Читати книгу - "Мiстер Мерседес"

але не є конче необхідною. Ви відкриєте для себе сотні хвилюючих і високооплачуваних робочих місць на веб-сайті Сітібанку, у ваших місцевих «МакДоналдсах», «Бургер Кінгах» і «Курниках» або на www.synergy.com. Пропонуються робочі місця: в обслуговуванні й роздрібній торгівлі, в охоронних, сантехнічних та електричних службах, у бухгалтерії й фінансовій аналітиці, у маркетингу по телефону, касирами. Ви зустрінетеся з підготовленими, радими допомогти Порадниками в Пошуку Робочого Місця і відвідаєте корисні семінари, які проводитимуться в усіх конференц-залах. Вхід абсолютно безкоштовний. Відкриття заходу о 8:00. Візьміть з собою ваші резюме й одягніться для успіху. Пам’ятайте, що попередня реєстрація прискорить процес і покращить ваші шанси на знайдення собі саме тієї роботи, яку ви шукали.

РАЗОМ МИ ПОДОЛАЄМО РЕЦЕСІЮ!

— Що ви на це думаєте? — питається Джером.

— Я думаю, ти вихопив те, що треба.

Велетенська хвиля полегшення прокочується через Ходжеса. Не сьогоднішній концерт, і не якийсь забитий людьми танц-клуб, і не той матч Малої ліги між «Дикими качками» та «Байбаками», що відбудеться завтра ввечері. А саме ця штука в «Посольських апартаментах». Мусить бути, надто перфектно тут все заокруглюється, щоб шукати іще щось інше. Для божевілля Брейді Хартсфілда характерна методичність; для нього альфа дорівнює омезі. Хартсфілд має намір закінчити свою кар’єру масового вбивці так само, як він її був розпочав — убивством міських безробітних.

Ходжес повертається, щоб поглянути, як це сприймає Холлі, але Холлі вже пішла з кабінету. Вона знову в кухні, сидить перед ноутбуком Дебори Хартсфілд, втупившись очима у віконце для пароля. Плечі в неї похилені. Сигарета на блюдечку поряд з нею дотліла вже до самого фільтра, залишивши по собі акуратний рулончик попелу.

Цього разу він зважується на ризик торкнутись її.

— Все гаразд, Холлі. Пароль не має значення, тому що ми вже знаємо місце. За пару годин, коли мусить трохи спасти ажіотаж навкруг тієї справи в Лоутавні, я збираюсь зв’язатися з моїм старим напарником і все йому розповісти. Вони запровадять БОЛО на Хартсфілда та його машину. Якщо вони не впіймають його до ранку суботи, то перехоплять, коли він наближатиметься до того ярмарку робочих місць.

— І нема нічого, що ми могли б зробити сьогодні ввечері?

— Я про це думаю.

Мається один варіант, хоча там така ймовірність удачі, що практично дорівнює неймовірності.

Холлі каже:

— А якщо ви помиляєтеся, що це буде той день кар’єр? Що, як він планує підірвати якийсь кінотеатр саме сьогодні ввечері?

У кухню заходить Джером.

— Холлі, сьогодні четвер, а отже занадто рано для прем’єрних літніх фільмів. У більшості кінотеатрів сидітимуть хіба що з десяток глядачів.

— Тоді цей концерт, — каже вона. — Може, він не знає, що там будуть самі лиш дівчата.

— Він мусить дізнатися, — каже Ходжес. — Він істота схильна до імпровізацій, але це не робить його тупим. Він витратить свій час на бодай якесь планування.

— Можна мені хоча б ще трішечки часу, щоб я таки спробувала розколоти її пароль? Будь ласка?

Ходжес кидає погляд собі на годинник. Десять хвилин по четвертій.

— Авжеж. До четвертої тридцяти, годиться?

У її очах з’являється гендлярський блиск.

— До за чверть п’ятої?

Ходжес хитає головою.

Холлі зітхає.

— А ще в мене закінчилися сигарети.

— Вони вас прикінчать, — каже Джером.

Вона кидає на нього невинний погляд:

— Так! У цьому почасти й полягає їхня чарівність.

— 23 —

Ходжес із Джеромом їдуть машиною до маленького торговельного центру на перехресті Харпер-ровд і Ганновер-стрит, щоб купити для Холлі сигарет і подарувати їй ту приватність, якої вона вочевидь потребує.

Сівши знову в сірий «мерседес», Джером, перекидаючи пачку «Вінстона» з руки в руку, каже:

— У мене мурашки по тілу від цієї машини.

— У мене теж, — зізнається Ходжес. — Але, схоже, вона ніяк не зачіпає Холлі, чи не так? Попри всю її вразливість.

— Ви гадаєте, з нею все буде гаразд? Після того як це скінчиться, я маю на увазі.

Тиждень тому, можливо, навіть пару днів тому, Ходжес відповів би на це щось ухильне, політкоректне, але відтоді він разом з Джеромом пройшов через багато чого.

— Певний час, — каже він. — А потім… ні.

Джером зітхає так, як то роблять люди, коли їхні власні похмурі думки на якісь речі, отримують підтвердження.

— Гадство.

— Йо.

— То що тепер?

— Тепер ми повернемося, віддамо Холлі оці цвяхи до її труни й дозволимо їй викурити одну сигарету. Потім спакуємо все те, що вона поцупила з будинку Хартсфілдів. Я відвезу вас обох до торговельного центру «Березовий Пагорб». Ти своїм «ренглером» відвезеш Холлі в Цукрові Пригірки, а потім сам поїдеш додому.

— І отак просто дозволимо мамі й Барб та її подружкам йти на те шоу.

Ходжес відповідає на одному подиху:

— Якщо тобі від цього стане легше, скажи своїй матері, щоб відмінила похід.

— Якщо я так зроблю, все викриється, — так само перекидаючи пачку сигарет з руки в руку. — Усе, що ми робили сьогодні.

Джером розумний хлопець, і Ходжесу нема потреби шукати цьому підтвердження. Чи нагадувати йому про те, що кінець-кінцем все це так чи інакше відкриється.

— А що ви робитимете, Білле?

— Поїду знову в Норт-Сайд. Залишу цей «мерседес» за пару кварталів від дому Хартсфілдів, просто заради безпеки. Поверну на місце ноутбук і портмоне місіс Хартсфілд, а потім постежу за будинком. На той випадок, якщо він вирішить туди повернутись.

У Джером на обличчі сумнів.

— Схоже, він усе геть дочиста вимів з тієї підвальної кімнати. То які на це шанси?

— Дрібні, майже невидимі, але це все що я маю. Поки не передам цю справу Пітові.

— Ви справді хотіли його власноруч загнуздати?

— Так, — відповідає Ходжес. — Справді хотів.

— 24 —

Коли вони повертаються, голова Холлі лежить на столі, схована між її рук. Навкруг неї астероїдним поясом розкидано вміст портмоне Дебори Хартсфілд. Ноутбук все ще ввімкнутий і все ще показує те вперте віконце для введення пароля. За годинником на стіні вже за двадцять хвилин п’ята.

Ходжес побоюється, що вона протестуватиме проти його задуму повернути її додому, але Холлі тільки сідає прямо, розпечатує пачку сигарет і повільно витягає одну. Вона не плаче, але вигляд у неї втомлений і пригнічений.

— Ви старалися якнайкраще, — проказує Джером.

— Я завжди стараюся якнайкраще,