Читати книгу - "Засвіти"

Припікало дошкульним промінням обіднє сонце, як по довгій козацькій вервечці вітерцем пролетіла звістка, що скоро спочинок, бо до донців уже он рукою подати і полковник Левко Конограй близиться з чайками та насадами... Ожвавлено пішли зморені довгим шляхом козацькі коні, посвітлішали обличчя вершників, голосніше заспівали підосницями мажі і вози...

Валка поволі наблизилася і до того довгожданого берега ріки.

— Слава доблесному лицарству — січовикам, посполитим, сотникам, осавулам і старшинам з Подніпров’я! — зустрів верхи на коні запорожців наказний отаман Війська Донського Михайло з гуртом старшин і козаків під голубим штандартом.— З хлібом-сіллю вас, одвічних сябрів і побратимів, зустрічають як рідних донці!.. Хай оцей наш спільний похід стане великим воскресінням волі для ясирників, що слізно молять бога о помочі в неволі! Почоломкаємось, брате Карпе!..

— Почоломкаємося, брате Михаю!

— Слава-а-а! Слав-ва-а-а!.. Сла-ва-а-а!..— злилися дві заюрмлені козацькі течії в одну під вихром підкинутих у небо шапок.— Слава-а-а!..— дзвеніло на крутосхилах ріки луною...

Сумирно гойдалися під тихим повівом вітерцю малинові і блакитні штандарти двох військ.

— Ото військо, як море-е! — захлинався в радості Гнатко, п’ючи очима строкатий мурашник долини в подиві.

— На гура їх, братове, ватамани і козаки, станичники і всполченці! — крикнув обозний донців Василь Вус.— На гура-а-а! — повторив він, і десятки дужих рук донців кинули вгору під обвальний грім Півторакожуха, Засуху, Солтенка, Сірка...

— На гура і пана Михая-я!.. І його товариство-о!..— гукнув, піднятий угору, до своїх козаків Півторакожуха. І сотні рук схопили донських старшин, і не випручатися було їм, плаваючи над натовпом.

А ввечері, в освітленому восковими свічками наметі донців, що припав для того по жеребкуванні, всівшись великим кругом, старшини зачали Ратну раду. Від донців на ній, крім господаря — наказного отамана Михайла, сиділи обозні Василь Вус та Федь Штинь, полковники Федір Жолудяк, Лесько Тарануха-Хромий, Гаріф-Григір Шикмаз та смолоокий Іван Разя і сотники — Овсій Лузанко, Устим Харитоненко та Мина Путивлець...

Хоч всі, крім Івана Сірка, зналися отут між собою, отаман донців, по звичаю, познайомив присутніх з кожним йому підлеглим у поході, доповів про випаси і статки донського посполитства, згадав про збитки від турків та ногайців, повідомив, що цар московський, на пильне прохання Дону, в обмін на щедрі дарунки, крім хліба, лав пороху через Федя Штиня, селітри та поташу, однак не дозволив і говорити боярам про висилку в поміч донцям стрільців... Більше того, видно, для ока, він погрожував прислати стрільців на Дон за зухвальство, коли донці підуть на фортецю...

— Великий государ у гніві і на Дон, і на Січ за те, що вони переховують і дають пристанище збіглим людям великого государя,— повторив глумливо вислів бояр у Москві Федь Штинь по велінню Михайла.

— Отак воно, побратими, вболіває цар за хрещений люд,— оглянув він скрушно січовиків.— Даурського Алтин-хана послів самоособно чаєм пригостив, а хрещених козаків разом з кіньми боярам припоручив, а ті бакшиша зажадали, та ще якого!..

Для годиться і Півторакожуха, що сидів з отаманом поряд, у відповідь перелічив присутніх тут січовиків, познайомив донців зі своїми справами, розповів про купчення ляхів, трагедію в Боровиці, добровільну здачу Павлюка і підступне зухвальство Потоцького і Кисіля, захоплення Кодака жовнірами і похід сюди та поставу бекетів. Не забув згадати він і про пригоду з полонянками накінець.

— Кланяються сябрам-донцям славні старшини,— кінчив він з обрядністю і, прийнявши від отамана донців розпалений для всіх спольний кальян, користуючись із права гостя, почав Кругову раду...

Затяжною вона була. Старшини придумували і радили різні ходи взяття Азова, міркували і сперечалися, виказували і впевненість, і побоювання. Одні пропонували навальний штурм, інші — підкопи, дехто — облогу і напади, і тільки вирлоокий Шикмаз, міряючи поглядом мовчазного Сірка, мовчки слухав усіх, цмулячи череп’яну люльку.

— Аркан хороший — довгий, а мова — коротка, тому прошу товариство,— заговорив він після всіх,— дати мені дозвіл і кілька десятків подібних на мене поличчям охочекомонних, доста грошей і шаття, і аллах нам поможе заздалегідь потрапити в Азак, а там і до фортеці ближче вже. Підтримую пана Левка, щоб уже засвіт іти йому до Лиману, а драбини та камнемети ми й самі доробимо.

— Підтримую Гаріфа в тому,— пробасив мовчазний Лесько Хромий.

Січовикам теж сподобалася ота порада, бо була вона обдумана і впевнено сказана. Дивувало, правда, що давав її саме Шикмаз, ніби це не він, ще малюком узятий з Вірменкою матір’ю в полон, не виріс при дворі царя царів, не був потім десяток літ при Високім Порозі яничаром-юзбаші, не поневірявся з повстанцями Мехлу, утримуючись лише на тані-сироватці та шпатових плодах, доки не опинився в козаках. І все ж те, мабуть, дивувало лише Сірка, бо вже наступного вечора з гамірливого табору двох військ у напрямку Азова вибралася із запоясниками в темну ніч ватага ходаків на чолі з Григором Шикмазом. Крім Василя Вуса, Федя Штиня, Леська Таранухи-Хромого та Івана Разі в отому ходацтві був також Іван Сірко з п’ятьма січовиками, схожими на вірменина видом.

На диво вдалися похідцям розглядини. Знали навіть, де вхід до потайного, запустілого і вузького підземного лазу фортечного, давно захаращеного покидьками і обвалинами...

Після зібраної Шикмазом ради в заміських очеретах ходаки третього дня в надвечір’я залишили Федора Штиня з чотирма Сірковими січовиками в місті, а самі вирушили в зворотну путь, до військ. Штинь і січовики мали зустріти і чайки чорноморця Конограя та провести їх якомога ближче непомітними у приплав.

Чимало дали Сіркові відвідини Азова. Крім доброго і детальнішого вивіду всіх закутків міста, торговиці і