Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"

Для Гоголя всі великі діла, що творилися на цій землі, і особливо історія українського козацтва як європейського лицарства, його звитяга у боротьбі за християнську віру (цим Гоголь і визначав місце народу в європейській історії), не повинні були зникнути з людської пам’яті.

Усі історичні писання Гоголя — це спроба відтворити славне минуле, але Україна «представлялась йому дорогою, прекрасною покійницею», «Гоголь овіяв її гробовець ароматами поезії, не підозріваючи її близького воскресіння, не підозрюючи вічного життя під шкорлупою зотлілих форм» (Грушевський М. Юбилей Миколи Гоголя // Літературно-науковий вістник. — К.; Л., 1909. — Кн. 3. — С. 608). Ця думка присутня в статті Гоголя «Про малоросійські пісні», де він писав: «Вони надгробний пам’ятник минулого, більше ніж надгробний пам’ятник: камінь з красномовним рельєфом, з історичним написом — ніщо проти цього живого літопису, який говорить, співає про минуле» (VIII, 90‒91). М. Максимович у передмові до «Українських народних пісень» (1834) зауважує в унісон: «Прес централізованої держави був настільки потужним, а пам’ять про суверенність такою далекою, що для покоління романтиків і навіть їх батьків Малоросія (Україна) з її великою і славною історією вмерла. І ще покоління намагається зберегти пам’ять і пам’ятки старовини, щоби дати відчути і збагнути свою минувшину. Ця трансформація пам’яті призводила до ідеалізації минулого, але так було визначено долею історії, щоб із цієї ідеалізації народилась віра, що була поживою для наступних поколінь».

Епічна повість «Тарас Бульба» в її першій редакції виразніше й цілісніше передає пафос «відспівування», тризни за Україною. Всі центральні сцени оповіді утримують мотив прощання, який екзистенційно породжує могутню емоційну енергію.

В рецензії на «історичні афоризми» Михайла Погодіна Гоголь ставить у заслугу відомому історику сформульовану ним думку, що «історія повинна зі всього роду людського сотворити одну одиницю, одну людину, і представити біографію цієї людини крізь всі віхи її віку» (VIII, 191). Мистецтво романтичної доби тяжіє до таких масштабних узагальнень. Тому доля епічного Тараса Бульби у найзагальніших рисах втілює ранню історію України. Молодість нації, войовниче і звитяжне минуле, причетність високого лицарства, на кшталт європейського, до боротьби за християнську віру, а разом з тим трагедія роду-народу (рід Бульбенків загинув), а причина — нерозсудливість молодості, спокуса Польщею, відсутність зваженої мудрості, а іноді і здорового глузду, і як наслідок — самознищення.

Ні до, ні після Гоголя козацький міф — осердя національної ідентичності — не отримав адекватного його генію втілення. Цей міф був вживлений, чого Гоголь, певне, і не передбачав, в українську національну свідомість і став одним із найбільш могутніх засобів її розвитку. У другій редакції письменник дещо змінює акценти. Апостольський проект Гоголя, що активно формувався на рубежі 30‒40-х років, став важливою причиною нової редакції повісті «Тарас Бульба». Масштабність цього проекту передбачала всеросійські православні простори і саме цей факт, ця обставина визначили характер трансформації задуму, «общерусский» пафос повісті, появу «білого царя».

Усі спроби віднайти певні прототипи головного образу не мають сенсу, бо образ Тараса Бульби — символічна постать, яка уособлює українську історію.

Ще М. Тихонравов, а за ним В. Шенрок висловили думку про впливи на «Тараса Бульбу» народних дум і пісень. Найбільш повно ця проблема висвітлена в дослідженні О. Карпенко «Про народність Гоголя» (К., 1973). Як свідчить В. Воропаєв на підставі аналізу цієї праці, «в “Тарасі Бульбі” немає жодного скільки-небудь значного епічного чи ліричного мотиву, який би не мав своєї аналогії в українських народних піснях і думах» (Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — М.; К., 2009. — T. 1‒2. — С. 636). На думку І. Виноградова, «в подоланні Гоголем творчої кризи в 1833 р. помітну роль зіграло його звернення до народних пісень-дум» (див.: Виноградов И. Комментарий // Н.В. Гоголь. Тарас Бульба. Автографы, прижизненные издания: Историко-литературный и текстологический комментарий. — С. 427).

Звернення до історії, народнопоетичної творчості мало кілька важливих мотивів. Насамперед Гоголь відчував причетність свого роду до славного минулого України. З іншого боку, письменник приходить до думки, що це минуле стало історією і лише літописи та народна пісня зберегли ту пам’ять, яку належить поновити. Саме в цьому він бачить свою мету як історичного письменника: відтворити час, коли «козакував майже кожний».

Переклад здійснено за вид.: Гоголь М. Тарас Бульба / Пер. Василя Шкляра. — Львів: Вид-во «Кальварія», 2005.

Про українські переклади повісті див. наше вид.: Т. 2. — С. 220‒222.

Матеріали і статті з історії та фольклору України

Оголошення про видання історії Малоросії

Уперше надруковано в «Северной пчеле» (1834, № 24) під заголовком «Про видання історії малоросійських козаків»; пізніше — в «Московском телеграфе» (1854, № 3) і «Молве» (1834, № 8).

«Оголошення» містить важливі тези, які в різних редакціях фігуруватимуть в історичних працях і художніх творах Гоголя. Як історик Гоголь невдоволений існуючими історичними відомостями про свою землю: в них недооцінена роль та її місце в історії. Гоголь переконаний, що історична доля його народу самобутня, сповнена звитяги і битв на оборону своєї віри. Письменник констатує, що вся велика історія козацького народу, який був «оплотом для Європи від магометанських завойовників» (фраза з варіанта статті, надрукованої в «Северной пчеле»), відійшла в минуле і в новий час вона повністю «злилася з Росією».

«Оголошення» засвідчує і кропітку роботу Гоголя над вивченням історичних джерел.

Перекладено українською вперше. Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — T. 7. — С. 157.

Погляд на утворення Малоросії

Уперше надруковано в «Журнале Министерства народного просвещения» (1834. — Ч. 2, № 4, отд. 2. — С. 1‒15) під назвою «Отрывок из истории Малороссии. Том 1, книга 1, глава 1» (стаття увійшла у книгу: Арабески. Разные сочинения Н. Гоголя. — 18 3 5. — Ч. 1. — С. 18 7‒209).

У поясненні Гоголя, поданому в посиланні, вказано, що цей «ескіз» призначається до вступного розділу з «Історії Малоросії», але «оскільки вся перша частина Історії Малоросії перероблена зовсім, то він лишився заштатним і вміщується тут як цілком окрема стаття». Вишукано і переконливо письменник ще раз підтверджує своє бажання написати «Історію Малоросії», формулює засадничі ідеї масштабного задуму, публікуючи фрагмент, який яскраво унаочнює майбутній твір.

Гоголь заговорив уперше про свою історію в листі до М.О. Максимовича від 9 листопада 1833 р.: «Тепер я взявся за