Читати книгу - "Замах на бродягу"

М'ясник був страшенно підозріливий — про це свідчили всі факти. Він не належав до простаків. Не можна було також заперечувати, що небіжчик добре знався на людях.

Він був убитий не в ліжку, коли спав, і не з-за рогу, коли менш всього сподівався нападу.

Його знайшли в кабінеті одягненим. Він стояв перед шафою, в якій зберігались досьє, коли хтось вистрілив йому в спину.

Але для цього вбивця мусив безшумно ввійти до кабінету, так, щоб не сполохнути своєї жертви. Це тим неймовірніше, що підлогу застелено килимом лише біля самого письмового столу.

Отже, він знав, що за ним хтось стоїть, і не чекав нападу.

Мегре вже встиг мигцем проглянути папери, які лежали в шафі. Це були здебільшого всілякі угоди, акти про продаж чи купівлю, у яких він нічого не тямив і тому запросив фінансового експерта детальніше ознайомитися з ними.

В цій же шафі знайдено дві пачки паперу, схожого на той, що на ньому були написані анонімні листи, і це завдало чимало клопоту поліції. Моерс спочатку спробував встановити, де виготовлено цей папір, щоб потім опитати всіх кіоскерів, які його продавали.

— Директор мене не питав?

— Ні, патроне.

Чи варто було йти до нього самому, щоб лише сказати, що досі особи злочинця не встановлено? Йому доручено охороняти Фюмаля, а за кілька годин Фюмаля знайшли мертвим. Цікаво, як це сприйняли там, нагорі, — з обуренням чи, навпаки, з почуттям полегшення?

— Дай ключ.

Йшлося про «келію». Мегре пройшов у кінець коридора і, притулившись вухом до дверей, якусь мить слухав, що там робиться. В «келії» стояла тиша. Відімкнувши двері, він побачив на лавці чоловіка, що лежав долілиць, витягшись на всю її довжину.

Хоч Лантена не можна було назвати обірванцем, його костюм був страшенно брудний і пожмаканий, як у людини, що звикла спати не роздягаючись, де прийдеться. Довгі жирні пасма чорного волосся закривали потилицю.

Мегре торкнув його за плече і струснув. П'яниця застогнав, важко повернув голову, потім сам перевернувся на спину.

— Що вам треба? — насилу пробурмотів він.

— Вам дати води?

Еміль Лантен підвівся й сів, не розплющуючи очей, потім повільно підняв голову і втупився в комісара байдужим поглядом. Він, очевидно, й гадки не мав, де опинився і хто це стоїть перед ним.

— Месьє Лантен, ви в поліції. Я комісар Мегре.

Поступово він починав брати втямки, що з ним сталось, і вираз його обличчя на очах змінювався, — в ньому з'явилися острах і підозрілість.

— Навіщо мене сюди привели? — Лантен облизав пересохлі губи. — Я хочу пити!

— Ходімте до мого кабінету.

Він пропустив Лантена вперед. Той ледве пересував ноги, і можна було не боятись, що він утече.

— Випийте ось це!

Мегре простяг йому повну склянку води і дві пілюлі аспірину. Той покірно проковтнув їх і жадібно випив воду.

В нього було брезкле пом'яте обличчя, червоні повіки, каламутні очі.

— Я нічого не зробив, — мовив він, не чекаючи запитання. — Жанна теж нічого не зробила.

— Сідайте.

Він якусь мить вагався, потім сів скраєчку на стільці.

— Коли ви дізнались, що ваш шуряк мертвий?

Лантен мовчки дивився на нього.

— Вас знайшли на Монмартрі раніше, ніж вийшли вечірні газети. Вам поліцаї щось казали?

Лантен наморщив лоба, силкуючись щось пригадати:

— Поліцаї?..

— Так, ті, що затримали вас у барі.

— Можливо… Так, так… — Він спробував усміхнутись. — Щось таке справді було… Прошу вибачити…

— З котрої години ви п'яні?

— Не пам'ятаю… Давно…

— Ви знали, що Фюмаля вбито?

— Я знав, що ви так і зробите.

— Що зроблю?

— Звалите все на мене.

— Ви ночували на бульварі Батіньоль?

Почувалось, що Лантенові коштувало неймовірних зусиль стежити за думкою Мегре і за своїми власними думками. Язик у нього немов одерев'янів, і на лобі виступили краплини поту.

— Дайте мені щось випити, коли ваша ласка. Хоч крапельку… Інакше я не здужаю говорити…

Лантен не хитрував — Мегре розумів, що похмелившись він нарешті отямиться. Комісару було відомо, яких мук зазнають алкоголіки, коли наближається час приймати звичайну «дозу». Він підвівся, відчинив шафу і, діставши звідти пляшку коньяку, націдив Лантену повну чарку. Той отетеріло дивився на комісара, не знаючи, як дякувати. Досі йому не доводилось пити за кошт поліції.

— А тепер спробуйте відповісти на мої запитання.

— Гаразд! — уже впевненіше промовив він.

— Вчора ви ночували у сестри. Це з вами часто трапляється?

— Щоразу, коли я опиняюсь десь поблизу.

— О котрій годині ви залишили дім Фюмаля?

Він пильно глянув на комісара, немов зважуючи, що відповісти.

— Мабуть, краще казати правду…

— Безперечно.

— Було коло першої години ночі. Можливо, трохи більше… Я прийшов туди надвечір і зразу ліг на диван, бо страшенно втомився.

— Ви були п'яні?

— Мабуть… В усякому разі, напідпитку.

— Далі.

— Потім Жанна, моя сестра, принесла мені вечерю — холодне курча. Вона майже ніколи не їсть разом з чоловіком, їй подають обід нагору. Коли я в неї, вона завжди замовляє холодні страви — курчат, шинку, — і ділить їх зі мною.