Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Мак-Ллойд усе ще не йняв віри тому, що в мене нема паперів Кребса. Опублікувавши перше повідомлення, подзвонив мені і сказав, що коли я прийму його умови, він припинить подачі матеріалів на шпальтах своєї газети, матеріалів, які має в своєму розпорядженні людина, котра була свідком усіх моїх «брудних справ». Що я міг йому відповісти?… Я послав його, за російським звичаєм, подалі. Правда, до того встиг сказати, що він безсовісний брехун, покидьок і падлюка, що коли б я і мав ці прокляті папери, все одно не дав би йому і аркуша. Знайшов би більш порядних. людей із числа співробітників Інтеллідженс сервіс, а не пішов би на змову з такими шулерами, як він і його брат. У відповідь мені пообіцяли надрукувати першу подачу матеріалів Джонсона в наступному поділ міому номері і… дотримали своєї обіцянки. В ранковому випуску «Івнінг міррор», а цей випуск в Лондоні найбільш читається обивателем, з'явилась перша публікація «Сторінок із щоденника Сема Джонсона».

Містер Белч дістав із шафи теку і вийняв з неї жовту від часу «Івнінг міррор».

— Ось подивіться, що написав цей покидьок.

Добриня підсунувся ближче до Касяна, зазирнув у розгорнуту газету. На першій сторінці було вміщено портрет молодого чоловіка, одягненого у форму королівських повітряних сил, з бойовою медаллю в петлиці. Це було фото молодого Патріка Белча. Лице відкрите, усміхнене, воно мало походило на обличчя людини, яка зараз міряла кроками килим кают-компанії. Під фотопортретом було набрано крупним шрифтом: «Громадяни Лондона, хай вас не обмане добродушний вигляд цього молодого чоловіка. Придивіться до його обличчя — це обличчя вбивці! Це він, Патрік Белфур Белч, власною рукою вбив видатного патріота Англії Мартіна Кребса, розвідника, що добув секрети німецької підземної лабораторії в Норвегії. Маючи ці секрети, ми, англійці, були б сильними, диктували б світові наші умови і не знали б занепаду! Але цей злочинець продав добуті Кребсом папери росіянам. Про те, як це було, читайте свідчення очевидця Сема Джонсона. Ось його правдива розповідь». Нижче набраний нонпареллю триколонник тексту. Хвилювання Патріка зачепило і Добриню. Шрифт розпливався у нього перед очима, а до горла підкочувався гіркий клубок образи за людину, яку так безсовісно катували брехнею.

— Потім були нові статті, — вів далі свою оповідь містер Белч. — Нові публікації, в яких Сем Джонсон описував мої злочини щодо англійської нації. «Івнінг міррор» публікувала статтю за статтею, і кожного разу перед тим, як. мала з'явитись нова газета з матеріалом Джонсона, в моєму кабінеті лунав дзвінок і Мак-Ллойд пропонував одуматись і погодитись на його умови. Обіцяв припинити травлю, реабілітувати, повернути добре ім'я. Розповідав мені навіть, яким чином він легко може спростувати звинувачення Джонсона. Запевняв, що умовить брата виступити в пресі проти цього наклепника. Йому повірять тому, що Отто Шлезінгер дійсний свідок багатьох подій, в котрих наче в кривому дзеркалі Джонсон малював мене, Патріка Белча. Обіцяв підтвердити матеріалами з архівів Інтеллідженс сервіс усі спростування вигадок Сема Джонсона. За все те він вимагав папери Кребса, яких у мене не було. Я повторював йому це при кожній новій телефонній розмові, але він уперто не віри» моїм словам і петля затягувалась усе міцніше. На світ з'являлися все нові і нові вигадки Сема. Матеріали «Івнінг міррор» почали охоче передруковувати інші газети Лондона, а особливо бульварні листки. Потім включилась преса інших міст, телебачення, і мої «злочини» стали відомі всій країні. Раніше я думав, що під личиною Джонсона ховається сам Стенлі, але раптом на телеекрані побачив зарослого по самі очі чорною бородою чоловіка і зрозумів: раз Мак-Ллойд потурбувався про підставного автора «Сторінок із щоденника», значить, він вирішив іти далі газетного цькування. Мої передбачення швидко підтвердились. Я одержав запрошення до слідчого. Уявити мій стан неважко. Я вже казав, що ніколи не вмів постояти за себе, а тут, згадавши місяці допитів у контррозвідці, зовсім занепав духом. Зачинився в своєму кабінеті, не хотів нікого бачити. В цей час Вів'єн була в клініці. Вона чекала другої дитини, і лікарі тривожились, що в такій напруженій атмосфері не доносить її. Маленьку Джейн забрали до себе родичі дружини. Моєї матері на той час вже не було на світі. Вона б не пережила такої ганьби, а я… терпів. Признаюсь, не раз думав про самогубство. Та в мене ж були Вів'єн, Джейн, мав народитися мій молодший. А головне — розумів, що застрелившись, прийму на себе всю ту безсоромну брехню, яка вже надає важким тягарем на мою дружину і дітей. Я знав, що треба боротися за своє чесне ім'я, але яким чином робити це — не уявляв. Думав, як захищатися, і нічого не міг придумати. Все впиралося в гроші. Правда, можна було продати крамницю — посаг Вів'єн. Вона пропонувала, та я не міг прийняти такої жертви, тому що не мав права пустити старцями по світу жінку і дітей. Адже обливаючи мене брудом на сторінках своєї газети, Мак-Ллойд заробляв на цьому, а я в боротьбі з ним мав платити, витрачати до того ж не свої гроші. Погодьтесь, що мов становище було безвихідним.

Почалось слідство. Тепер воно провадилось не військовим, а цивільним судом, в розпорядження якого контррозвідка переслала свої матеріали. Однак не маючи ніяких інших фактів, окрім наклепницьких публікацій Сема Джонсона, слідство товклося на місці. Зусилля судових чиновників зводились в основному до того, щоб схилити мене до визнання брехливих, навмисно покладених на мене звинувачень. Доказів моєї вини у них не було, але весь хід цькування підготував «громадську думку», сформував ставлення обивателя, і під тиском певних сил суд знайшов форму «покарання зрадникові національних інтересів» — мені дали десять років тюрми. Можна було, звичайно, відкупитися, заплативши суму штрафу, але по-перше я не мав відповідної суми, а по-друге, вважав це нижчим своєї гідності. Всі десять років я жив думкою, що прийде час — і я вийду на волю, добуду необхідні кошти і поїду сюди, на Шпіцберген. Зберу тут докази моєї невинності, і тоді… Тоді я поговорю з Мак-Ллойдом інакше.