Читати книгу - "Вогняна зима"

Моменту, де й коли спалахнуло, не вловив.

На той час товкся неподалік мерії, дивлячись на організовані групи чоловіків, котрі прибували й прибували, заходячи через дальню барикаду зі сторони Центрального універмагу. Почувши вибухи, розвернувся й швидко пішов, а потім — побіг, на ходу приймаючи дзвінок від Щербаня й зовсім не розбираючи слів у трубці. Коли дістався Майдану, там розриви гранат і стрілянина змішалися з закликами, які лунали в мікрофон зі сцени і яких ніхто, здається, не слухав. У той момент, коли Птаха добіг, повстанці вже сунули в бік стели, і зі свого місця Богданові було добре видно: вевешники та навіть беркути, спершу задкуючи, потім — розвертаючись спинами до Майдану, волочачи свої прямокутні щити, відступають угору по Інститутській.

— Тікають! — зависнув над головами крик. — Вони тікають!

Справді, відступ ворогів виглядав утечею, причини якої Птаха не міг зрозуміти. Можливо, сталося дещо, чого він не міг побачити, поки ходив, мов неприкаяний. Нічого, напевне, тут десь були Щербань із Батоном, без них навряд чи обійшлося.

Ніби викликаний силою уяви, навперейми вибіг Ігор, захеканий, з обрізаним держаком від лопати, дерев’яним щитом.

— Де ти лазиш!

— Тут я! Що таке?

— Хіба не бачиш? Погнали наші! Ці пішли згори, на зачистку. Звідси кілька разів стрельнули. Потім ще, хто — не розбереш. І гади злякалися! Батон там, в авангарді, з Самообороною пішов! Хоче якомусь беркуту під сраку зарядити!

Тепер до Птахи дійшло: усі вони стоять відкриті, кругом ляскають постріли, і кожен може стати мішенню. Шкірою пробіг морозець, але швидко пройшло — окрилений першою за багато днів перемогою натовп спішив відновлювати барикади, повертаючи втрачені раніше території.

Птаха захопився.

Поки звуки бою не розірвало голосне, надривне, якесь безнадійне:

— МЕДИКА! МЕДИКА!

Тут же підхопили:

— КОРИДОР! КОРИДОР!

Богдан ледь устиг відскочити назад, зашпортався об поламаний дерев’яний піддон, ледь не впав.

Повз нього на плащ-наметі четверо в касках та саморобних бронежилетах пронесли закривавлене тіло.

Мертвий.

Птаха мимоволі ляснув себе по боках — голосно вилаявся. Десь залишив свій броник, зняв чи в мерії, чи у фойє поштамту, чи взагалі десь в іншому місці, бо не пригадував, чи вдягнув захисні лати вчора.

— МЕДИКА!

Ще один із залитим кров’ю лицем.

Гриміло.

День стріляв.

Згори не лише зносили вбитих — спускали поранених, переважно були пошкоджені руки, з різних сторін кричали від болю. Розорявся й мікрофон зі сцени, хтось до когось звертався, чулися заклики схаменутися, потім звучали адреси, де приймають кров, тоді — прохання стояти, вивести жінок, знову стояти, десь потрібна термінова допомога, кудись вимагали лікаря.

Птаха остаточно втратив відчуття реальності.

Вибух.

Вогонь. Густий чорний дим.

Маленькі, бо на відстані, озброєні постаті в шоломах, котрі виринали з клубів.

— МЕДИКА!

— КОРИДОР!

Птаха хотів щось робити. Стояти, крутити головою, думати, куди себе подіти, тепер неможливо. Поправив каску, побачив і підібрав із мокрої купи брудного сміття кинутий кимось щит. Прикрився, згадуючи, як бачив тренування самооборонців.

Поруч, ніби не дівався нікуди, вигулькнув Щербань. Розхристаний, збуджений, брудний, без свого щита, зате каску глибоко насунув на голову.

— За мною! — видихнув. — Юра там!

Він кивнув нагору, де вже горіло й куди сунули й сунули повстанці, прикриваючи одне одного щитами.

— Який… — почав Птаха.

Та враз пригадав, що Юрою звали Батона, майстер спорту Юрій Грузинов, спершу — Батоно, на грузинський манер.

— Там він! — повторив Ігор. — Я з ним говорив! Згори пішли беркутівці, стріляють людей, наші тримають барикади! Поранених зносять униз, убитих! Він там був, потім замовк! Треба знайти! Прикривай!

Щербань був не на багато, але вищим за Птаху. Та щит у нього не забрав, пригнувся, як це робили інші, уклоняючись кулям. Уже встигнувши побачити подібні маневри, Богдан миттю прийняв правила, виставив щит перед собою, затуляючи обох. І вони, петляючи, короткими перебіжками, рушили вперед і вгору.

Обігнувши перехід, узявши ліворуч й тримаючи курс на сходи Жовтневого палацу, Птаха пересувався синхронно з Щербанем. Так, він читав, ходять по трясовині: аби не провалитися у твань, ідуть слід у слід. Майже подібним способом маневрували й