого не варто, а судно тоннажем триста, а то й чотириста тонн — це ж справжній гігант у порівнянні з нашим «Бонадвентуром»! На такому судні хоч за тисячу миль вирушай! Куди хочеш, туди й пливи! Треба б нам з містером Сайресом і Айртоном узятися за це діло! Варто потрудитися!»

Справді, якщо на бригу ще можна плавати, шанси колоністів на повернення до рідних країв зростуть у сотні разів. Але, для того щоб вирішити це важливе питання, доводилося чекати кінця відливу: тоді можна буде оглянути з усіх боків корпус судна. Коли залишки затонулого корабля виловили з води і склали на березі в безпечному місці, колоністи вирішили перепочити і поснідати. Вони буквально падали з ніг від голоду. На щастя, комора знаходилася поблизу, і Наб з честю довів свої неабиякі кулінарні здібності. Сніданок відбувся на відкритому повітрі біля Нетрів. Читач, звичайно, здогадується, що під час їжі всі розмови точилися навколо несподіваної події, що чудом врятувала колоністів від неминучої загибелі.

— Саме чудом, — наполягав Пенкроф, — зізнаймося, що шибайголови злетіли в повітря саме вчасно! У Гранітному палаці ставало надто вже незатишно.

— Послухайте, Пенкрофе, — запитав журналіст, — як, на вашу думку, все це відбулося? Ви уявляєте собі, чому стався вибух?

— Немає нічого простішого, містере Спілет, — відповів Пенкроф. — Адже на розбійницькому бригу хіба така дисципліна, як, скажімо, на військовому кораблі! Пірати — це ж не матроси. Мабуть, двері крюйт-камери залишилися відкритими, бандити били по острову без перепочинку, ну, а тут досить якого-небудь дурня або роззяви, щоб усе злетіло в повітря.

— А знаєте, містере Сайрес, — почав Герберт, — мене ось що дивує. Чому вибух не завдав великих руйнувань? Звук був не особливо сильний, і постраждала тільки обшивка. Справді, можна подумати, що корабель скоріше потонув, ніж вибухнув.

— Це тебе дивує, голубчику? — запитав інженер.

— Дуже, містере Сайрес.

— І мене теж, Герберте, — відповів інженер, — і мене це дуже дивує; ось почекай, оглянемо корпус брига і, звичайно, зрозуміємо, у чому тут справа.

— Невже ви хочете сказати, містере Сайрес, — заперечив Пенкроф, — що «Швидкий» просто затонув, як звичайне судно, що наткнулося на риф?

— А чому б і ні? — запитав Наб. — У протоці багато рифів.

— Ох і Наб, — вигукнув Пенкроф. — Виходить, друже, ти найголовнішого і не помітив. Я ж прекрасно бачив бриг за хвилину до того, як він затонув, бачив, як його підкинула величезна хвиля, бачив, як він перекинувся на лівий борт. А якщо б він наткнувся на скелю, то пішов би до дна спокійно, за прикладом будь-якого добропорядного судна.

— Але ж «Швидкий» не добропорядне судно! — заперечив Наб.

— Побачимо, побачимо, Пенкрофе, — сказав інженер.

— Звичайно, побачимо, — підтвердив моряк, — тільки я готовий присягнути головою, що в нашій протоці ніяких підводних рифів немає. Скажіть, містере Сайрес, поклавши руку на серце, що ви мали на увазі, говорячи, начебто в цій справі є частка чудесного?

Сайрес начебто не чув цього зауваження.

— В усякому разі, — додав Гедеон Спілет, — чи потонув бриг, чи вибухнув, погодьтеся, Пенкрофе, що відбулося це досить до речі!

— Ще б пак, ще б пак, — погодився моряк, — але справа не в цьому. Я ось запитую містера Сміта, що він у всій цій події бачить надприродного?

— Я поки не висловлю своєї думки, Пенкрофе, — відповів інженер. — Це все, що зараз можу вам відповісти.

Але ці слова анітрохи не задовольнили Пенкрофа. Він завзято наполягав на версії вибуху і не бажав відступитися від неї. Ніхто його ніколи не переконає, що в їхній протоці, дію якої, як і сам берег, покрито дрібним піском, що в їхній протоці, через яку він десятки разів переправлявся під час відливу, могла раптом існувати нікому не відома підводна скеля. Та й у ту хвилину, коли корабель затонув, був приплив, іншими словами — судно Могло преспокійно пройти, не зачепивши рифи, яких не видно навіть при відливі. Отже, мова могла йти тільки про вибух. Отже, корабель не розбився об рифи. Отже, він злетів у повітря.

Визнаймо, що міркування моряка не були позбавлені здорового глузду.

Близько другої години колоністи сіли в пірогу і попливли до місця аварії корабля. Шкода тільки, що не вдалося врятувати двох суднових шлюпок; але одна, як відомо, розбилася біля гирла ріки Віддяки, і вона не підлягала ремонту, а іншу поглинула безодня одночасно з бригом, що, мабуть, роздавив тендітну шлюпку, чому вона й не спливла на поверхню.

Тим часом корпус «Швидкого» почав з’являтися з води. Виявилося, що бриг лежить навіть не на боці, — під час аварії корабля щогли зламалися, баласт перемістився і судно перевернулося кілем[54] догори. так вплинула непояснена, але страшна підводна сила, що, виштовхнувши величезний стовп води, відразу перекинула судно.

Колоністи обійшли корпус брига, і, тому що відлив продовжувався, їм вдалося встановити якщо не причину несподіваної катастрофи, то хоча б її наслідки.

У носовій частині судна, по обидва боки кіля, за сім-вісім футів від основи форштевня, боки брига були жахливо розколочені уздовж не менше ніж у двадцять футів. Нічого й думати про те, щоб закрити ці зяючі пробоїни. В ушкоджених місцях не вдалося знайти не тільки дерев’яної, а й мідної обшивки, що, як видно, знищена дощенту; зникли навіть частини набору, залізні цвяхи, болти і нагелі.[55] По всьому корпусу, аж до кормової частини, обшивка корабельного набору розхиталася і зробилася непридатною. Кіль тріснув по всій своїй довжині.

— Тисяча чортів! — вигукнув Пенкроф. — так, цей корабель буде не так-то легко полагодити.

— Точніше, просто неможливо, — додав Айртон.

— Принаймні, — звернувся Гедеон Спілет до моряка, — вибух, якщо тільки тут дійсно був вибух, зробив досить дивну дію. Гляньте, палуба і надводна частина, яким випадало злетіти в повітря, цілісінькі! А подивіться на ці пробоїни: судячи з їхніх розмірів, бриг саме