Читати книгу - "Поліція"

Йому необов’язково було дивитися на пістолет, щоб упевнитися, що він лежить на сусідньому сидінні.

Йому необов’язково було продумувати необхідну послідовність дій, щоб упевнитися, що він їх пам’ятає.

Йому необов’язково було рахувати удари серця, щоб упевнитися, що пульс у нормі.

На мить він приплющив очі й уявив собі все, що має статися. І тоді з’явилося воно, те почуття, яке він переживав пару разів у своєму минулому житті поліцейського. Страх. Той страх, який іноді виходив від тих, на кого він полював. Убивця, який боїться свого відображення.

Розділ 42

Трульс Бернтсен трохи підняв стегна і притиснув потилицю до подушки. Він заплющив очі, тихо застогнав, відчувши, як спазми стрясають його тіло. Потім він нерухомо лежав, то провалюючись в країну сновидінь, то повертаючись назад. Удалині — він думав, що на великій парковці, — спрацювала автомобільна сигналізація. Окрім цього, навкруги стояла мертва тиша. Насправді дивно, що у такому мирному місці, де пліч-о-пліч живе стільки ссавців, було тихіше, ніж у найнебезпечніших лісах, де щонайменший виданий тобою звук може перетворити тебе на здобич. Він підняв голову і зустрівся поглядом із Меган Фокс.

— Тобі теж сподобалося? — прошепотів він.

Вона не відповіла. Але погляду не відвела, не перестала усміхатися і, як і раніше, вабила своїм тілом. Меган Фокс, єдина постійна величина в його житті, вірна, віддана.

Трульс нагнувся до тумбочки, намацав рулон туалетного паперу, обтерся, знайшов пульт від програвача DVD і спрямував його на Меган, що злегка тремтіла на застиглій картинці на 50-дюймовому екрані на стіні. Телевізори "Піонер" цієї моделі треба зняти з виробництва, це занадто дорого. Занадто хороші вони були для тієї ціни, яку за них можна було виручити. Трульс купив останній. Купив на гроші, які отримав за спалювання доказів проти капітана повітряного лайнера, що возив контрабандою наркотики для Асаєва. А ось принести залишок грошей у банк і покласти на свій рахунок було, звичайно, ідіотським вчинком. Асаєв був небезпечний для Трульса. Ледве дізнавшись про смерть Асаєва, Трульс подумав про те, що тепер він вільний. Усі лічильники обнулилися, тепер його ніхто не зможе узяти.

Меган Фокс дивилася на нього своїми зеленими очима. Зеленими, як смарагди.

Деякий час він роздумував, чи не купити їй смарагди. Улі дуже пасує зелений. Такий, як колір светра, в якому вона іноді сиділа у себе вдома на дивані і читала. Думки завели його так далеко, що він навіть зайшов у ювелірний магазин. Хазяїн швидко оцінив Трульса в каратах і грошах, а потім пояснив, що смарагди, придатні для обробки, коштують дорожче за діаманти і, можливо, йому варто подумати про купівлю чого-небудь іншого. Як щодо опалу, якщо камінь неодмінно має бути зеленим? Можливо, йому підійде камінь із хромом, адже саме хром надає смарагдам зеленого кольору, в цьому немає нічого містичного.

Немає нічого містичного.

Покидаючи магазин, Трульс дав собі одну обіцянку. Наступного разу, коли його попросять спалити докази, він запропонує зробити наступною жертвою пограбування саме цього ювеліра. І він спалить сліди. У прямому розумінні слова. Як спалили ту дівчину в "Нірвані". Він почув про це на поліцейській хвилі, коли роз'їжджав по місту, і подумав, чи не заїхати на місце злочину, щоб запропонувати свою допомогу. Адже його усунення, не дивлячись ні на що, було скасоване, Мікаель сказав, що залишилося лише декілька формальностей, й він скоро зможе вийти на роботу. Терористичні плани відносно Мікаеля були заморожені. Вони повернуть свою дружбу, і усе буде, як раніше. Так, тепер він нарешті зможе взяти участь, накинутися на роботу, допомогти. Щоб зловити цього чортового хворого ката поліцейських. Якби Трульсу випав шанс, він би особисто… так. Він подивився на шафу поряд із ліжком. У нього є досить зброї, щоб усунути п'ятдесятьох таких типів.

Пролунав дзвінок.

Трульс зітхнув.

Комусь, хто стояв унизу біля входу в під’їзд, щось від нього знадобилося. Досвід підказував: одне з чотирьох. Щоб він став "свідком Єгови" і значно поліпшив свої шанси на попадання в рай. Щоб він узяв участь у зборі грошей для якої-небудь акції, наприклад, на користь африканського президента, добробут якого залежав від зібраних коштів. Щоб він відчинив двері для купки підлітків, що нібито забули удома ключі, а насправді збиралися обчистити підвальні комори. Або ж хто-небудь із будинкових активістів хотів покликати його на загальний захід, про який він забув. Жодна з цих причин не могла примусити його вилізти з ліжка.

Подзвонили утретє.

Навіть "свідки Єгови" задовольняються двома дзвінками.

Звичайно, це міг бути Мікаель, що бажав поговорити про речі, про які не говорять по незахищеній телефонній лінії. Про те, як їм дати свідчення, якщо будуть нові допити про ті гроші на його рахунку.

Трульс довго роздумував про це.

А потім звісив ноги з ліжка.

— Це Аронсен з корпусу "В". Ви — власник сріблястої "сузукі-вітара"?

— Так, — відповів Трульс у домофон.

А мав би бути власником "Ауді Ку-52.0" із шестиступінчастою ручною коробкою, яка стала б його нагородою за останню роботу для Асаєва. Останнім внеском за те, що він на блюдечку підніс їм цього докучливого слідчого Харрі Холе. Замість цього він володів японською машиною, назву якої часто перекручували. "Сузукі-вітара".

— Сигналізацію чуєте?

У домофоні вона лунала виразніше.

— От дідько, — вилаявся Трульс. — Спробую відключити її з балкона.

— На вашому місці я б негайно спустився вниз. Вони розбили скло і намагалися вирвати радіо і програвач дисків, коли я йшов мимо. Напевно, тиняються десь поблизу, щоб подивитися, що станеться далі.

— От дідько! — повторив Трульс.

— Нема за що, — відповів Аронсен.

Трульс надів кросівки, перевірив, чи на місці ключі від машини, і замислився. Повернувся в спальню, відчинив шафу, дістав один з пістолетів, "Єрихон-941", і засунув його під пояс штанів. Знову замислився. Він знав, що зупинена картинка віддрукується на плазмовому екрані, якщо занадто довго залишатиметься на ньому. Але Трульс не збирався баритися. Він поспішив на сходи. Тут було так само тихо.

Ліфт стояв на його поверсі, тому він швидко зайшов у кабіну, натиснув на кнопку першого поверху, згадав, що не замкнув двері у квартиру, але не зупинив ліфт, адже уся справа мала зайняти кілька хвилин.

Через півхвилини він уже підтюпцем біг назустріч ясному прохолодному березневому вечору в бік парковки. Вона знаходилася між багатоповерховими будинками, але, незважаючи на це, тут часто потрошили машини. Потрібно було встановити більше освітлювальних ліхтарів, чорний асфальт поглинав усе світло, і після настання темряви порпатися між машинами було легко. Після усунення йому