Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Пані Маргарито! – вдалині десь там далеко, я чую глухий голос Лайона, він підбігає до мене перед тим не забуваючи прибрати двері, щоб червоні не змогли втекти – Пані як ви?

– Зараз, немає часу… дізнаватися… як я, треба… ловити цих двох – заледве видихла – поки вони ще нерухомі.

– Добре, я вас зрозумів – Лайон миттєво підривається з місця підхоплюючи за разом порожні банки й швидко закорковує в них душі. Я видихаю з полегшенням і відкидаюся на підлогу, заплющуючи очі.

– Пані, ви в порядку? – крутиться наді мною Лайон.

– Наче так, але сил зовсім немає, навіть щоб поворухнутися.

– Це все через магію і часткову смерть.

– Часткову – скептично повторила.

– Так.

– Звучить жахливо, враховуючи що я майже тричі двинула коней.

З коридору пролунав гуркіт і почувся гучний стукіт в стіну, що здавалося той хто в неї грюкав міг її завалити. 

– Пані, це дракон. Впускати? – запитав Лайон.

– Так.

Лайон прибирає стіну змінюючи її на двері, які миттєво відчиняються з гучним гуркотом і всередину валиться розбурханий дракон у напівперекинутому стані. Драконові жовті очі з гостро загостреною до верху зіницею, падають спочатку на мене, а потім на присівшого біля мене Лайона. 

З дракона виривається злий рик який не сповіщав нічого доброго, Нокс зірвався з місця і кинувся на Лайона, схопивши його за горло впиваючись гострими кігтями йому у шкіру. Лайон почав хапатися за руку Нокс, намагаючись звільнитися.

– Ти! – прогарчав зло дракон оголюючи свої ікла, а Лайон ледь чутно закрехтав.

– Ноксе відпусти його – прохрипіла йому – Ноксе! – звернулася до нього вдруге.

– Ні – розлючено відказав – він отр-римає своє покар-р-рання! – останнє він проказав з відчутним гарчання.

– Ноксе, він нічого мені не зробив, відпусти його – риси обличчя дракона стали не такими напруженими і він відпустив його. Лайон схопився руками за власне горло важко хапаючи повітря, він відійшов від мене і дракона.

– Пані, я все виконав як ви і просили, і зараз негайно зачиню червоних – він взяв банки з душами і поніс їх залишаючи мене наодинці з драконом.

– Хмаринко, ти як? – стривожено присів біля мене Нокс підхоплюючи мене на руки, він ще й досі був напівперетворений.

– Нормально.

– Нормально – нервово повторив – та ти зараз схожа на мерця. Хто це зробив? – в його голосі відчувалася напруга.

– Ніхто, про це вже не варто переживати.

– Хмаринко, скажи хто це був? І я знайду його і… – я перебила його.

– І вб'єш? Можеш так не перейматися, вони і так вже давно мертві.

– Всенці давно мертві? – не розуміючи за що хапатися, Нокс намагався вхопитися хоча б за якусь підказку.

– Давай я тобі все поясню трохи пізніше, вже після того, як відпочинку.

– Добре – спокійно відповів – я віднесу тебе до твоєї кімнати.