Читати книгу - "Таємничий острів"

Сайрес Сміт вирішив спершу підірвати бриг і потім витягти його залишки на сушу, але норд-ост, що піднявся, і розбурхане море, позбавили колоністів від зайвої витрати пороху.

І дійсно, в ніч із двадцять третього на двадцять четверте жовтня буря розбила вщент остов брига і викинула частину уламків на берег.

Навряд чи варто говорити, що Сайрес Сміт у пошуках суднових паперів найретельніше обнишпорив усі шафи і шухляди на юті, але не знайшов ніяких документів. Очевидно, пірати знищили всі папери, що можуть свідчити про особу їхнього капітана або колишнього власника брига, а оскільки на кормовій дошці не значилося найменування порту приписки брига, то не можна було визначити і його національну приналежність. Одначе Айртон і Пенкроф стверджували, що, судячи з носової частини брига, він вийшов з англійських верфів.

За тиждень після катастрофи, вірніше після таємничої розв’язки, що врятувала життя колоністам, навіть під час відливу вже ніхто б не знайшов слідів «Швидкого». Останні його уламки віднесло в море, а вантаж збагатив комори Гранітного палацу.

Одначе обставини настільки несподіваної і дивної загибелі так би й залишилися таємницею, якби тридцятого жовтня Наб, блукаючи берегом, не знайшов уламка металевого товстостінного циліндра, що зберігав на собі сліди вибуху. Циліндр цей виглядав перекрученим і розірваним по краях немов під дією вибухової речовини.

Наб приніс знахідку інженеру, який трудився разом з іншими колоністами в майстерні Нетрів.

Сайрес Сміт уважно оглянув циліндр, потім повернувся до Пенкрофа і сказав:

— Ви продовжуєте наполягати, мій друже, що загибель «Швидкого» сталася не в результаті удару об риф?

— так, продовжую, містере Сайрес, — відповів моряк. — Ви ж самі прекрасно знаєте, що в нашій протоці ніяких рифів немає.

— Ну, а що, коли він наскочив на цей шматок заліза? — продовжував інженер, простягаючи Пенкрофу уламок металевого циліндра.

— Ось на цю трубку? — вигукнув моряк, навіть не намагаючись приховати недовіри.

— Друзі мої, — звернувся Сайрес Сміт до колоністів, — сподіваюся, ви пам’ятаєте, що, перш ніж затонути, бриг підхопило і кинуло вгору величезним стовпом води?

— Звичайно, пам’ятаємо, містере Сайрес! — поспішно відгукнувся Герберт.

— Вам хочеться знати, що викликало смерч? Ось це. — Інженер простягнув на долоні покалічений циліндр.

— Ось це? — запитав Пенкроф.

— так, тому що циліндр — це залишки підводної міни.

— Міни! — в один голос вигукнули колоністи.

— А хто встановив цю міну? — допитувався Пенкроф, не бажаючи здаватися.

— Одне можу сказати — не я! — відповів Сайрес Сміт. — Але факт у наявності: хтось установив міну, і ви самі могли переконатися в її нечуваній руйнівній силі.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Висновки інженера. — Грандіозні плани Пенкрофа. — Надземна батарея. — Чотири постріли. — Розмова про вцілілих піратів. — Вагання Айртона. — Великодушність Сайреса Сміта. — Пенкроф не без жалю поступається позиціями

Отже, все пояснилося вибухом підводної міни. Сайрес Сміт не міг помилитися; під час Громадянської війни в США йому не раз доводилося мати справу з цими жахливими знаряддями руйнування. Саме під дією цього циліндра, начиненого нітрогліцерином, солями пікринової кислоти або іншою вибуховою речовиною, із протоки піднявся водяний стовп, і, вбитий блискавичним ударом, бриг пішов на дно; підняти його було неможливо, оскільки надто постраждав корпус судна. Якщо підводна міна без зусиль пробиває броню фрегата, немов простий рибальський човен, то де вже тут устояти бригу!

так, усе стало зрозумілим, рішуче все… крім однієї обставини: звідки взялася міна у водах протоки.

— Друзі мої, — заговорив Сайрес Сміт, — тепер уже не підлягає сумніву, що на острові живе якась таємнича істота, — можливо, як і ми, жертва аварії корабля. Я говорю це для того, щоб познайомити Айртона з тими загадковими подіями, що відбувалися тут протягом двох років. Хто цей невідомий благодійник, який, на щастя, вже не раз допомагав нам, — цього я не беруся сказати. З яких міркувань він діє і чому ховається від нас, підтриманих ним людей, — цього я не можу зрозуміти. Але так чи інакше, послуги ці зроблені, і зробити їх міг тільки хтось надзвичайно могутній. Айртон зобов’язаний йому так само, як і всі ми, оскільки, якщо цей невідомий заступник врятував мене з морської безодні після загибелі повітряної кулі, то він же, мабуть, написав записку, кинув пляшку до протоки і сповістив нас у такий спосіб про важке становище нашого товариша. Додам, що це він так вчасно підкинув на мис Знахідки ящик з предметами, без яких ми особливо бідували; це він запалив багаття на вершині гори, щоб ви могли досягти острова; це він стріляв у пекарі, і дробинку з його рушниці ми знайшли в тілі убитої нами тварини; це він поставив у протоці міну, на якій підірвався розбійницький бриг, — словом, усіма непоясненими і незрозумілими благодіяннями ми зобов’язані цій таємничій істоті. Отже, хто б він не був, чи жертва аварії корабля, чи вигнанець, засланий на цей острів, забувши про нього, ми виявили б чорну невдячність. Ми в боргу перед ним і, сподіваюся, рано чи пізно заплатимо наш борг.

— Ваша правда, дорогий Сайресе, — відповів Гедеон Спілет. — так, ви цілком слушно сказали, що десь тут, на острові, живе якась таємнича істота, наділена майже нелюдською могутністю, що досі слугувала благу нашої колонії. Я сказав би навіть, що цей невідомий має надприродну владу, якби тільки ми припускали можливість існування надприродної сили і її втручання в наше повсякденне життя. Можливо, він таємно сполучається з нами через колодязь Гранітного палацу і дізнається в такий Спосіб про всі наші плани. Можливо, він підкинув нам пляшку, коли ми вирушали на пірозі в наше перше плавання по морю. Можливо, це він викинув Топа з озера і вбив дюгоня. Можливо, що він врятував вас, Сайресе, з морської, безодні і притому, зважте, за таких обставин, коли простий смертний був би неспроможний зробити що-небудь. Якщо це дійсно так, — він панує не тільки над справами людськими, але й над стихіями.

Присутні не могли не погодитися зі справедливими міркуваннями журналіста.

— Цілком правильно, — підхопив Сайрес Сміт, — ніхто з нас не сумнівається більше в існуванні загадкового мешканця острова, і я визнаю, що він має у своєму розпорядженні засоби, поки що не доступні людям. Ось ще одна загадка. Але, знайшовши незнайомця, ми її розгадаємо. Отже, нам випадає розв’язати наступне, питання: чи будемо ми й надалі поважати інкогніто цієї великодушної людини, або зробимо все можливе, щоб знайти її. Мені б хотілося знати щодо цього вашу думку, друзі.

— По-моєму, — відповів Пенкроф, — хто б він не був —