Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я труснула головою, щоб остаточно довести до ладу свій змерзлий мозок, і прошепотіла:
— Голлі!
Слід віддати належне цій дівчині, вона вмить опинилася біля мене, нечутно пробігши в своїх кросівках натертою підлогою:
— Що?
— Ти його бачила?
— Про що це ти? Нічого я не бачила...
— І нічого не відчула? Воно було там, у проході, — щойно перетнуло його!
— Ні, я нічого не відчула... З тобою все гаразд, Люсі? Ти вся тремтиш!
— Я не тремчу. Все гаразд. І не чіпай мене, будь ласка, своїми руками.
— Ось стілець... Може, сядеш?
— Не хочу я сідати. Чого ти причепилась? Ти нянька мені, чи що?
— Гаразд, ходімо шукати інших. Уже пора.
Локвуд із Кіпсом уже чекали всіх на другому поверсі, біля сходів. Ми підійшли до них.
— Бідолашна Люсі щось бачила, — відразу мовила Голлі Манро. — Вона дуже налякана.
— Я анітрохи не налякана, — потойбічний холод умить змінився гнівом, що зараз пульсував у моїх венах. Я ледве спромоглася не зірватись на крик. Правду кажучи, я не могла сказати, чи хотіла з мене Голлі покепкувати, чи ні. Зараз це було мені байдуже. — Дякую, зі мною все гаразд. Просто там було дещо потужне.
— Розкажи нам. Люсі. — попросив Локвуд.
Я розповіла їм, як змогла.
— Воно дивилось на тебе? — запитав Локвуд. — Намагалось напасти?
— Ні. Не дивилось і навіть не зупинялось. Лише пролізло повз мене. Але я ще ніколи не відчувала такого заціпеніння... І такого холоду — теж. Я й досі не можу зігрітись... — я здригнулася й сіла на сходинку. — А ще павуки... Ти коли-небудь бачив таке. Локвуде?
— Ні, не бачив. Але чув про таке... Ти не пам’ятаєш, Кіпсе?
— «Червона хижа» — найвідоміший випадок, — відповів Кіпс. —А ще в Чізелгерсті, в печерах, у вісімдесят восьмому. Може, ще було зо два випадки... Не більше.
— А що ця тварюка робила? Чому вона рачкувала? Боже...
— Я думаю, Люсі краще звідси піти, — рішуче заявила Голлі Манро. — Зараз вона не може працювати далі.
— А хто працюватиме замість мене? Ти?! — вигукнула я. — Ти взагалі нічого не відчуваєш! Ти стояла поряд зі мною й не відчула ні холоду, ні страху! Навіть не заціпеніла!
— Тй говориш так, ніби я в цьому винна, — відповіла Голлі.
— Ой, дайте мені перепочити, будь ласка!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.