Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Через 6 місяців

Олеся

Сьогодні тридцять перше грудня.

Ми так чекали цього Нового року, що мені вже й не віриться, що цей день настав.

Даша вся у передчутті дива, вона протягом місяця малювала ялинки й обмірковувала, які подарунки замовити Діду Морозу. Добре, що в неї такий безвідмовний чарівник, який якби міг, купив би весь дитячий магазин. Донька в'є з нього мотузки, але це йому тільки подобається.

Ми вирішили залишитися на свята вдома, а потім полетіти у теплі країни, але я боюся, що з такою погодою, яка коїться за вікном, кудись відлетіти буде важче, ніж ми думали.

Просто свято у вузькому колі, кілька моїх дівчат із роботи та один друг Андрія з дружиною. Нікого зайвого, нічого особливого. Все так, як я хотіла, за винятком того, що мені хотілося б, щоб мої батьки були поруч зі мною. Навіть тато, якому останнім часом я вибачила. Точніше, знайшла в собі сили й подивилася на нього інакше, так само як і на Андрія.

Напевно, у всіх ситуаціях є місце для пробачення, і я у це глибоко вірю. Мені довелося зайнятися йогою і навчитися медитувати, але це того варте. По-перше, пішли зайві кілограми, по-друге, залишили несприятливі думки, які роблять моє життя терпимим, а не щасливим.

Моє пробачення поширилося і на Риту. Я й справді вибачила їй за все, але, вибачивши, вирішила забути. Якщо весь наш з нею зв'язок і дружба були якоюсь ілюзією та брехнею, то не варто оплакувати наші стосунки й спустити їй усі гидоти, що вона наговорила.

Дров у котел підкинув ще й Андрій, коли розповів мені історію, як Рита заробляла гроші, розгорнувши фонд для порятунку хворих дітей, не забуваючи при цьому витягувати з цих грошових надходжень зайві гроші собі на рахунки. Мені було глибоко прикро, адже нас виховали одні й ті самі люди, але Рита взагалі нічого не чула про сумління та співчуття.

Андрій злив інформацію потрібним людям, і тепер вона, сплативши державі чималу суму штрафів, торгує на базарі у магазині косметики.

Звісно, без Заремського я не наважилася б покарати за її вчинок і ставлення до мене та до моєї матері. Він надав мені всі докази її незаконної діяльності, і я здалася. Вона крала гроші у хворих дітей, це не мало пройти безслідно особисто для неї. Чи шкода мені? Безумовно ні. Мені тільки шкода, що я не помітила таку змію у себе в оточенні, але зараз починаю розуміти, що настав час щось робити зі своєю наївністю та жалісливістю. Як сказав Андрій, таких людей варто ставити на місце, а він точно знає, що каже.

Долею Вероніки чи Алекса я не цікавилася, мене тільки запевнили, що ці двоє ніколи до мене не наблизяться, а не довіряти Андрію у подібних висловлюваннях — не можу. Знаю тільки, що Алекс відлетів до Іспанії, а більше мені знати не хотілося. Щоб вибачити саме цим людям, однієї медитації замало.

— Подивися, будь ласка, верхівку, мені здається, вона кривувата. Хто взагалі купував цю ялинку? — закочую очі й відвертаюся до стільниці, щоб зайвий раз не нагрубіянити своїй свекрусі.

З того часу, як ми купили дім, вона стала дуже часто приїжджати. Добре, хоч не залишається з ночівлею, інакше я б її замкнула у підвалі. Від порад і претензій іноді стає погано, але ця жінка однаково залишається матір'ю мого чоловіка. Доводиться йти на поступки.

— Це я купував ялинку, мамо, заспокойся. Іди подивись якийсь новорічний фільм, — Андрій заходить на кухню та, підійшовши до мене ближче, обіймає за талію. — Знаєш, я тут подумав, а може, ну її, цю вечірку? Подаруємо подарунки, покладемо спати Дашку та проведемо час разом.

Він починає цілувати мою шию — і я вже пливу. Не знаю, що зі мною відбувається щоразу, коли він торкається мене. Але якщо так подумати, мною можна легко маніпулювати, що він, в принципі, і робить.

— Ні, ми вже запросили гостей, а вже пізно щось змінювати, — дивлюсь у його очі та усміхаюся. — Який ти мінливий у своїх планах.

Заремський озирається у пошуках матері й, переконавшись, що вона все ж таки пішла до Даші й до телевізора, підіймає мене на стільницю.

— Коли я бачу тебе в цих шортиках, у мене геть плутаються думки, мені постійно хочеться робити ось так, — він проводить рукою по внутрішній частині мого стегна і затримується у районі краю шортиків. — Ти така гарна.

— Та ну, в домашній майці та шортах? — сміюся я.

— Ти ж знаєш мене, я не вибагливий.

— Я тебе за це і кохаю, — шепочу йому в губи.

— Тільки за це? Я ще й гарний, розумний і з прекрасним почуттям гумору, — жартує Андрій і продовжує гладити мене по ногах.

— Щодо почуття гумору я б посперечалася, але твоя вистава на дитячому святі була смішною.

— А що? Даша забула текст, мені треба було рятувати становище, — Заремський корчить таке обличчя, ніби врятував людей із пожежі. Але в цьому була вся його любов до доньки, він усе робив разом із нею. Даша настільки до нього звикла, що дуже швидко почала називати татом.

Щоразу моє серце завмирає від їхньої ніжності та близькості. Я рада, що доля знову звела нас разом і мені вдалося йому пробачити. Згодна, було важко, але за той час, що ми провели, він доводив, як сильно шкодував про свою слабкість.

В Андрія складний характер, і ми, як і раніше, сваримося, як усі пари, з'ясовуємо стосунки, але це не говорить про наш біль та несумісність. Швидше, що ми — звичайні живі люди.