Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- О, чуєш Елане, - Чейз штовхнув рудого друга в плече. - Знайшовся один наївний дурник, який повірив у твою розповідь.

- Ох, - Елан закотив очі до стелі, - як же ви мені набридли. Магією користуються, а в драконів не вірять. Саріде, скажи ти їм, що я не брехав.

Хлопці втратили інтерес до процесу виуджування Рея з-під ліжка та з цікавістю подивилися на мене. Я відчув себе тим самим переляканим цуценям, і захотілося разом із ним сховатися під ліжком. Наскільки незвично було те, що таємницю, яку я так ретельно зберігав стільки років, тепер знають усі мешканці цієї кімнати.

- Не брехав, - опустивши очі, пробурмотів я.

- А чого ж раніше про це ніхто не сказав, та й на першому уроці не показав? - поцікавився Рін.

- Бо я так звик, - відповів я. - Та й навіщо? Перетворюватися я вмів, а от у всьому іншому був невміхою.

- Це так, - усміхнувся Чейз. - Так ось чому ти так на дракона в книжці витріщався.

- Підхопив, - я посміхнувся, приймаючи підбивання хлопця, тільки для того, щоб піти від цієї теми. Але, на жаль, хлопців зацікавила інша важка тема.

- А, скажи, будь ласка, - уважно дивлячись на мене, почав розмову Рін, - як вам вдавалося так швидко повернутися? Ви з Дірасом прибули до замку тоді, коли хлопці відпочивали після обіду, одразу після тої ночі як стався напад у лісі. Тобто, якщо я правильно все порахував, на дорогу витратили менше ніж день. Як таке можливо? 

Добре, що ми з Дірасом обговорили цей момент і я знав, що відповісти. Інакше я б зараз так швидко не знайшов потрібних слів, там більше коли на тебе уважно дивиться всі твої співмешканці та чекають від тебе відповіді. Вибачте хлопці, але я вас розчарую. 

 - Хотів би і я знати відповідь на це питання, - зітхнув я, старанно прикидаючись. 

- Як так, - здивувався Рін. 

- На жаль, я весь час був без свідомості. Трохи прийшов до тями, коли ми були вже тут, чув ваші голоси. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як він нас так швидко знайшов. Мені здавалося, що ми з Еланом пролежали декілька днів без свідомості у тому лісі. 

- І ти в нього нічого не питав? - продовжував допитуватися Рін. - Він же заходив до тебе у лікарню. 

- Не питав. Я ж кажу, що не знав, що він нас так швидко знайшов і так само швидко довіз мене до замку. 

- І тебе не здивувало, що ми з Еланом повернулися через два дні після тебе? 

- Ти не забув, що ці два дні я не приходив до тями? - Мене став трохи дратувати цей допит, мені хотілося якнайшвидше закінчити цю розмову. - І мені ніхто не доповідав, хто і коли повернувся. Я лише поцікавився, як справи в Елана, мені цього було досить. Хочеш, розпитай Діраса сам, мені було якось не до цього, вибач. 

- Не гарячкуй, - Рін усміхнувся, бажаючи примирення, - я звик, що ти в нас дуже цікавий, і сподівався, що в тебе вже є відповіді на ці питання. 

- На жаль, - я розвів руками. 

На щастя, якраз у цей момент Майкі та Аїну вдалося зловити цуценя. Вони обійняли його в чотири руки та почали заспокоювати, знову перемикаючи на себе загальну увагу.

- Тихіше, тихіше, маленький, ти ж сміливий пес, - заспокоював Аїн.

- Нічого, ми тебе привчимо до Саріда, - рішуче заявив Майкон. - Ех, мені б магію, він би миттю заспокоївся.

Рей чинив опір, але не особливо активно і постійно злякано поглядав на мене. Я нерухомо стояв біля вікна, щоб не ускладнювати хлопчакам роботу.

- До речі, Вітра не всі псові боятися, - відгукнувся Малий, - я ж не боюся.

- Ти ж не собака, - відповів Чейз. - Ти маг, здатний перетворюватися на вовка.

- Це з якого боку подивитися, - усміхнувся Малий.

- Так, а де ви його взяли? - поцікавився я.

- На псарні, - відповів Аїн. - Ми з Майком гуляли та дізналися, що там декілька місяців тому народилися цуценята, ну й пішли дивитися. І ось він, - хлопчик потріпав собаку між вух, - до нас дуже прив'язався. Навіть якось примудрився вибратися із загону й ув'язався за нами. Ми його тільки на сходах у замку виявили.

- Точніше не ми, а тітонька, що мила там підлогу, - з усмішкою уточнив Майкі.

- Ага, вона так лаялася, - продовжив Малий. - Ми за цуценя і поволокли його назад. А тут ще повз Дірас проходив, почав з'ясовувати, в чому справа, а я візьми та й попроси його дозволу забрати цуценя в кімнату.

- І ти уявляєш, він дозволив! - радісно пискнув Майкі, обіймаючи цуценя і перетягуючи його до себе на руки. - Але сказав, що піклуватися про нього маємо тільки ми. Годувати, вигулювати й таке інше. Якщо він дізнається, що ми справляємося, то він віднесе цуценя на псарню. 

- Що ж, вітаю, - усміхнувся я.

- Я тобі про це хотів подумки повідомити наступного дня, - прошелестів у мене в голові голос Дрібного. - Коли в нас було магічне тренування. Але не зміг дотягнутися.

- Ого! Спілкуватися на такій відстані, - здивовано подумав я. - Я б про таке навіть не додумався.

- Я дуже сумував, - Дрібний зніяковіло уткнувся носом у пухнасту спинку Рея, але очима, як і раніше, дивився на мене. - Ось і вирішив спробувати.

- Аїн, підемо, вигуляємо його, адже скоро тренування! - Майкон перебив нашу розмову.

- Він же ще не поїв, - занепокоївся Малий.

- І не поїсть, поки не привчиться до Саріда, тож підемо. Коли кімната буде порожня, він заспокоїться і сам поїсть.

- Вітер, ходімо з нами! - окликнув мене кучерявий друг, підштовхуючи собаку до виходу. - Тільки тримайся на відстані, нехай звикає.

Я кивнув і обережно пішов слідом, по дорозі запитавши в хлопців, яке в нас сьогодні тренування.

- Обіцяли, що магічне, - відповів Малий. - Поки тебе лікували, з нами займався тільки Тайлор і нікому було зняти з нас браслети.